Щороку ранок Великоднього дня вертає спогадами у дитинство. Як сім’єю дружно у тихій радості збиралися до бабусі розговлятися. Ранок пахнув по-іншому, і сонце кидало проміння благодаті. А бабуся тим часом – уся в очікуванні дітей та внуків. На столі – традиційна пасхальна смакота, де обов’язковими є свячене яйце і запалена свічечка у великодньому хлібі. 

І взагалі – кожна деталь підготовки до свята нанизана особливими відчуттями. Як мама у Страсний четвер пече паску, починаючи сакральний процес із тихої молитви. Як разом із нею йдемо святити приготовлені дари у Великодньому кошику – зазвичай суботнього дня, коли вже всі роботи зроблено, і є можливість зайти у тиху душевну гавань. Прикластися до Плащаниці, прочитати «Отче наш…», відчути цілющу силу свяченої води, молитви, спокою.
А особливо зараз – у нелегкий для України час. Тоді молитва і сама підготовка до Великодня набуває особливого значення…
Часто під час Великого посту через певні випробовування відбувається переосмислення цінностей. Є можливість і потреба детальнішого занурення у себе, очищення помислів, усього тіла та душі з допомогою молитви, добрих справ, свідомого утримання від певних земних благ.
Під час посту людина детальніше зосереджується на Богові. Звісно, піст не обмежується утриманням від їжі. Існують інші шляхи його здійснення. Усе, від чого можна тимчасово відмовитися, щоб краще зосередитися на спілкуванні з Богом, може вважатися постом. Адже піст не призначений для покарання тіла.
Деякі люди, враховуючи стан здоров’я, не можуть постити за чітко встановленими канонами (якщо говорити лише про їжу). Однак можна тимчасово, наприклад, відмовитися від одного чи декількох продуктів зі щоденного раціону або утриматися від якоїсь діяльності. Для віруючих піст – це привід бути радісним, а не сумним. Він не має приносити страждань…
Святий Іоан Золотоустий у проповіді на Пасху так звеличує Воскресіння Христове: «Де твоє, смерте, жало? Де твоя, аде, перемога? Воскрес Христос – і ти провалився. Воскрес Христос – і впали демони. Воскрес Христос – і радіють ангели. Воскрес Христос – і життя панує. Воскрес Христос – і нема ні одного мерця в гробі, бо Христос воскрес із мертвих і став первістком померлих».
Празник Воскресіння Христового має й інші назви: Свята й Велика неділя Пасхи, День святої Пасхи, або Свята Пасха. Наш народ на означення празника Пасхи має ще слово – Великдень, що означає Великий День, бо він великий своєю подією, своїм значенням і своєю радістю.

Це особливе християнське свято, історія якого сягає в глибоку давнину…
Слово «Пасха» походить із єврейського «песах», що значить «перехід». У євреїв було ще й інше його значення – ягня, яке заколювали на Пасху, а потім і сам день свята на згадку про визволення з Єгипту дістав назву Пасхи.
Для апостолів і перших християн Пасха-перехід стала символом дещо іншого – подвійного переходу Ісуса Христа: від життя до смерті і від смерті до життя. Перший перехід дав основу для хресної, а другий – для воскресної і радісної Пасхи. Апостоли й перші християни святкували разом з іудеями свою християнську Пасху, але не радісну, а сумну і з постом, бо вона була для них річницею Христових мук і смерті.
У II ст. разом із хресною Пасхою починає також входити в практику і радісна Пасха на честь Христового Воскресіння, яку святкують у неділю після іудейської Пасхи. У зв’язку з тим подвійним святкуванням хресної і воскресної Пасхи між християнами почалася тривала і завзята суперечка про сам день святкування Пасхи. Виникла дискусія, бо щораз більше почав змінюватися погляд на саме свято. Первісно Пасху вважали днем смутку й посту на честь Христової смерті, а тепер хотіли злучити з нею радісну річницю Його світлого Воскресіння, що не сумісне ані зі смутком, ані з постом.
