«Краще осел, який мене везе, ніж кінь, котрий скине» (іспанська приказка)

Виявляється, історія появи осла у житті людства сягає глибокої давнини. Предком домашнього осла (лат. Equus asinus) вважається дикий африканський. Це довговуха тварина, зростом значно менша, ніж кінь, із важкою головою, тонкими ногами і короткою гривою, що доходить тільки до вух. Хвіст віслюка тонкий, із пензлем жорсткого волосся на кінці. Забарвлення ослів сіре або сірувато-піщане, уздовж спини – темна смуга. 

Щодо здібностей, то у віслюків відмінно розвинені слух, зір і нюх. Крім цього, вони добре відчувають зміну погоди. Вологість і холод ці тварини переносять погано, тому – чим гірший клімат, тим менш витривалими є осли. До їжі вони вкрай невибагливі, але воду воліють пити тільки чисту! Голос у цих хорових «співаків» просто жахливий. Варто лише одному видати несамовитий крик «і-а», як його підхоплюють усі осли, котрі поблизу. Виходить такий концерт, від якого хоч вуха затуляй! Також ці вухані дуже витривалі. На маленькому ослику запросто може їхати дорослий чоловік, а якщо треба – тварина здатна досить довго нестися з такою ношею щодуху, розвиваючи швидкість до 70 км/год! Колись існувала думка, що поїздка верхи на віслюку, особливо задом наперед, помічна при багатьох хворобах. Лихоманку і коклюш лікували, пропускаючи хворого під черевом осла або проносячи над спиною тварини три чи дев’ять разів. 
У давньогрецькій міфології на ослі роз’їжджав бог виноробства Діоніс. Ослячими вухами Аполлон «нагородив» фригійского царя Мідаса за його невігластво у музичному мистецтві.
У древньоєгипетських міфах ослу дісталася найбільш зловісна роль. У країні пірамід і фараонів це мирне створіння – втілення зла. Бог люті, піщаних бур, руйнування, хаосу, війни і смерті Сет зображувався у вигляді людини з головою осла. 
У біблійних міфах також можна натрапити на цих тварин. Осел був обраний Ісусом Христом для в’їзду у Єрусалим – на знак його смирення. Темний хрест на спині нубійського осла породив народні повір’я про те, що це і є божественний слід, залишений світу як пам’ять про ту подію. Своєрідною ілюстрацією цього стала приказка: «Осел самого Господа Бога носив...»
В історії білий осел – як символ винятковості – возив вождів, царів і пророків. Що ж стосується людей нижчого «звання», то вони використовували звичайного сірого осла.
Цар Македонії Філіп II під час встановлення гегемонії (ред. – провідна роль держави або міста у відносинах з іншими) Македонії над Грецією ввів в обіг іще одного символічного осла. Хитрий завойовник одного разу зауважив, що навіть у найнеприступнішій фортеці завжди знайдеться хвіртка, через яку пролізе осел, навантажений золотом. Метафора Філіпа про віслюка прозоро натякала на непереборну силу підкупу і продажність грецької аристократії. 
Сьомий президент США Ендрю Джексон (1829-1837 рр.) уперше використав зображення осла як політичний символ у 1828-му – після того, як опоненти, жартуючи, змінили його прізвище на jackass (осел, йолоп) під час виборчої кампанії. Перемогу на президентських виборах він здобув переконливу, а його «осляча впертість» допомагала і надалі успішно вирішувати проблеми держави. 
Але на цьому «політична кар’єра» осла не закінчилася. Широко відомий цей символ став у 70-ті рр.19 ст. завдяки карикатуристу Томасу Насту. Художник у 1874 р. ввів як емблеми республіканської партії зображення слона поряд із ослом. Сьогодні у США обидва символи є загальноприйнятими.
Анна КРАВЕЦЬ
Фото автора та із сайта livejournal.com