Є багато речей, явищ, моментів, які не залежать від людини. До них чи не в найпершу чергу можна віднести погодні, кліматичні умови тієї чи іншої місцевості. Ми собі плануємо, будуємо, створюємо, а матінка-природа взяла й розпорядилася по-своєму. Не залишається нічого, крім як іти на компроміси, шукати виходи, долучаючи креативність, інновації. Без цього результат не передбачатиме успіхів, погодьтеся.

Волинські лісівники пишаються своїми розсадниками. Побувавши й у тому, що розташувався у Ратнівському р-ні, переконалася у наступному: наполеглива праця та вміння належним чином використовувати природні умови свого регіону дають відповідні плоди.

Начебто банальний і всім відомий постулат про те, що кожен має протягом життя посадити дерево... От нещодавно трішки вдалося втілити його на практиці. І річ зовсім не у висловах, а у тому сенсі, який вкладено у слова. А ще – у вперше відкритому для себе відчутті, що день прожитий справді немарно.
Садити дерева, приміром, у себе в саду – то одне. Зовсім інше, коли долучаєшся до подібного процесу, але у значно більших масштабах та значимості – на користь суспільства, у якому живеш. Робити благо для наступних поколінь – у цьому є щось терпкіше, солодше.

Думати про когось, а не про себе допомагає всім охочим Всеукраїнська акція «Майбутнє лісу у твоїх руках», у ході якої лишень на Волині посадили лісових культур на п ... Читати далі »

Автор слів, винесених у заголовок публікації, – ветеран лісової галузі Волині Микола Моісеєнко. «Лісівники, як військові – завжди в строю. Колишніх лісівників не буває», – уточнює працівник із майже 50-річним стажем, який у свої 76 літ викладає в Шацькому лісовому коледжі ім. Сулька лісову ботаніку. Не за роками рухливий, підтягнутий, із життєрадісною іскринкою в очах, він задає тон молодим і є прикладом самовідданого трударя не лише в лісі, а й на педагогічній ниві.

– Природа… Нічого не створено більш значимо, розумніше і щедріше за неї, – каже Микола Михайлович.
А якщо говорити про шацькі ліси, то чи взагалі можна ставити щось у порівняння з ними!? ... Читати далі »

Любов до природи… Як просинається в душі таке цінне почуття?.. Можливо, його витік із дитинства, з яскравих, мальовничих дитячих вражень?.. Вранішня зоря, плеск риби в дзеркально чистій сонній воді, напоєне ароматом польових квітів повітря?.. Усі ми родом з дитинства… Але воно колись закінчується і настає час вибирати дорогу у велике життя…

Із таких спогадів розпочав розмову Анатолій Бащук – лісничий Клітинського лісництва, яке входить до складу ДП «Камінь-Каширське лісове господарство».
«Я – місцевий. Тут для мене все дороге. Тут у 1964 році народився. Поліські сім’ї завжди жили з лісу: ягоди, гриби, лікарські рослини, дрова, пасовища з соковитими травами, сіножаті. Ліс нас годував.
Після закінчення середн ... Читати далі »

То були останні дні осені. Повітря дуже гарно прогрілося як для цієї пори. Люди збирали зелениці, підзеленки, лисички, інколи попадалися вже старі польські гриби. Я вирішив піти на тихе полювання в Кошарські гори. Блукаючи лісом, кошика не наповнив, проте натрапив на великого білого гриба. Вирішив його висушити і згодом зготувати суп, яким хотів почастувати друзів.
Хоч Інтернет обіцяв сонячну погоду, фотографувати природу не вийшло через хмарність і дощ. Повертаючись у село, почув цокання сокири, що в цих місцевостях – уперше, адже то – Шацький НПП. Йдучи в напрямку лісоруба, відчув, що звуки, які видавала сокира, чомусь слабкі, приглушені.
Підійшов ближче – і моєму здивуванню не було меж! У лісі обрубувала маленькою сокиркою гілляки поваленої негодою сосни бабуся. Невтомна трудівниця Анастасія Андріївна Жук із села Кошари впевнено та невтомно з ... Читати далі »