У
Великодні дні «ЛВ» пише про унікальну подію в історії Української Православної
церкви – вихід факсимільної копії Луцького Псалтиря XIVст.
Читайте на 5 стор. видання.
Востаннє вона відчувала себе живою років із десять тому. Коли із трьома ударами об поріг її господиню забрали з дому, то і її життя зупинилося. Сьогодні тут мешкають лише миші та ластівки. Обліплена гніздами стріха потроху трухлявіє, з’їжджаючи по стінах, знищених часом, дощем та морозами. Двері перекосилися, вже й не зайдеш. Крізь веранду проросли три берізки, пробили дашок і вже зеленіють, обживаючи територію. А за нею ліс. Цвіте, буяє зело! Ліс, який так любила господиня. Облітають пелюстки додолу, вистеляючи біло-зеленим дорогу у вічність... Сьогодні у хати свято. Прийшов той, хто босоногим хлопчиком бігав неподалік по гриби, гримав палицею-коником у кімнатах, сміявся. І його сміх був чи не єдиною втіхою у сповнених роботою життє
... Читати далі »
Шановні колеги – українські лісівники! Щиро вітаю вас із Великоднем! У житті кожного християнина Великдень – свято особливо шановане та величне. Чудо Христового Воскресіння об’єднує всіх нас вірою у перемогу добра. Цього дня ми дякуємо Господові Богу за його захист, підтримку та любов. Із нагоди великого свята бажаю всім душевної чистоти і гармонії, миру та спокою в сімейних оселях, процвітання нашої лісової галузі і добробуту для кожного. Вірю, що Чудо Воскресіння Христового надихне нас на добрі та праведні справи. ... Читати далі »
Ще 1954-го К. Вердіяні в «Ricerche Slavistiche» описав давній цікавий рукопис і його мову, зауваживши, що він має походження з України. До того ж, пов’язаний із Луцьком. Зараз можна достеменно сказати: ще в ХІV ст. сьогоднішній обласний центр Волині – а тоді друга столиця князівства Литовського – мала свою славну історію, писемність. Луцьк був центром культури. Тут культивувалися європейські традиції.
Напередодні великого свята Пасхи у житті української православної церкви відбулася непересічна подія – вперше в історії було видано факсимільне видання Луцького Псалтиря, написаного у ХІV ст. Ця книга, яка майже не була відома, відкрилася і побачить світ.
... Читати далі »
Восьмий рік поспіль Державне агентство лісових ресурсів України проводить акцію «Майбутнє лісу у твоїх руках». За традицією, щороку вона розпочинається 21 березня. Цей день Генеральна Асамблея ООН проголосила Міжнародним днем лісів. Починаючи із 2013-го, Міжнародний день лісів відзначатимуть усі країни світу. Про те, як відбувалася акція в Україні, та про інші важливі питання говоримо із головою Держагентства лісових ресурсів України Віктором Сівцем.
– У рамках відзначення Міжнародного дня лісів та початку акції Держлісагентства «Майбутнє лісу у твоїх руках» працівники галузі здійснили багато інформаційно-просвітницьких заходів для дітей, молоді та громадськості. Але щороку головним у цій справі є створення лісових насаджень за участі учнівської молоді. Хоча цьогорі
... Читати далі »
Начебто банальний і всім відомий постулат про те, що кожен має протягом життя посадити дерево... От нещодавно трішки вдалося втілити його на практиці. І річ зовсім не у висловах, а у тому сенсі, який вкладено у слова. А ще – у вперше відкритому для себе відчутті, що день прожитий справді немарно. Садити дерева, приміром, у себе в саду – то одне. Зовсім інше, коли долучаєшся до подібного процесу, але у значно більших масштабах та значимості – на користь суспільства, у якому живеш. Робити благо для наступних поколінь – у цьому є щось терпкіше, солодше.
Думати про когось, а не про себе допомагає всім охочим Всеукраїнська акція «Майбутнє лісу у твоїх руках», у ході якої лишень на Волині посадили лісових культур на п
... Читати далі »
Как только выглянуло весеннее солнышко и просохла земля, учащиеся Новоайдарской школы-гимназии организованно вышли на уборку. Однако школьный двор и прилегающие территории мы убираем систематически раз в неделю, так что особого марафета наводить не требовалось. Самую трудную работу – подготовку грядок на территории гимназии – взяли на себя учащиеся 10-11-х классов. А вот 8-е и 9-е – в этот день дружно вышли на берег реки Айдар для того, чтобы навести порядок в прибрежной зоне.
