Чуєш, яка музика звучить у лісі? Здається, що всі звірі, птахи і комахи народилися на світ співаками та музикантами. Однак не у кожного є голос. А чим і як співають безголосі?
Жаби на озері почали ще з ночі. Надули бульбашки за вухами, висунули голови з води, роти повідкривали.
Почув їх лелека та зрадів: «Цілий хор! Буде мені чим поживитися!» І полетів на озеро снідати. Прилетів, сів на березі і думає: «Невже я гірший, ніж жаби? Вони співають без голосу. Дай-но і я спробую».
Підняв довгий дзьоб, застукав, затріщав однією його половинкою об іншу – тихіше-голосніше, рідше-частіше: тріскачка тріщить дерев’яна, та й годі! Так розійшовся, що й про сніданок свій забув.
Виліз з-під кори жук із довжелезними вусами. Закрутив головою, заскрипіла його жорстка шия – тоненький-тоненький писк почувся. Пищить вусань, а все марно: ніхто його не чує. Шия втомилася, зате своєю піснею задоволений.
А внизу, під деревом, із гнізда виліз джміль і полетів співати у поле. Навколо квітки кружляє, дзижчить жорсткими крильцями, немов струна, гуде. Розбудила джмелина пісня зелену сарану в траві. Стала сарана скрипочки налагоджувати. Скрипочки у неї на крильцях, а замість смичків – довгі задні лапки. Сарани на лузі багато: цілий струнний оркестр.
«Ех, – думає довгоносий бекас під купиною, – треба і мені заспівати! Тільки чим? Горло у мене не годиться, ніс і шия також, крильця, лапки – ті теж не годяться... Нічого, полечу – не змовчу, чим-небудь та заспіваю».
Вискочив з-під купини, замайорів, залетів аж під хмари. Хвіст розкрив віялом, випрямив крильця, перекинувся носом до землі і понісся вниз, перевертаючись із боку на бік, як кинута з висоти дощечка. Головою повітря розсікає, а в хвості у нього тонке, вузьке пір’ячко.
І чутно з землі: ніби у височині баранчик заспівав, замекав. А це бекас. Відгадайте, чим він співає? Хвостом!

Яків ШТИРЯ
Фото із сайта vospitatel.com.ua