Пам’ятаєте, березневий випуск «ЛВ» був чорним. Ми говорили про Небесну Сотню. Називали імена, разом аналізували події, плакали і шукали винних. Але тоді ми вірили у те, що ці смерті стануть останніми і відкриють шлях для змін на краще.
З того часу минуло багато місяців, а Україна оплакує своїх синів щодня. Щодня приїздять нові й нові «вантажі 200».
На День Незалежності зустріла свого товариша, який повернувся з АТО. Він вижив під Волновахою, 5 разів прооперований. Поговорили, помовчали. Я поглянула на двох його маленьких донечок, з якими він вийшов гуляти, і щось так стиснулося всередині, стало важко дихати. Вони ще зовсім маленькі і не розуміють: це – велике чудо, що їхній тато повернувся з того місива. Нехай кульгає і болять рани, але – живий! «Знаєш, сьогодні з руки дістав іще один осколок. Вони так потрохи вилазитимуть…» – скупо всміхнувся чоловік ... Читати далі »

Пригадався епізод, який, напевно, нікого не зміг би лишити байдужим.
Мисливцям, котрі набиралися емоцій у преріях Африки і полювали більше за пригодами та гарними враженнями, вдалося зняти на відео неймовірну картину. Полювала левиця. Вислідивши собі жертву, вдалим стрибком зупинила її, притиснула загнану лань до землі, впилася у горло.
Чоловіки, перемовляючись і дивуючись вправності хижака, далі стежили за розвитком подій. Левиця заходилася вже було розробляти здобич, але зупинилася, почала прислухатися, трясти головою, тримаючи щось у зубах. За кілька хвилин затихла і лягла на землю. Мисливці ще довгий час чекали, боячись наблизитися. Врешті підійшли. Навіть чоловічі серця не змогли залишися байдужими від побаченого. Левиця лежала мертва, а біля неї – маленьке тільце. Виявляється, хижачка, намагалася врятувати життя іще ненародженого немовляти, яке дістала з лона вбитої нею лані. Їй це не вдалося. При розтині ... Читати далі »

Ми познайомилися багато років тому на одному із семінарів. Вона – талановита журналістка, гарна жінка і прекрасна мама. Я із Західної України, а вона – зі Сходу. Я українка, а вона – росіянка за походженням, але українка душею. Справжня, без піару, пафосу і незрозумілих викидів. Такі, як вона, не граються у любов до батьківщини, вони люблять її усім серцем. Не сприймаючи жодних зазіхань, відділень і популістських маніпулювань, на кшталт радикалізму. І таких, як вона, на Сході (та й в усій Україні) дуже багато. З подругою розмовляю по телефону час від часу. Запитую, слухаю, розповідаю сама. Ми разом хвилюємося, разом плачемо і разом сміємося. Ми разом! Хоча за сотні кілометрів одна від одної. І як хотілося б, щоб ніколи між нами не стала стіна. Чи то кордону, чи то непорозуміння, чи то зневіри.
Каже: днями у них усім журналістам повідомили, що вони мають зареєструватися в окремому спису ДНР (тому ім’ ... Читати далі »

У червні журналісти відзначають професійне свято. Як і щороку, 2014-го у храмах за нас молилися. За всіх. Тих, хто в бою реальному, і тих, хто під мирним небом наче у бою, і тих, хто створює бої своїми замовними, проплаченими матеріалами. Бог один для всіх. Він захистить, він же і покарає. І треба пам’ятати, що сила слова – безмежна. Вдалого слова іноді достатньо, аби повернути на поле бою військо, що рятується втечею, перетворити поразку на перемогу, врятувати країну. А іноді достатньо слова, аби розпалити війну, вкласти її в уми і виправдати.
Сьогодні на журналістах – неабияка відповідальність. Адже відбувається інформаційна війна. Війна слова. Зважаючи на величезну довіру населення до засобів масової інформації, дійсність поступово перетворюється на психологічне місиво ... Читати далі »

9 травня. День Перемоги. Все менше лишається тих, хто може розповісти, якою страшною була Друга світова війна. Застерегти. Як не парадоксально, але зараз відбувається інша бійня. Так, вона більше інформаційна, але люди все ж гинуть... Ми, затамувавши подих, слухаємо радіо та дивимося телебачення, аби бути в курсі подій… із фронту сьогоднішнього. А ті, кого вже 69 років називаємо фронтовиками, хто чекає цього дня як часу пам’яті за загиблими в бою, ніяк не можуть зрозуміти, чому із уже багаторічного символу Перемоги – Георгіївської стрічки – зробили справжній фарс. 
…По телевізору, як завжди останніми роками, фільм «В бой идут одни старики». Моя улюблена кінострічка, знята талановитим актором та режисером Леонідом Биковим.  
Фільм – інтернаціональний. Тут неймовірна філософія, постановка та любов до рідної землі. Напевно, і досі кожен: українець, росіянин, гр ... Читати далі »