Сказано – сделано. Ученики распределили территорию по правому и левому берегу реки – и работа закипела. Мы старались не оставлять не только мусор, но и разбитое стекло, которого, к сожалению, после зимы на берегах реки осталось предостаточно. Во время коротких перед
... Читати далі »
13 січня 2012 р. перестало битися серце справжнього патріота України, знаного організатора лісогосподарського виробництва, начальника Вінницького обласного управління лісового та мисливського господарства (1968-1991 рр.) Павла Тимофійовича Твердохліба, який залишив після себе добру пам’ять – могутні подільські ліси, згуртовану команду лісівників, професіоналів високого класу. Поховали Павла Тимофійовича на його батьківщині – в с. Орлівка. Саме тут тепер буде підніматися до неба іменний дубовий гай. В урочистій закладці гаю 12 квітня взяли участь начальник ВОУЛМГ Анатолій Бондар, голова Тульчинської райдержадміністрації Анатолій Бузік, директори держпідприємств лісового господарства Вінниччини, лісівники ДП «Тульчинське ЛМГ», жителі села. Анатолій Бондар у своєму
... Читати далі »
Минають літа – й імена героїв-визволителів Великої Вітчизняної війни перекочовують до підручників історії. Проте є ще живі очевидці кровопролитних подій, чий подвиг не забувають їхні вдячні нащадки. Сьогодні нам пощастило поспілкуватися з жителем волинського села Купичів, ветераном Великої Вітчизняної війни, людиною, яка більше 20 років присвятила служінню лісам, Феодосієм Волчуком.
Феодосій Микитович розповідає про своє життя, наче про телесеріал. За 90 літ було все – радість, смуток, солодкий присмак перемоги 1945-го, що зустрів на фронті, гіркота втрати. Феодосій Волчук почав свою трудову діяльність ще 13-річним юнаком. Разом
... Читати далі »
Автор слів, винесених у заголовок публікації, – ветеран лісової галузі Волині Микола Моісеєнко. «Лісівники, як військові – завжди в строю. Колишніх лісівників не буває», – уточнює працівник із майже 50-річним стажем, який у свої 76 літ викладає в Шацькому лісовому коледжі ім. Сулька лісову ботаніку. Не за роками рухливий, підтягнутий, із життєрадісною іскринкою в очах, він задає тон молодим і є прикладом самовідданого трударя не лише в лісі, а й на педагогічній ниві.
– Природа… Нічого не створено більш значимо, розумніше і щедріше за неї, – каже Микола Михайлович. А якщо говорити про шацькі ліси, то чи взагалі можна ставити щось у порівняння з ними!?
... Читати далі »
Завдяки обміну ментальними ракурсами того чи іншого народу – духовними цінностями, світосприйняттям, ставленням до природи – ніби потрапляєш на невідому планету. Адже кожна країна – нова зірка Всесвіту зі своїми законами, поглядами; неповторна, особлива, цікава, дивна. Говорить у мені не поезія, а реалізм, крізь призму якого сприймала приємну та ексклюзивну розмову з Манфредом Кіршем – німцем, котрий час від часу перебуває в Україні у справах пошуку людей для роботи гувернантками чи вихователями у його рідній країні. Згодом охочі студенти на основі офіційних документів та дозволу мають можливість спробувати себе, наприклад, нянечкою у німецькій сім’ї. Адаптувавшись та вивчивши мову, молодим українкам допомагають стати студентами вишів Німеччини. А далі – як доля підкаже.
Маловідомий сьогодні Підкаменський монастир Походження Дерева Христового мав стати другим наріжним каменем серед чотирьох найбільших та найважливіших паломницьких місць Європи в християнському світі. Що й сталося… на невеличкий проміжок часу. В середині XVIII ст. рівного Підкаменському монастиреві не було на всій Русі. Після Люрду у Франції та Фатіми в Португалії свого часу до Підкаменя, як і до Польської Ченстохови, вели тисячі паломницьких доріг.
