Він віддав своє життя за Україну - 23 Вересня 2014 - Всеукраїнський журнал «Лісовий вісник»

…Їх щодня стає більше. Тих, хто поклав життя за Україну. Про кожного можна розповідати безмежно багато, бо вони гідні того, аби про них пам’ятали. За своє, на жаль, коротке життя вони зробили значно більше для держави, ніж дехто, жевріючи із лозунгом «моя хата скраю» та просиджуючи у високих кабінетах.

Сьогодні говоритимемо про зовсім юного хлопця, котрого, як би боляче не було це визнавати, вже немає серед нас.
Андрієві Снітку – лише 18. Було… З дитинства він зазнав сирітської долі.
Другою мамою для хлопчика стала маневичанка Раїса Халик – добра і чуйна жінка, яка поряд із рідними та дітьми свого другого чоловіка опікувалася, як справжнім сином, і Андрійком. Веселий, життєрадісний, надійний – він завжди збирав навколо себе друзів.
Ми познайомилися із хлопцем рік тому. Він готувався до випускного. Худенький, але впевнений у собі Андрій, уже тоді знав, чого хоче у житті. Розповідав, що планує вступати в Інститут фізичної культури і здоров’я Східноєвропейського національного університету.
«Але ще ж треба пережити випускний», – жартував хлопець. Згодом разом із помічником депутата Волинської обласної ради Богдана Колісника, який опікується сиротами, вибирав собі відповідне вбрання на шкільний бал. Радів, будував плани, сміявся і мріяв. Здавалося, перед Андрієм тільки-но відкривається брама життя. Проте цей випускний став для нього останнім. Незадовго діловий костюм хлопець змінив на каску та камуфляж.
Не довелося й завершити такий омріяний вуз. Сповнений патріотичних почуттів, першокурсник Східноєвропейського національного університету спочатку кинувся у вир Майдану, кажучи своє слово за Європейську інтеграцію, а згодом разом із побратимами подався на Схід.
Із однокурсником, названим братом, таким же, як і сам, сиротою, Сергієм у травні пішли до мобілізаційного пункту спецбатальйону «Азов». Під позивним Хома Андрій відважно ішов у бій і вів за собою інших. Визволяли від сепаратистів Приазов’я. Зачищали Маріуполь.
Буквально за кілька днів до героїчної загибелі хлопця він разом із кількома товаришами готувався до відпустки. Андрій планував навідатися в університет, скласти сесію, погостювати у названої мами, побачити друзів, знайомих. Уже й дозвіл від командира отримав…
А тим часом батальйон готувався до чергової спецоперації в Іловайську. Вже кілька днів там несли значні втрати українські підрозділи. Точилися запеклі сутички. Андрій не був би собою, якби не вирішив, що його відпустка мусить зачекати, бо він, перш за все, разом із побратимами має звільнити від сепаратистів Іловайськ. А тоді, мовляв, і відпочине з чистою душею.
Відділення «Азова», до якого входив Андрій, отримало своє завдання. Їх розділили на трійки, одну з яких очолив Хома. Зачистили будинок і рухалися далі. Аж тут полетіли гранати. Одна з них впала між бійцями і за лічені секунди мала розірватися. Андрій думав недовго. Своїм тілом прикривши смертоносну зброю, він урятував життя названому братові Сергієві та ще кільком товаришам, з якими разом виконував спецзавдання.
Під шквальним вогнем бійці «Азова» витягнули тіло Андрія з вогневої точки. Але було вже пізно. Голубі очі хлопчини закрилися навічно.
23 серпня тіло Андрія Снітка привезли на рідну Волинь, відспівали у Свято-Троїцькому соборі. Труни не відчиняли – граната зробила свою справу чітко.
На честь героя АТО Андрія Снітка у Маневичах планують перейменувати школу №1.