Ропавка виразно чув, як б’ється від щастя власне серце, як пашать щоки і вуха. Навіть кермо автомобіля здавалося йому в ці урочисті хвилини бубликом. Було так легко, що боявся, як би не випурхнути у вікно. Який сьогодні день? Запам’ятати б. Свято. Їй-бо, велике свято! Тільки прапорів на хатах не видно... Та до чого тут прапори, якщо сам Петро Никандрович сидить поряд із ним, Семеном Ропавкою, на одному сидінні. Подумати тільки: вони удвох в одній машині, і більше нікого... Їхали вкоченим путівцем, вигравав вітер у відчинених вікнах, заганяючи в машину пахощі коктейлів із житньої стерні, вибраних льонів і свіжої ріллі. Та Семену Ропавці ніколи було принюхуватися: йому було не до лірики. В голові гніздилася думка, що усеньке його майбутнє залежить від сьогоднішньої поїздки. Можливо, віднині його службова лінія круто заверне вгору. Петро Никандрович уміє цінити ініціативу своїх підлеглих, платит
... Читати далі »
Шапка – не розкіш. Шапка – річ необхідна. Людині, яка серйозно дивиться на життя і хоче чогось досягти, без шапки ніяк не можна. Ну хто довірить простоволосому, а ще, може, непричесаному, завідувати, скажімо, складом «Торгбакалія»? Ніхто. Бо це ж потенційний розтратник!
Інша справа – чоловік у шапці. Тут – усе на місці, все як має бути! Солідно, добропорядно, пристойно. При цьому, правда, дуже важливо, в якій саме шапці! Вона повинна бути стопроцентно сучасною. Тут уже стриженим вовкодавом чи камчатським котиком не обійдешся. Потрібна принаймні ондатра. А вони ж, бісові душі, десь собі плавають і зовсім не думають, що з ними, можна сказати, людське майбутнє пов’язане. Я до торгівлі: так, мовляв, і так – виручайте! А в торгівлі що? Думаєте, там дурні сидя
... Читати далі »
Перед моїми очима – гуморески Юрія Троця. Видання «Позичте зайця», яке тримаю у руках, вийшло далекого 1975-го, коли мене ще й на світі не було. Проте гумор автора настільки добрий, влучний і легко сприймається, що я до сліз в очах сміюся, перестрибуючи з рядка на рядок. Із задоволенням виділяю площу у виданні для творів Юрія Миколайовича, якого вже давно немає поміж нас, та про якого не можу не сказати, хоча б цитуючи його найкращого друга (теж, на жаль, нині покійного) Івана Сподаренка: «Юрко був... Написав це слово – і серце стислося. Важко писати про друга, та ще такої веселої, доброї вдачі, яким... був Юрко Троць. ... Читати далі »
Ймення «лимонник» у цієї рослини тому, що її стебла, листя й корені під час розтирання приємно пахнуть лимоном. Тайгове чудо китайці назвали «у-вей-цзи», що означає – ягода п’яти смаків. Древні китайські медичні трактати про здоров’я стверджують, що плоди «у-вей-цзи» мають п’ять смаків: шкірка – солодка, м’якоть – кисла, насіння та кора – гіркі і терпкі, а ліки з ягід – солонуваті. У китайській народній медицині застосування лимонника триває не менше 15 століть. За популярністю в Китаї лимонник займає друге місце після кореня женьшеню і в древні часи його обов’язково зараховували в списки податків, які сплачували імператору. Лимонник підтримує енергію в організмі і нада
... Читати далі »
Від слів до дій уже давно прямують юні екологи, натуралісти з усіх куточків України. Закликів до збереження природи недостатньо. Тому агітбригади на чолі з амбітними керівниками переходять до активніших кроків. Такі об’єднання є моделлю еколого-просвітницької роботи, якою займаються українські юннати.
Не так давно у Луцьку відбувся обласний етап всеукраїнського огляду агітколективів «Земля – наш спільний дім». – Сьогодні з питань екологічного виховання прийнято багато законів, розроблені концепції та заходи, – розповідає директор Волинського обласного екоцентру Валентина Остапчук. – Саме за допомогою ак
... Читати далі »
Усі види кажанів занесені до Червоної книги України й усі вони перебувають під охороною національного законодавства – законів України «Про Червону книгу України», «Про тваринний світ», «Про охорону навколишнього природного середовища» та додатків чинної для нашої країни Бернської конвенції. Особливий охоронний статус цих тварин визначено також національними законами про приєднання до відповідних міжнародних договорів.
Загалом світова фауна кажанів нараховує близько 1000 видів. Переважна їх частина населяє тропіки і субтропіки, а в помірних широтах їх зовсім мало. Так, у нашій країні трапляється лише 27 видів, 24 із яких відмічені в українських Карпатах. Вони належать до двох родин – гладеньконосих і підковоносих. ... Читати далі »
Мудреці нарекли цей місяць іменем оленя, бо з найдавніших часів у мешканців Північної півкулі він був невід’ємним символом добробуту і самого життя. Олень був основним мисливським трофеєм та вважався одним із міфічних предків самої людини.