Не раз монастир опинявся поміж ворогуючих сил. Під час воєн піддавався обстрілам. Не раз його грабували, підпалювали. Проте історики стверджують: кілька століть не завдали йому такої шкоди, як декілька десятиліть радянської окупації.
В основі культури кожного народу лежить його віра, адже людина, починаючи з народження, живе не тільки фізичним життям, а й духовним. Дохристиянські вірування охоплювали всі сторони буття людини, були її філософією, давали можливість розуміти навколишній світ, жити в гармонії з ним.
Основою віри наших предків було природопоклонство. Вони вірили, що природа жива, говорить, відчуває нарівні з людиною. Визнавали єдиного Бога-батька природи, володаря всіх багатств, шанували духів, які оживляли все на землі і могли бути як добрими, так і злими, залежно від вчинків людини.
Об’єктом релігійного вшанування було все, що оточувало людину, від чого вона залежала у повсякденном
... Читати далі »
Жокеї, візники, конярі й просто любителі коней – особливі люди. Незважаючи на можливі розбіжності, їх об’єднує спільне захоплення: для таких людей коні – це більше ніж спортивний інвентар, кінний спорт – більше ніж просто фітнес, а їзда верхи – не просто спосіб дістатися з пункту А до пункту Б. З часом хобі стає сенсом життя, коні – важливим, іноді навіть невід’ємним фактором формування особистості, а час, проведений із кіньми, має терапевтичний ефект.
При цьому стосунки між людьми в жодному випадку не відходять на другий план, просто кінь стає близьким другом, розрадою. Заняття кінним спортом – можливість стати щасливішим, доторкнутися до чистоти природи, визначити рубежі й вийти за їхні межі. Нещодавно була свідком того, як двоє вершників за кілька годин подолали 50-кілометровий шлях. І це у дощ… Але що для одержимих (у хорошому розумінні
... Читати далі »
Цьогорічна особлива весна здивувала не лише людей. Лелеки, яких наші предки шанували з давніх-давен, поверталися до рідної України як завжди – наприкінці березня. Але на них чекав не дуже приємний сюрприз – морози, намети снігу, відсутність їжі. Як у складних ситуаціях людина миттєво зближається з природою, намагаючись будь-яким способом допомогти представникам фауни, читайте нижче.
Жителі міста Ковель, що на Волині, які щороку допомагають зимувати лебедям на річці Турія, знову взялися підгодовувати лелек. Птахи, які прилетіли із місць зимівлі, стали мешкати на одній з околиць Міста залізничників. Більше сорока лелек, які повернулися на Волинь із теплих країв, замість весняного тепла застали морози та снігопади. Опинившись в екстремальних умовах, птахи облюбували територію
... Читати далі »
Ця зухвала красуня – гроза бджіл та подібних їм комах. Коли вона переслідує їх на шаленій швидкості, її яскраве вбрання – бірюзова сукня, каштаново-золотава накидка і жовтий ошийник – лише миготить у повітрі. Образ завершує чорна розбишацька маска, що цілком імпонує відчайдушному мисливцю. Бджолоїдка (Merops apiaster) із ряду ракшеподібних отримала ім’я за свої незвичні уподобання. Хоч вона і полює на все, що літає (бабок, мошок, термітів, метеликів), бджоли – її улюблені ласощі. Переслідуючи комаху, бджолоїдка летить, як націлена ракета, повторюючи найменші зміни в траєкторії руху жертви. Піймавши бджолу на льоту, птах знаходить зручніше місце, щоб її знешкодити. Це досить жорстоке, але вражаюче дійство. Тримаючи комаху дзьобом, птах б’є її головою об одну сторону гілки, а потім розтирає комашине черевце об іншу. Ошелешена, а часом і обе
... Читати далі »
Із приходом перших теплих днів у середині квітня, добре засумувавши протягом зими за літньою рибалкою – похитуванням поплавка на воді, блакиттю водного плеса і живим сріблом – вирішив поїхати на першу цього року риболовлю.
