То були останні дні осені. Повітря дуже гарно прогрілося як для цієї пори. Люди збирали зелениці, підзеленки, лисички, інколи попадалися вже старі польські гриби. Я вирішив піти на тихе полювання в Кошарські гори. Блукаючи лісом, кошика не наповнив, проте натрапив на великого білого гриба. Вирішив його висушити і згодом зготувати суп, яким хотів почастувати друзів.
Хоч Інтернет обіцяв сонячну погоду, фотографувати природу не вийшло через хмарність і дощ. Повертаючись у село, почув цокання сокири, що в цих місцевостях – уперше, адже то – Шацький НПП. Йдучи в напрямку лісоруба, відчув, що звуки, які видавала сокира, чомусь слабкі, приглушені.
Підійшов ближче – і моєму здивуванню не було меж! У лісі обрубувала маленькою сокиркою гілляки поваленої негодою сосни бабуся. Невтомна трудівниця Анастасія Андріївна Жук із села Кошари впевнено та невтомно заготовляла дрова. Поруч стояла підвода з запряженим в неї конем. Дворовий пес на кличку Бантик із гавкотом кинувся до моїх ніг, захищаючи годувальницю. Жінка, якій недавно виповнилося 83 роки, підвела голову і повернулася у мій бік. Я привітався.
Диву даюся, дивлячись на стареньку. Вона постійно у роботі. Ніколи не сидить склавши руки. Влітку працює на городах, які має на лузі та лонці. Буває, часто-густо сама косить траву на сіно і носить корм для тварин у плахті з лонки в село. Вражає факт: вона переконана, що кращої і родючішої землі, ніж поліська, в світі немає. Напевно, саме ця земля дає їй сили фізичні та духовні для невтомної праці.
Бабця сама утримує чимале господарство, але говорить, що коня продати таки доведеться. Та це вже станеться після того, як посадить городи. Її повсякденне життя йде впевненим шляхом, наповненим лише добром та хорошими думками.
Те, що робить бабуся Настя у лісі, з точки зору лісівників не назвеш заготівлею дров – це фактична мініатюрна санітарна рубка (якщо так можна сказати, згідно з лісівничою термінологією). Бабуся працює на совість. Після неї не треба спалювати хмиз – вона все прибирає. Звідки такі глибокі знання щодо виконання лісових робіт у простої сільської жінки? Очевидно, таку любов до природи їй прищепили батьки, які виросли тут і дружили з лісівниками. Як результат – порядність, честь, совість віруючої людини, невтомної трудівниці є прикладом для прийдешніх поколінь.
Допомігши завантажити на підводу соснове гілля (хоча бабуся Настя весь час повторювала, що й сама може це зробити), я запитав:
– Невже вам не важко працювати в такому поважному віці?
Старенька відповіла:
– Старе дерево скрипить, скрипить, але не ламається. Так і я працюю, поки є здоров’я.

Валерій ПНЕВСЬКИЙ
Фото автора