Гортаючи сторінки глянцю, переглядаючи варіації пейзажних фото в Інтернеті, мене завжди чомусь вабили зображення смарагдових водяних вкраплень у долинах гір. Зеленкуваті гірські озера чи ставки створюють образ чогось недосяжного. Хочеться заплющити очі – і вмить опинитися там наяву.

А ще якось доречно натрапила на цитату з роману Теодора Драйзера «Сестра Керрі»: «Якщо не говорити про любов, найбільше радості і втіхи приносять нам подорожі. Все нове здається нам чомусь дуже важливим, і розум лише відображає сприйняття наших почуттів, поступається напливу вражень. В дорозі можна забути коханого, горе, відігнати від себе привид смерті. У простій фразі «я їду» криється цілий світ почуттів».
Що ж, бажання здійснюються. Омріяні картинки перетворюються у дійсність, дорога наяву приближає мене до цієї краси природи – озера Мангуп, що розташувалося біля підніжжя однойменної гори.
Загалом Мангуп (або Мангуп-Кале) є середньовічним містом-фортецею у Бахчисарайському р-ні АР Крим. Розташована на плато гори-останця Баба-Даг. Річ у тім, що кілька десятків мільйонів років тому внаслідок тектонічних та ерозійних процесів Мангупське плато відокремилося від масиву Чардакли-Баїра. Так утворився сформований вапняками щойно згаданий останець, тобто ізольована височина, яка вціліла від руйнування іще вищої поверхні. Найбільша його висота – близько 583 м над рівнем моря.
З трьох боків плато, так би мовити, обме­жують вертикальні обриви. На заході вони досягають висоти аж 70 м. Північний схил ніби прорізаний трьома глибокими ущелинами, за допомогою яких сформувалися чотири миси Мангупа з особливими найменуваннями. Наприклад, східний мис – Тешклі-Бурун (Дірявий мис). Своєрідна назва дісталася через наявність тут печер. Далі рухаємося до заходу – зустрічає мис Еллі-Бурун, або Вітряний, або ще – Грецький. Далі, стривайте, химерний мис на ймення Чуфут-Чоарган Бурун (мис Заклику іудеїв). І найбільш західний виступ – Чамни-Бурун, що в перекладі з кримськотатарської усе пояснює – мис із соснами.
В історії знаходимо цікавий факт. Ще 1661-го турецький мандрівник Евлія Челебі залишив такі враження від побачених красот Мангупа: «Розкинулася ця скеля як плоска рівнина, що поросла травою і тюльпанами, а навколо неї просвітлюються прірви завглибшки з тисячу аршин! Аллах спеціально створив цю скелю, щоби вона згодом стала фортецею. Якщо крикнути у тих долинах, які розкинулися біля підніжжя обривів, гора, неначе грім, гудітиме півгодини. А людину огорне страхом та подивом…»
За часів Другої світової війни щодо цих місцин звучала ще й така думка командувача німецької армії генерала Манштейна: «Перед нами відкрилося незабутнє видовище. В якомусь сенсі це був єдиний випадок теперішньої війни, коли командувач армією бачив перед собою усе поле битви». Саме на Мангупі під час штурму Севастополя він влаштував пункт спостереження.
Стоп. А спочатку було озеро! Усе правильно: воно нікуди не зникло з поля нашої уваги. Насправді ця водойма – штучно створений ставок, який влаштували тут у 1995 р. Коли на визначеному місці вирили котлован для водойми, віднайшли залишки середньовічного поселення. Як виявилося, колись там мешкали люди, які тимчасово перебували на Мангупі лише у періоди якихось небезпек.
Озеро Мангуп – так його звикли називати – невелике, зате завжди вабить до себе туристів. А колір який… Прохолодна зеленкувата вода освіжає від спеки й тонізує тіло. Поверхнею прудко скачуть безліч водомірок – не хочеться турбувати й порушувати траєкторію їхнього руху. Довкола – тиша і спокій. Лише час від часу заірже кінь. Місцеві мешканці не гають часу, щоб отримати додатковий заробіток: туристам можна й верхи прокататися.
Заходжу в озеро й озираюся довкола: краєвиди направду фантастичні. Створюючи цю водойму, людина, ніби художник останнім помахом пензля, вдало довершила природну композицію.

Тетяна САСЮК
Фото автора