Майже перед самісіньким відкриттям полювання на хутряного звіра – 15 і 22 листопада – в угіддях мисливсько-рибальського підприємства Любашівської районної організації УТМР було організовано загінне полювання на козулю (дика коза, сарна) за відповідними ліцензіями, що видаються на всіх копитних мисливських тварин, які підлягають відстрілу. В нашому районі таке мисливське колективне дійство можливе лише в угіддях єгеря Сергія Курдванівського, які розташовані на землях Бобрицької сільської ради. Скажу відверто: популяція цих тварин за двадцять років істотно зменшилася, левова частка збереглася на відтворювальних ділянках і в угіддях поблизу Бобриків, де вони перебувають практично в безпеці. В інших місцях їм загрожує зустріч із мисливцями, більшість яких незаконно можуть відстрілювати козулю. На жаль, так воно і є.

У вищезазначені дні полювання здійснювалося з дотриманням усіх правил та умов. Складність була одна: за ліцензією дозволялося вполювати лише самця козулі, тобто цапа, а не самицю. Цап має роги, коза – ні, і самців набагато менше, ніж самиць. Для тих мисливців, які цілеспрямовано полюють на самицю, застосовуються неофіційні санкції в розмірі 15 тис. грн на розвиток мисливського господарства. Хтось подумає, що це жарт, але з єгерем Сергієм Олександровичем у таке краще не грати. Необдуманий постріл – і він більше не дозволить вам полювати у ввірених йому угіддях. Отож, 22 листопада настрій у двадцятьох мисливців (а це межа для колективного полювання) був не дуже піднесеним поблизу Бобрика Першого. Поруч із селом є величезні схили із густими заростями, що мають специфічну (на афганський лад) назву «Кандагар». Хтось назвав їх так у 80-ті, ймення прижилося та збереглося і до цих пір. Гарні та мальовничі місця й облюбували козулі…
О восьмій ранку здаємо картки обліку добутої дичини для заповнення єгерю, проходимо інструктаж із техніки безпеки, дістаємо рушниці та набої з автомобілів.

– Будьте дуже обережні під час стрільби, не забувайте, що нас – двадцятеро, – наголошує єгер Сергій Курдванівський. – Не бачите рогів на тварині – краще не стріляйте, а то влучите в самицю, що недопустимо. Загоничем буду я зі своєю собакою – в неї теж не можна стріляти (єгер посміхається, – авт.). Паралельно можете відстрілювати вовка і лисиць, єнотовидну собаку, якщо вони вийдуть на постріл. Іншу дичину відстрілювати заборонено. Пам’ятайте: козулі мають винятковий слух і нюх, але зір у цих тварин порівняно поганий. Отож обмежте паління і спілкування мобільним телефоном. Якщо мисливець зберігатиме тишу, то козуля може вийти прямо на стрілка, тому під час полювання на козулю бажано володіти миттєвою реакцією і навиком стендової стрільби.
Через кілька хвилин вирушаємо на свої стрілецькі позиції. Додам, що на полювання я приїхав із двома досвідченими мисливцями з Любашівки Іваном Ніколовим і В’ячеславом Борисенком, окремо дістався і Сергій Шевчук на своєму автомобілі. Брали участь іще троє мисливців з Іванівки, давній друг Сергія Курдванівського, колега Сергій Ганченко, інші були представниками місцевого мисливського колективу с. Бобрик-І.
 На позицію вирушив іще з шістьма мисливцями, почали підніматися на східний бік чималої гори «Кандагар». За двадцять хвилин я вже був на своєму місці, зарядив рушницю і почав роздивлятися місцевість. Забрався високо, звідти проглядався гарний краєвид. Будинки, мов на долоні, була б тиша, якби не гуркіт бензопили в когось на подвір’ї. Позаду, за кілька кроків, урвище метрів 30 завглибшки, тож маю бути обережним. Замерз добряче, бо не взяв рукавиць і шапки, кашкет морозного ранку анітрохи не грів. Втягнувши руки в рукави лижної куртки, простояв близько години в обумовленому місці. 
Раптом дві тварини, налякані собакою, вискочили з-за пагорбка, руки автоматично направили в той бік двоствольну рушницю… Я не вистрілив, бо то були самиці козулі, хоча дистанція становила усього метрів 15 і стояв я на пагорбі, а вони прямували в низину. Метрів за 50 нижче мене перебував інший місцевий мисливець, який теж правильно зорієнтувався в цій ситуації. Були б то цапики, ми з ним могли би завершити полювання влучними пострілами. В обох були гарні позиції для стрільби. Та не судилося. 
Через півгодини метрів за сто п’ятдесят пролунав одиночний постріл. Думав, що хтось влучив у самця козулі. Згодом з’ясувалося, що трофеєм стала гарна лисиця. За годину пішов іще один загін. Кілька пострілів струсонули повітря. Невже промахи, адже полювання єгер не припиняв? З того боку урвища пробігла козуля і завмерла навпроти мене. Дистанція – метрів 80, вона практично злилася з пагорбом. Незабутнє враження. Здається, самка. Був би цап – спробував би кулею поцілити. Постояла кілька хвилин – і рушила в зарослі. Настрій у мене дещо покращився, думаю, спущуся донизу і, може, вона чи він вибіжать. А раптом то молодий цапик? Рушив униз, неналякана тварина простояла до останнього і хутчій шмигнула вгору. Я її не бачив, але колеги сповістили, що то самиця. На одного мисливця вибігло 11 козуль і всі – самиці. Чого тільки не буває на полюванні! 
Через півгодини (а було вже за 13.00) Сергій Олександрович дав команду припинити полювання. Всі почали спускатися вниз до автомобілів. Окрім лисиці, ми так і нічого більше й не вполювали. Хоча мисливці на низині бачили вальдшнепів, зайців та безліч фазанів, але ж приїздили не за ними. 
– Нічого страшного не сталося, – підсумував Сергій Курдванівський. – Це – полювання. Ви всі чудово себе проявили і не нанесли зайвої шкоди тваринному світу. Сьогодні натрапили на двох самців: перший був гарний екземпляр, але я не брав рушницю, думав, вам треба дати можливість здобути трофей. Позиція для стрільби була відмінною, з нього б ми зварили смачну шурпу, в іншого молодого самця ви чомусь не влучили. Буває. Не виключаю, що кілька особин могли скинути роги в ці дні і в чомусь зменшити наші шанси на вдале полювання. Наступного року відправимося на лови на два тижні раніше. Було б у районі кілька тисяч особин козулі, ми всі могли би стріляти і самиць, та й ліцензій було б не дві, а двадцять на сезон. Отже, маємо те, що маємо. Я таке передбачав, їдьмо до мене додому, пообідаємо, в мене м’ясо на шашлик маринується... 
Через півгодини ми всі сиділи за довгим столом, а господар готував шашлик. Кухар, як і мисливець, він відмінний, а ще – професійний єгер, угіддя в якого  справді показові. Для таких посиденьок у нього є спеціальна кімната, на стіні чимало фотознімків, кілька гарних вовчих шкір привертають увагу. Атмосфера й справді мисливська. За частуванням мисливці розповідали нечувані досі історії, які з ними траплялися в різних угіддях, їх гаряче обговорювали, сперечались, як і рибалки, перебільшували… Але це вже тема іншого матеріалу.
Ігор ОЛІЙНИК
Фото автора