9 травня. День Перемоги. Все менше лишається тих, хто може розповісти, якою страшною була Друга світова війна. Застерегти. Як не парадоксально, але зараз відбувається інша бійня. Так, вона більше інформаційна, але люди все ж гинуть... Ми, затамувавши подих, слухаємо радіо та дивимося телебачення, аби бути в курсі подій… із фронту сьогоднішнього. А ті, кого вже 69 років називаємо фронтовиками, хто чекає цього дня як часу пам’яті за загиблими в бою, ніяк не можуть зрозуміти, чому із уже багаторічного символу Перемоги – Георгіївської стрічки – зробили справжній фарс. 
…По телевізору, як завжди останніми роками, фільм «В бой идут одни старики». Моя улюблена кінострічка, знята талановитим актором та режисером Леонідом Биковим.  
Фільм – інтернаціональний. Тут неймовірна філософія, постановка та любов до рідної землі. Напевно, і досі кожен: українець, росіянин, грузин, казах… шукає у ньому епізод, де говорять про унікальність і неповторність його Батьківщини. Леонід Биков під час фільму час від часу говорить українською, ще раз підкреслюючи, якого він роду-племені. Пам’ятаєте його слова про Україну? Хіба це можна забути? 
А, між іншим, Леонід Федорович Биков народився у маленькому селі багатостраждального сьогодні Слов’янського р-ну Донецької обл. Через рік (1929-го) батьки переїхали до Краматорська, де Биков закінчив середню школу №6. Інститут закінчував у Харкові. І Слов’янськ, і Краматорськ, і Харків він називав рідною Україною… 
Не любив лицемірства, неправди і зайвих слів. Просто мріяв про авіацію, справжнє мистецтво, просто любив свою Батьківщину і нічого не чекав натомість.  
Він був відвертим і прямим. Навіть у листі-заповіті всі впізнали саме його почерк – Людини з великої букви. «…Нехай хтось один скаже слово «прощавай» – і все. Не треба цирку, так званих почестей. Після цього «дерболизнути» – хто скільки може. А потім нехай 2-га ескадрилья вріже «Смуглянку» від початку і до кінця…»
Зараз в Інтернеті розповсюджується інформація, нібито Леонід Биков мріяв про кольоровий фільм. Це неправда. Нещодавно «колоризацію» зробила американська студія на замовлення одного з депутатів Верховної Ради України. І, як не прикро, здійснили її з багатьма помилками. Схиляюся до того, що це один із прикладів, коли історію можна переписати та подати – як заманеться. Бо один лише штрих: прапор полку, який показали у кольоровій стрічці чорним, як у махновців, і блискучі, а не зелені захисні зірочки на погонах знівелювали сам задум творців фільму. Але донька відстояла батька. Три роки тому Голосіївський районний суд м. Києва розглянув позов Мар’яни Бикової і заборонив прокат кольорової версії.
…Вперше не можу витримати, тож не додивляюся легендарну стрічку. Вимикаю телевізор. У скронях стукає: «Все проходящее, а музыка – вечна! Ребята, будем жить!».

Головний редактор Всеукраїнського 
журналу «Лісовий вісник»,
Заслужений журналіст України
Оксана ЧУРИЛО