Колись традиційно в суботу перед Вербною неділею хлопчики заготовляли вербові гілочки й приносили до церкви. У неділю священик у церкві освячував їх – і люди несли ці гілочки додому. Повернувшись із відправи, батьки символічно «били дітей», рідних, близьких і знайомих свяченими прутиками, приказуючи:
«Не я б’ю – верба б’є,
За тиждень – Великдень,
Будь дужий, як вода,
А багатий, як земля! ».
Люди вважали, що посвячена верба має у собі чародійну силу. Торкаючись нею своїх рідних і близьких, кожен сподівався, що так відганяє від близької людини все зло, що може спіткати її протягом цілого року.
Посвячену вербу батьки зберігали цілий рік у надійному місці – на покуті за іконою, щоб відганяти зло і негаразди. А влітку, коли збиралося на бурю чи град, вербу виносили на подвір’я, щоб відвернути стихію, яка в розбурханому небі наближалася до людських осель. |