У Луцьку для такого процесу хороших місць немає, тому відправився на орендований ставок, де і риба точно є, і товариство своїми вигуками й поведінкою не заважатиме щось упіймати. Почитавши на різних форумах, яка рибка нині краще іде в «руки», вирішив цього дня «потягати» плотву. В пошуках місця для лову довелося довго блукати навколо ставка, який сполучений із річкою, і зараз розлився. Спочатку спробував ловити на поплавок-перо, але він був занадто легкий. Тоді поставив триграмовий живцевий поплавок, який, до речі раніше був для мене успішним. Ловити вирішив на спінінг Salmo Diamond. Звичайно, хотілося б спробувати щастя і на бле
... Читати далі »
Цьогорічна весна надовго затрималася із теплом. Аж до кінця квітня були холоди, а у лісі де-не-де ще лежав сніг. Але від того життя не призупиняється, а вирує, набираючи обертів.
Фотополювання
Ще зовсім темно. П’ята ранку. З допомогою ліхтарика дістаємося місця токування тетерука. Супроводжуючий пошепки каже, що, на жаль, ще досить висока вода, тому дійти до улюбленого місця току не так просто. Зупиняємося на галявинці. Для мене то – найкраще місце, бо полюю ж не з рушницею, а з фотоапаратом. У гущавині та ще спозаранку зловити здобич малоймовірно. Хоч і темно, але очі вже звикли, тому добре бачу навколишню красу. Молоді сосонки, вранішнє дзвінке повітря забиває легені і хочеться
... Читати далі »
Чорнобиль. То назва районного центру, що розташований за 130 км від Києва. Впродовж століть це невелике, але мальовниче містечко на річці Прип’ять хизувалося багатою архітектурною спадщиною, гарними ландшафтами та привітними городянами. Але, на жаль, в історію Чорнобиль назавжди увійшов як місто, що дало назву одній із найбільших в історії людства катастроф...
А у життя мільйонів людей увійшли слова «радіація», «зона», «ліквідатор», «відселення». На квітучий українській землі з’явилися порожні міста і села; мертвий ліс, у який не можна ходити; фруктові сади, насичені радіоактивною отрутою; вода, яку не можна пити, і навіть повітря, яким дихаємо, стало ворогом.
За покликом рідної землі на захист свого народу до па
... Читати далі »
В Новоайдарском учебно-реабилитационном центре вот уже который год работает школьное лесничество. Мальчишки и девчонки с помощью старших познают мир, учатся бережно относиться к каждому деревцу, каждой травинке. Детей связывает большая дружба с работниками Новоайдарского государственного лесоохотничьего хозяйства, которое возглавляет Виктор Николаевич Грибачев. Частый гость у ребят – и его заместитель Ольга Евгеньевна Семиборода. Она организовывает для школьников интересные походы в лес.
Необходимо заметить, что крепкая дружба между трудовым коллективом и учебным заведением, которая длится не один десяток лет, постепенно переросла в тесное деловое сотрудничество. Ежегодно учащиеся УРЦ зимой занимаются строительством скворечников и синичников для того, чтобы птицы могли в удобных условиях и
... Читати далі »
Це найпопулярніші і найбільш шановані в народі ягоди, про лікувальні властивості яких, напевно, не треба й нагадувати. Вже давно селекціонери вивели чимало різних за величиною, формою та смаком культурних сортів суниць і полуниць, але незрівнянною за своїми цілющими та всіма іншими властивостями є праматір цього роду – суниця
... Читати далі »
Травень – вінець весни, найпрекраснішої пори року. Його здавна люблять у народі, бо квітують, немов облиті молоком, сади, зеленіє земля, ліси й гаї наповнюються пташиним співом і гомоном. Природа постає у всій своїй чарівній красі – світ довкола немов святкує свою вічну молодість, вічне оновлення. Настав час наповнити людські душі світлими почуттями, мріями, коханням. І тут слово бере соловейко – солодкоголосий віщун весняного настрою, молодості та любові. Саме тому місяць буяння трав, квітів, сонячних променів і ніжних почуттів був присвячений солов’ю. Найкращий пернатий вокаліст – соловей – символізує красу, ніжність, щирість, гармонію і повноту буття.
З’являються на світ цуценята єнотовидного собаки. Самка може народити аж до 10 дитинчат, дуже схожих на цуциків звичайного пса. Народжує своїх малят козуля. Із середини травня уже вдруге поповнюються і родини зайців. У водоплавних птахів, куликів та куріпок – період повної кладки яєць.
