Ропавка виразно чув, як б’ється від щастя власне серце, як пашать щоки і вуха. Навіть кермо автомобіля здавалося йому в ці урочисті хвилини бубликом. Було так легко, що боявся, як би не випурхнути у вікно. Який сьогодні день? Запам’ятати б. Свято. Їй-бо, велике свято! Тільки прапорів на хатах не видно... Та до чого тут прапори, якщо сам Петро Никандрович сидить поряд із ним, Семеном Ропавкою, на одному сидінні. Подумати тільки: вони удвох в одній машині, і більше нікого... Їхали вкоченим путівцем, вигравав вітер у відчинених вікнах, заганяючи в машину пахощі коктейлів із житньої стерні, вибраних льонів і свіжої ріллі. Та Семену Ропавці ніколи було принюхуватися: йому було не до лірики. В голові гніздилася думка, що усеньке його майбутнє залежить від сьогоднішньої поїздки. Можливо, віднині його службова лінія круто заверне вгору. Петро Никандрович уміє цінити ініціативу своїх підлеглих, платит
... Читати далі »
Шапка – не розкіш. Шапка – річ необхідна. Людині, яка серйозно дивиться на життя і хоче чогось досягти, без шапки ніяк не можна. Ну хто довірить простоволосому, а ще, може, непричесаному, завідувати, скажімо, складом «Торгбакалія»? Ніхто. Бо це ж потенційний розтратник!
Інша справа – чоловік у шапці. Тут – усе на місці, все як має бути! Солідно, добропорядно, пристойно. При цьому, правда, дуже важливо, в якій саме шапці! Вона повинна бути стопроцентно сучасною. Тут уже стриженим вовкодавом чи камчатським котиком не обійдешся. Потрібна принаймні ондатра. А вони ж, бісові душі, десь собі плавають і зовсім не думають, що з ними, можна сказати, людське майбутнє пов’язане. Я до торгівлі: так, мовляв, і так – виручайте! А в торгівлі що? Думаєте, там дурні сидя
... Читати далі »
Перед моїми очима – гуморески Юрія Троця. Видання «Позичте зайця», яке тримаю у руках, вийшло далекого 1975-го, коли мене ще й на світі не було. Проте гумор автора настільки добрий, влучний і легко сприймається, що я до сліз в очах сміюся, перестрибуючи з рядка на рядок. Із задоволенням виділяю площу у виданні для творів Юрія Миколайовича, якого вже давно немає поміж нас, та про якого не можу не сказати, хоча б цитуючи його найкращого друга (теж, на жаль, нині покійного) Івана Сподаренка: «Юрко був... Написав це слово – і серце стислося. Важко писати про друга, та ще такої веселої, доброї вдачі, яким... був Юрко Троць. ... Читати далі »
Ропавка виразно чув, як б’ється від щастя власне серце, як пашать щоки і вуха. Навіть кермо автомобіля здавалося йому в ці урочисті хвилини бубликом. Було так легко, що боявся, як би не випурхнути у вікно. Який сьогодні день? Запам’ятати б. Свято. Їй-бо, велике свято! Тільки прапорів на хатах не видно... Та до чого тут прапори, якщо сам Петро Никандрович сидить поряд із ним, Семеном Ропавкою, на одному сидінні. Подумати тільки: вони удвох в одній машині, і більше нікого...
Шапка – не розкіш. Шапка – річ необхідна. Людині, яка серйозно дивиться на життя і хоче чогось досягти, без шапки ніяк не можна. Ну хто довірить простоволосому, а ще, може, непричесаному, завідувати, скажімо, складом «Торгбакалія»? Ніхто. Бо це ж потенційний розтратник!
