Історія ковальства сягає часів Стародавньої Греції, коли, за легендою, бог ковальської справи Гефест викував цвяхи для розп’яття Прометея. 
Пізніше, у І тис. до н.е., племена скіфів і сарматів заселили територію степу та лісостепу і почали підкорювати метал, виготовляючи з нього знаряддя праці та прикраси. 
За часів Київської Русі ковальська справа набула статусу професії. Завдяки великим покладам високоякісної руди майстри були повністю забезпечені сировиною, тому місцеве ковальство досить швидко досягло високого рівня розвитку та почало конкурувати з цим ремеслом у європейських державах і Візантії. 
Художня ковка увійшла в моду.

Мабуть, немає складнішої та водночас такої філігранної справи. Лише працьовитість та фантазія, майстерність і винахідливість, відмінне володіння технологією кування та прекрасне знання особливостей металу дозволяють створювати високохудожні ковані витвори мистецтва безмежно великого і прекрасного світу металу.
Сьогодні «ЛВ» завітав до кузні відомого коваля – волинського Гефеста Степана Панафідіна. Із перших хвилин нашої розмови чоловік справляє враження дуже відкритої та доброзичливої людини – жартує і щиро посміхається. Одразу помітно – майстер своєї справи. 
Степан Євгенович займається художньою ковкою ось уже понад вісім років. Зізнається, що пройшов складний шлях від шахтаря до столяра, перш ніж знайти себе у ковальстві. 
– Захоплення перейняв від наставника – німого коваля Івана, – з гордістю розповідає пан Степан. – Він навчив усіх тонкощів професії.
Окрім традиційних виробів для оздоблення, – лавок, ліхтарів, дашків, поручнів, табличок із назвою вулиці та будинку, огорож, балконів, гойдалок, підвазонників, мангалів, воріт та багато іншого, у доробку коваля можна знайти чимало сувенірних речей. Особливе місце займають підставки під шампанське або вино та підсвічники на природничу тематику – гриби, жаби, очерет, коти, які просто оживають у кузні майстра.
Улюбленим елементом, котрий найчастіше використовує Степан Євгенович, є виноградні грона та квіти. Майстер увіковічнив у металі троянди, ромашки, гвоздики, маки, лілії, тюльпани. Одним із найцікавіших виробів майстра є меч-підсвічник, прикрашений трояндою, що звивається по всій довжині.
– Для того, аби шматок металу перетворився на гарний та витончений виріб, необхідно не лише знати властивості металу, вміти гарно малювати та бути цілеспрямованим, – веде далі коваль. – Потрібно ще й мати фізичну силу.
Й справді: руки у Степана Євгеновича жилисті та підкачені – будь-який бодібілдер позаздрить!
А щодо технологій виготовлення, то все починається з ескізу. Цікавим є те, що зазвичай ковалі не малюють ескізів. Традиційно у кузні є художник, який це робить, а ковалі працюють уже за готовим малюнком. Та Степан Євгенович і малює, і зварює, і кує сам! До слова, свою кузню – від фундаменту і до горна – зводив власними силами. Придбав наковальню, зварювальний інвентар, болгарку та ножиці для металу. Решту (а це безліч індивідуальних інструментів для кожного виробу) змайстрував самотужки.
Наступний етап – перенесення ескізу на робочий стіл у реальному розмірі.
Загалом кування унікального металевого виробу своїми руками – справа художня та цікава. Адже незважаючи на велику кількість підсвічників майстра, жоден виріб не повторюється.
Але ведемо далі. Тож розраховуємо кількість і вид металу, необхідного для виробу (кругляк, квадрат, кутник, труба, смужка). Потім ріжемо на частини і робимо з нього деталі. Одні обробляємо інструментами (скручуємо метал, вигинаємо його у різні форми), а інші – піддаємо термообробці.
– Якщо потрібно зробити виноградну лозу, зазвичай беру кругляк десятку (ред. – його діаметр 10 мм), – веде далі Степан Євгенович. – І кладу в горно. Метал, нагріваючись, набуває червоного кольору, (але не жовтого, бо тоді він перегрівається, іскрить, згорає і для роботи стає непридатним). 
Потім майстер виймає метал спеціальними щипцями, адже дуже гарячий, і вдаряє молотком зверху і вздовж.
– Це спеціальний рух, який дозволяє видовжити та зробити метал тоненьким, – продовжує Степан Панафідін. – Під час роботи він охолоджується і його знову треба нагріти, аби продовжити кування. 
Ще коваль використовує спеціальні форми, на які кладе нагрітий метал і переносить малюнок ударом – так виходять різні візерунки. 
До речі, Степан Євгенович поділився із нами таємницею: за допомогою такої процедури можна розпізнати особистий «почерк» коваля.
– У кожного майстра форми різні, – говорить пан Степан. – Свої ж виготовив самотужки.
Пізніше за допомогою зварювального апарата майстер з’єднує усі заготовки в одне ціле. Далі – зачищає і шпаклює шви від зварювання. А потім двічі фарбує – вперше одразу, а вдруге – через добу, аби не з’являлася іржа, яка згубно впливає на виріб. 
Насамкінець Степан Євгенович наводить тони спеціальними фарбами по металу і – унікальна виноградна лоза готова!
Загалом майстер працює на замовлення, однак чимало своїх виробів просто дарує. Приміром, роботи художньої ковки Степана Панафідіна помандрували у США, Білорусь, Чехію, Італію та Польщу. 
Зараз популярність кованих виробів зростає. Прикрашати будинок, сад, квартиру, офіс кованими виробами дуже модно, оскільки вони підкреслюють індивідуальність і смак. Саме художня ковка є одним з останніх «живих» ремесел, що збереглися в еру інформаційних технологій та бездушних стандартних виробів, що масово тиражуються.
Анна КРАВЕЦЬ
Фото автора та з архіву 
сім’ї Панафідіних