Щорічно на території Діснейленду (Флорида) з’являються сади та галявини з чудовими деревами і рослинами. Оформлення квітами свята підпорядковане певному задуму з обов’язковим спорудженням величезних фігур мультиплікаційних героїв. На цьому фестивалі щороку демонструють понад 30 млн найцікавіших і найгарніших рослин, 1000 найдивовижніших метеликів, 60 видів різноманітних дерев. Організацією фестивалю займаються більше 400 професійних флористів.
За справу взявся травень – найтепліший місяць весни. Він розфарбував природу першими яскравими кольорами. Дерева стрімко приміряють нове вбрання, немов готуються до літа, а по землі розкинулася молоденька травичка. Тут же бджоли взялися за справу, запліднюючи нектаром квіти. З першої половини травня, як тільки сонце вже постійно віддає тепло, трава стрімко зеленіє, а дерева починають вкриватися щільним листям. Не впізнати ліс: чепурних берізок, манірно одягнених у зелень осик, модно прикрашеної горобини. Поки тільки дуб не поспішає вбратися у новий костюм, але і він скоро зможе похизуватися гарним листям. А ось і тополі, прикрашені запашними бантиками, скоро зацвітуть. Заквітчалася черемха, бузок наповнив повітря своїм
... Читати далі »
Цього року природа подарувала нам напрочуд теплий травень. Помічаємо багато комашні на вулиці. Одними з характерних травневих жуків є хрущі. Але чи достатньо ми знаємо про них? Хрущі, або травневі жуки (рос. майский жук) з’являються навесні, найчастіше в кінці квітня – травні. Тихими теплими весняними вечорами хрущів можна спостерігати дуже часто. Вони сідають на дерева, особливо березу, кінський каштан, клен, яблуню, грушу і обгризають на них листя подекуди догола. Якщо в цей час цвітуть сади, то хрущі сідають на квіти і пошкоджують їх. Удень ці жуки зазвичай непомітні: вони сидять на деревах, вчепившись за гілки лапками. Хрущі поширені на всій території України, а також у Європі, Малій Азії, на Кавказі, більшій частині сибірської тайги і в Середній Азії, Сирії,
... Читати далі »
Чуєш, яка музика звучить у лісі? Здається, що всі звірі, птахи і комахи народилися на світ співаками та музикантами. Однак не у кожного є голос. А чим і як співають безголосі? Жаби на озері почали ще з ночі. Надули бульбашки за вухами, висунули голови з води, роти повідкривали. Почув їх лелека та зрадів: «Цілий хор! Буде мені чим поживитися!» І полетів на озеро снідати. Прилетів, сів на березі і думає: «Невже я гірший, ніж жаби? Вони співають без голосу. Дай-но і я спробую». Підняв довгий дзьоб, застукав, затріщав однією його половинкою об іншу – тихіше-голосніше, рідше-частіше: тріскачка тріщить дерев’яна, та й годі! Так розійшовся, що й про сніданок свій забув.
... Читати далі »
Як гарно навкруги! Ліси, степи, моря, річки – це все створила природа. Особливо мені подобається ліс. Аромат ялин, сосен та різних трав зачаровує своєю незвичайністю, а пташиний спів нагадує казку. Вдихаючи запах лісу, стаєш щасливішим і ближчим до природи. Він бадьорить, додає сил.
Мій дідусь – лісник. Саме він познайомив мене із зеленим дивом, навчив оберігати, розуміти його. Так! Ліс потрібно розуміти. З раннього дитинства ми з дідусем часто ходимо до лісу. Там ніколи не сумуємо. Я люблю збирати різні ягоди: малину, чорницю, ожину, лохину. Які ж вони смачні! Але разом із тим дивуюся: яке різноманіття в природі! Ось і гриби. Та їх брати не слід, бо вони отруйні. Цього також мене дідусь навчив, як і мистецтва розпізнавати тварин по слідах. Також розповідав мені, маленькій, що не можна розпалювати вогнище у лісі
... Читати далі »
Лісовичок вже чимало тебе навчив. А зараз пропонуємо зробити аплікацію із кольорового паперу. Це так просто, що й розповідати нічого не треба. Просто підкажемо, що саме можна вигадати. А ти вже спробуй здивувати маму й тата. Уперед, розумнику!
