Національний природний парк площею 6101 га з поетичною назвою «Зачарований край», створений Указом Президента України у травні 2009 р., розташований на території Іршавського р-ну Закарпатської області. Під цей заповідний об’єкт було відведено невелику територію, але з унікальними природними ландшафтами в географічному центрі Закарпаття, на мальовничих місцях Вигорлат – Гутинського вулканічного хребта. Парк зайняв своє місце у природно-заповідному фонді області та України загалом.

Базовими і найбільш цінними у науковому та природоохоронному плані об’єктами для парку стали три природні комплекси. Серед них – геологічний заказник загальнодержавного значення «Зачарована долина», гідрологічний заказник «Чорне багно» – унікальне для Європи верхове сфагнове болото, з якого бере початок річка Іршавка. Третій комплекс – це реліктові букові праліси, які дивом збереглися на схилах гори Бужора. Деяким особинам – триста років. Ліси Закарпаття занесені до переліку об’єктів світової спадщини ЮНЕСКО.
Перші згадки та топографічні матеріали про ці лісові масиви датуються XV ст. До XVIII ст. ліси були власністю угорських князів. Пізніше довгий час їх використовували як мисливські угіддя родини Шенборнів – аристократичної німецької династії. Представники цього роду були найбільшими землевласниками на Закарпатті. За радянської України лісові масиви входили до Мукачівського, Кушницького та Довжанського лісокомбінатів.
«Зачарованою долиною» називається урочище, що розташоване недалеко від шахтарського села Ільниця, в якому змійкою в’ється струмок Яловий із кришталево чистою водою. Красу й романтичну привабливість цього мальовничого куточка вулканічних Карпат важко переоцінити. Тут завжди можна побачити туристів, котрі милуються одиноким кам’яним велетнем, який нагадує ялинку. Звідси і походить назва – Смерековий камінь. Якщо забратися на вершину однієї зі скель, то в ясну погоду можна бачити на заході Мукачеве, на півдні – Виноградів. Про Смерековий камінь є багато легенд. Ось лише одна з них.
«...Із давніх-давен природа рідного краю була такою прекрасною і неповторною, що кожен, хто сюди приходив або приїздив, зупинявся і милувався нею, бо не існувало кращого куточка на всій землі. Особливо приваблювали людей гори. Їх вкривали густі ліси, де росли величезні дерева і водилося багато всякого звіра. Звідусіль прибували мисливці: вельможна знать і навіть князі й царі з інших держав. На одному з полювань князь із далекої країни натрапив на красуню сосну. Він навіть не міг відвести від такого прекрасного дерева очей. І надумав звести собі палац з цієї сосни. Як не відмовляли його, та князь стояв на своєму: «Хочу, мовляв, з цього дерева побудувати палац». Зібрали кращих лісорубів і розкинули табір біля підніжжя гір. Кілька десятків людей приступили до роботи на сході сонця. Але як тільки сокири торкалися дерева – то леза гнулися, то сила лісорубів зникала. «Зачароване дерево», – думали лісоруби. І в цю ж хвилину позаду них почувся шум, тріск. Люди повернулися на ті звуки й оніміли. На місці, де росла сосна, з’явився камінь-велетень. Ніхто не знає, чому сталося це чудо. Може, боги не хотіли віддавати з нашого лісу сосну і перетворили її на камінь…
Смерековий камінь – дивовижний витвір природи, милує око і наших сучасників. У всі пори року приходять сюди люди відпочивати, долати його висоту, милуватися красою природи».
Нижче Смерекового каменя, на правому березі Ялового Потоку, є невелика природна печера, в якій б’є мінеральне джерело Беркут. На протилежному березі розташовано декілька печер. Але це вже – результат втручання людини у природу. Сотні років тому тут добували залізну руду, і штольні печер – живий доказ тих часів.
Якщо підніматися вгору байраком, де камінцями і скелями каскадами мчить Яловий Потік, відкриваються все нові й нові картини – одна чарівніша від іншої. З боків яру височіють стрімчаки. То прямовисною стіною, то навісами спадають вони, нагадуючи руїни старовинних замків. Один із таких стрімчаків у народі називають розколотим каменем. У негоду під навісною скелею можна сховатися від дощу. «Зачарована долина» – місце казкове. Її неповторну красу може відчути той, хто побуває там.
Не менш привабливе для краєзнавців та любителів природи є урочище Чорне Багно. Це найглибше (близько шести метрів) торфове болото українських Карпат. На товстому килимі його поверхні можна побачити рослини, що занесені до Червоної книги України.
Колись відомий закарпатський дослідник Петро Сова писав: «Природа тут перевершила саму себе, створивши таємничої чарівності куток, що не піддається опису…» Справді, цей край наповнений загадковістю і таємничістю. Кожен, хто хоч раз побував тут, бажає повертатися знову і знову. Так і я разом із моїми батьками й сестрами кожного року піднімаюся до цієї чарівної місцини, щоб вкотре насолодитися її невимовною красою.

Інна КАПІТАН
Фото автора