Ця віра була настільки сильною, що наші предки вознесли символ оленя на зоряне небо й присвятили йому найбільше сузір’я. Спочатку воно називалося Великий Небесний Олень, а потім, під впливом культур Еллади і Риму, перетворилося на знайоме нам сузір’я Тельця. Але символіка залишилася і донині. Спостерігаючи за зірками, можна роздивитися Небесного Оленя, який спирається передніми ногами на сузір’я Стожар, а тіло його напружене для стрибка на Чумацький Шлях. За Оленем женуться Мисливці (сучасне сузір’я Близнюків).
Природа продовжує своє пробудження від зимового сну. У річках нереститься риба, вилазять погрітися з вуликів сонні бджоли. Прокинувся ведмідь. У лисячих норах з’являється молодняк, а в молодих кабанів квітень – пора першого батьківства. Перший приплід у козулі – від 1 до 4 дитинчат світло-сірого кольору з темними, мов у оленяти, плямами. Видри та куниці пізнають радість першого батьківства. У безкрайньому небі тріпочуть жайворонки. Голосно співають зорянки, токують дятли. В середині квітня з вирію повертаються зозулі. Можна побачити метели
... Читати далі »
У кожного куточка України – своя весна. Десь квітень широко прочинив двері теплій порі: прогримів перший грім, з’явилися смарагдові паростки різнотрав’я, заквітчався буйним цвітом абрикос. Біло-рожеві пелюстки на голих вітах дерев мріють про стійке тепло і гостини комах-запилювачів. У лісі розпускається медяниця. Її віночок – диво природи: спочатку рожевий, потім пурпурово-фіолетовий. Зацвітає сіра вільха – із розчепірених шишок сиплеться жовтий пилок. Кущі чорної смородини вже сміливо можуть похизуватися зеленими листочками. А десь іще досі лежить сніг, іде холодний дощ та час від часу морозить. Що ж, у кожного – своя весна...
Природа продовжує своє пробудження від зимового сну. У річках нереститься риба, вилазять погрітися з вуликів сонні бджоли. Прокинувся ведмідь. У лисячих норах з’являється молодняк, а в молодих кабанів квітень – пора першого батьківства. Перший приплід у козулі – від 1 до 4 дитинчат світло-сірого кольору з темними, мов у оленяти, плямами. Видри та куниці пізнають радість першого батьківства. У безкрайньому небі тріпочуть жайворонки. Голосно співають зорянки, токують дятли. В середині квітня з вирію повертаються зозулі. Можна побачити метеликів-ли
... Читати далі »
Відомо, що водомірки спілкуються одна із одною, створюючи невеликі хвилі на поверхні водойми. Різна частота коливань відповідає різним типам сигналів: повідомлення про небезпеку, шлюбний поклик. Останній – найбільш притаманний досить велелюбним водоміркам. Завдяки цим коливанням хижаки можуть розпізнати не тільки місце розташування здобичі, але й зміст «меседжу». А зацікавлені самці активно використовують цю особливість на свою користь. Вони обрали досить цікаву стратегію. Якщо самець прагне парування, а та противиться, він починає енергійно бити лапками по воді, «гукаючи» таким чином хижаків. Як правило, у такому випадку час опору самки значно зменшується, оскільки першою жертвою хижака, який підплив знизу, буде саме вона.
Бджоли врятувалися, але не всі. Задихалася від диму і вмирала королева бджіл. Її сестра Лаурія дуже плакала. Їй треба було приймати корону, але вона горювала. – Лауріє, ти будеш нашою королевою? – спитала бджола Маріса. – Вибачте, але я не готова. Де
... Читати далі »
Ропавка виразно чув, як б’ється від щастя власне серце, як пашать щоки і вуха. Навіть кермо автомобіля здавалося йому в ці урочисті хвилини бубликом. Було так легко, що боявся, як би не випурхнути у вікно. Який сьогодні день? Запам’ятати б. Свято. Їй-бо, велике свято! Тільки прапорів на хатах не видно... Та до чого тут прапори, якщо сам Петро Никандрович сидить поряд із ним, Семеном Ропавкою, на одному сидінні. Подумати тільки: вони удвох в одній машині, і більше нікого...
Шапка – не розкіш. Шапка – річ необхідна. Людині, яка серйозно дивиться на життя і хоче чогось досягти, без шапки ніяк не можна. Ну хто довірить простоволосому, а ще, може, непричесаному, завідувати, скажімо, складом «Торгбакалія»? Ніхто. Бо це ж потенційний розтратник!
Від слів до дій уже давно прямують юні екологи, натуралісти з усіх куточків України. Закликів до збереження природи недостатньо. Тому агітбригади на чолі з амбітними керівниками переходять до активніших кроків. Такі об’єднання є моделлю еколого-просвітницької роботи, якою займаються українські юннати.
Природа продовжує своє пробудження від зимового сну. У річках нереститься риба, вилазять погрітися з вуликів сонні бджоли. 
У кожного куточка України – своя весна. Десь квітень широко прочинив двері теплій порі: прогримів перший грім, з’явилися смарагдові паростки різнотрав’я, заквітчався буйним цвітом абрикос. Біло-рожеві пелюстки на голих вітах дерев мріють про стійке тепло і гостини комах-запилювачів. У лісі розпускається медяниця. Її віночок – диво природи: спочатку рожевий, потім пурпурово-фіолетовий. Зацвітає сіра вільха – із розчепірених шишок сиплеться жовтий пилок. Кущі чорної смородини вже сміливо можуть похизуватися зеленими листочками. 
Соломійка ПОДАШ, 6 років 