ПАПУГА Заліз злодій у квартиру. А там – папуга у клітці та здоровезна собака. Папуга – злодієві: «Привіт». А пес крутить хвостом. Злодій посмілішав, понабирав речей і, задоволений, збирається йти. Але спершу вирішив познущатися над папугою: – Що, інших слів, окрім «Привіт», не знаєш? – Знаю. Тузику, фас.
ТРИ ВЕДМЕДІ Три ведмеді повертаються до своєї хатини. – Хто брав мою тарілку та з’їв мою кашу? – закричав батько-ведмідь. – Хто брав мою тарілку та з’їв мою кашу? – зарепетувало ведмежа. – Заспокойтеся, – сказала мама-ведмедиця, – ніякої каші не було. Я її сьогодні не варила.
Колись традиційно в суботу перед Вербною неділею хлопчики заготовляли вербові гілочки й приносили до церкви. У неділю священик у церкві освячував їх – і люди несли ці гілочки додому. Повернувшись із відправи, батьки символічно «били дітей», рідних, близьких і знайомих свяченими прутиками, приказуючи: «Не я б’ю – верба б’є, За тиждень – Великдень, Будь дужий, як вода, А багатий, як земля! ». Люди вважали, що посвячена верба має у собі чародійну силу. Торкаючись нею своїх рідних і близьких, кожен сподівався, що так відганяє від близької людини все зло, що може спіткати її протягом цілого року. Посвячену вербу батьки зберігали цілий рік у надійному місці – на покуті за іконою, щоб відганяти зло і негаразди. А влітку, коли збиралося на бурю чи град, вербу виносили на подвір’я, щоб відвернути стихію, яка в розбурханому небі наближалася до людських осель.
Ідеш собі вулицею, несеш щойно куплену баночку з мильними бульбашками. Щасливий такий... Аж тут бац – і все розлилося... Не плач. Хутко додому і виправляй ситуацію. Тож тобі знадобиться: гліцерин, засіб для миття посуду, вода і цукор. Одна частина гліцерину (його можеш недорого купити в аптеці), цукор (сюди підсип трохи розпушувача для тіста, аби бульбашки не так швидко тріскали), дві частини засобу для миття посуду, шість частин води. Акуратно розмішуй – і все! Вперед! Або можеш так: на 200 г засобу для миття посуду взяти 600 мл води і 100 мл гліцерину. До речі, друже, гліцерин – саме той засіб, який робить стінки мильної бульбашки міцнішими. Тож без нього – ніяк.
Ще 1954-го К. Вердіяні в «Ricerche Slavistiche» описав давній цікавий рукопис і його мову, зауваживши, що він має походження з України. До того ж, пов’язаний із Луцьком. Зараз можна достеменно сказати: ще в ХІV ст. сьогоднішній обласний центр Волині – а тоді друга столиця князівства Литовського – мала свою славну історію, писемність. Луцьк був центром культури. Тут культивувалися європейські традиції. 
13 січня 2012 р. перестало битися серце справжнього патріота України, знаного організатора лісогосподарського виробництва, начальника Вінницького обласного управління лісового та мисливського господарства (1968-1991 рр.) Павла Тимофійовича Твердохліба, який залишив після себе добру пам’ять – могутні подільські ліси, згуртовану команду лісівників, професіоналів високого класу. Поховали Павла Тимофійовича на його батьківщині – в с. Орлівка. Саме тут тепер буде підніматися до неба іменний дубовий гай.
Автор слів, винесених у заголовок публікації, – ветеран лісової галузі Волині Микола Моісеєнко. «Лісівники, як військові – завжди в строю. Колишніх лісівників не буває», – уточнює працівник із майже 50-річним стажем, який у свої 76 літ викладає в Шацькому лісовому коледжі ім. Сулька лісову ботаніку. Не за роками рухливий, підтягнутий, із життєрадісною іскринкою в очах, він задає тон молодим і є прикладом самовідданого трударя не лише в лісі, а й на педагогічній ниві.
Фотополювання
Ідеш собі вулицею, несеш щойно куплену баночку з мильними бульбашками. Щасливий такий... Аж тут бац – і все розлилося...
