Настала осіння пора, а з нею з’явилось і золоте листя, яке вкрило землю шурхітливим килимом. Ще трохи – і його змінить перший сніг, сповістивши про те,  що осінь закінчилась і розпочинається зима, а з нею – і новий рік. Саме на цю пору – 14 жовтня – припадає й давнє православне свято Покрови Пресвятої Богородиці. Воно пов’язане не лише з християнськими традиціями, а й має глибоке народне коріння.

Християнсь­кі перекази по­в’язують свято із явленням Бо­жої Матері у  Влахернському храмі, що у Константинополі – сучасному Стамбулі. Відбулося це, як оповідає Житіє Святого Андрія, саме 14 жовтня 910 р. У той час Царгород був оточений ворогами, і чудесне видіння Божої Матері, яка тримала омофор – елемент архієрейського облачення над усіма віруючими, означало швидке визволення міста від облоги та руйнування. Згодом візантійський патріарх канонізує це свято, і воно отримає назву – Свято Похвали Богородиці. І хоча дослідники досі сперечаються щодо точної дати встановлення та походження свята Покрови, всі вони одностайні в тому, що пов’язане воно із заступництвом та порятунком від ворогів. 
Мабуть, саме це й призвело до надзвичайного шанування свята козаками – вони вважали його найбільш значущим та важливим. Як свідчить Дмитро Яворницький, першу церкву на честь Покрови запорожці побудували в 1659 р. на Чортомлицькій Січі, а загалом за весь час існування Січі було побудовано 13 церков Покрови Богородиці, яка вважалася заступницею козацтва. Cаме на Покрову козаки проводили загальновійськову Раду, на якій переобирали кошового отамана та старшину. Крім того, Покрова уособлювала ще й материнство – святе поняття для козаків. Як писав Дмитро Яворницький,  «…це свято для козаків мало подвійне значення: під покровом Богородиці запорожці не боялися ні ворожого огню, ні грізної стихії, ні морської бурі; під Покровом Пріснодіви вони залишалися нежонатими і виконували головний девіз святого життя – захист православної віри». І саме образ Покрови Пресвятої Богородиці, як писав відомий дослідник звичаїв українського народу Олекса Воропай, козаки, що пішли за Дунай на еміграцію після зруйнування Запорізької Січі в 1775 р., забрали із собою. Така щира віра в силу Покрови Пресвятої Богородиці та урочистість козацьких шанувань свята призвели до того, що впродовж століть воно набуло патріотичного змісту та отримало назву – Козацька Покрова. Не можна також не згадати про те, що нащадки славних козаків – Українська Повстанська Армія, яка виникла в часи Другої світової війни на землях Західної України, теж обрала собі свято Покрови за день зброї, віддавшись під опіку святої Богородиці. Такі традиції шанування отримали офіційне визнання в тому, що з 1999 р. 14 жовтня відзначалось як День українського козацтва.
Народні ж традиції відзначення Покрови, яке вважалося першим, по-справжньому осіннім святом, є значно глибшими та пов’язані з самим складом життя наших пращурів. День Покрови традиційно символізував перший сніг, який нерідко вкривав землю, зустріч осені з зимою. В жовтні перші дерева втрачають листя, всі плоди вже дозріли: «Прийшла Покрова – на дереві голо». В Карпатській Україні до Покрови остаточно поверталися всі пастуші отари з полонин і завершували останню мандрівку чумаки. Тому й казали: «Прийшла Покрова – сиди, чумаче, вдома». Господарі спостерігали за погодою: якщо на Покрову вітер віяв із півночі, то це знак, що зима буде холодна і з великими снігами, а як із півдня, то тепла. Особливі повір’я стосувалися заборони на Покрову відвідувати ліс. Вважалося, що цього дня лісовики лягають спати – і сплять аж до самої весни, тому й наостанок буянять: ламають дерева, розганяють у нори тварин, виривають кущі, цілий день виють, намагаючись перекричати вітер. Люди вірили, що й домовик цього дня також засинає. З цим був пов’язаний особливий ритуал «запікання кутків» – уперше у році протоплювали піч, пекли особливі млинці, один із яких розкладали у кожен із кутів оселі, просили домовика берегти тепло взимку.

Життя давніх українців було зосереджене навколо хліборобського циклу – періодичності настання весняних польових робіт, які закінчувались осіннім збором урожаїв. Відповідно до цього, формувались і уявлення про навколишній світ, і календар, і вірування, і обрядові дії. Саме на початок жовтня припадав час, коли закінчувалися роботи на полі. Збиралося збіжжя, вільного часу ставало трішки більше, а отже молодь могла збиратися разом на вечорниці. З цього періоду розпочиналися весільні гуляння, а з ними й один із найбільш відомих шлюбних обрядів – покривання голови нареченої хусткою, що означало початок сімейного життя. «Покрова накриває траву листям, землю – снігом, воду – льодом, а дівчат – шлюбним вінцем», – казали старі люди. Згодом, із поширенням християнства, давній обряд оформлюється у віру в те, що дівчата, котрі бажали взяти шлюб саме цього року, мали побувати на святі Покрови у церкві якнайраніше, поставити свічку та помолитися: «Свята Покрівонько, покрий мені голівоньку», «Свята мати Покровонько, завинь мою головоньку: чи в шматку, чи в онучу – най ся дівкою не мучу», «Мати-Покрівонько, покрий Матір сиру Землю і мене молоду».
І сьогодні свято Покрови не тільки не забуте, а й залишається одним із найшанованіших – воно не тільки православне, а ще й історичне та патріотичне. Дівчата, як і раніше, збираються на вечорниці, мріють про щасливий шлюб, просять про покровительство Божої Матері. Однак у складний для держави та кожного з нас час дуже важливим є також пригадати та відродити славні подвиги козаків, їхні традиції, мужність та звитягу! І як символ єдності героїчного минулого та сьогодення, саме 14 жовтня з цього року встановлене Днем захисника України.

Олександр ДУРМАНЕНКО
Фото автора