У IV-V ст. святкування празника Пасхи продовжується від одного дня на цілий тиждень, який називають Світлим на противагу тижню перед Великоднем, що має назву Великого або Страсного…
Колись до свята починали готуватися заздалегідь, ще на Страсному тижні Великого посту: прибирали в будинку, чистили начиння, готували дрова для пасхального багаття, корм для худоби на весь пасхальний тиждень. Розпал всіх робіт припадав на Чистий четвер.
Цього дня православні «очищалися» і духовно, і фізично: вранці брали причастя, до сходу сонця милися, прибиралися, обкурювали будинок ялівцем.
У Чистий четвер освячували сіль і забивали худобу для святкового столу, вважаючи, що це м’ясо не зіпсується. Згідно із повір’ям, знесені у Чистий четвер яйця оберігають від хвороб і напастей.
Традиція фарбувати яйця тісно пов’язана і з язичництвом, і з християнством. Під час весняних язичницьких свят яйця символізували початок нового життя і Сонце, тож їх фарбували червоним.
У християнстві культ фарбованих яєць пов’язують із притчею про Марію Магдалину, яка прийшла до римського імператора Тиберія і подала йому яйце, вигукнувши: «Христос воскрес!». Імператор відповів, що в це важко повірити, і швидше біле яйце стане червоним. І яйце враз почервоніло. Червоне яйце стало символом воскресіння, Великодня. Тому спочатку яйця фарбували тільки червоним.
Пізніше стали застосовувати фарби різних відтінків, лушпиння цибулі, яскраві обрізки шовку. Пофарбовані яйця називали «крашанки», а розписані візерунками – писанки.
У Чистий четвер готували сирні паски, пекли також і звичайні, а ще – фігурки жайворонків, голубків, баранчиків, курочок тощо. Паски, які призначалися для освячення у церкві, готували таких розмірів, щоб кожному домочадцеві вистачило по шматочку протягом усього Великоднього тижня. Разом зі «священними» пасками готувалися й інші: для гостей, прислуги, бідних родичів – сирні, сметанні, шоколадні, фісташкові…
Моя мама завжди пече паску саме у Чистий четвер. У дитинстві започаткували гарну традицію: для нас, ще тоді маленьких із братом, мама випікала ексклюзивні маленькі пасочки. Клала тісто у кружки – і виходив Великодній хлібець у формі гарного гриба з білою шапкою. Малі, ми завжди з такою радістю крутилися біля столу, зазирали і шукали, мовляв, а де та моя, найгарніша і найсмачніша пасочка?..
У Страсну або Велику п’ятницю згадують про розп’яття і смерть Христа на спокуту людських гріхів. Цього дня дотримуються найсуворішого посту. Віряни моляться, навколо храмів проходять процесії з Плащаницею. Богослужіння, хоч і пройняті сумом, але вже готують людей до майбутнього Великодня.
Власне Великодні урочистості починаються опівночі між Великою суботою і Світлою неділею. Святу Літургію в день Пасхи служать по-особливому. У Євангелії того дня сказано про Христову божественність, бо якраз Христове Воскресіння є найкращим доказом Його божественності. Коли є більше священиків, то Євангеліє читають кількома мовами. Зазвичай єврейською, грецькою і латинською, бо тими мовами було написано на хресті Ісуса, а також і народною мовою. Читання Євангелія різними мовами означає, що Христова наука проповідується поміж усіма народами. Коли припиняють читати Євангеліє, чути дзвони на дзвіниці, що є символом оголошення Христового благовістя всьому створінню.
У нашого народу є звичай на Великдень благословляти їжу. Після довгого посту свята Церква дозволяє усяку їду, для того, щоб віряни разом із духовною радістю мали під час Великодніх свят і радість від земних дарів. Тому вона їх благословить і звільняє від посту на цілий Світлий тиждень. Благословення пасхальної поживи відбувається урочисто зазвичай після святої Літургії на церковному подвір’ї.
Після богослужіння існує традиція розговлятися вдома.
Пасхальний стіл на Русі був щедрим, дуже красивим і залишався накритим увесь тиждень. У багатих будинках готували 40 різних страв відповідно до числа днів посту, що минув. На Великдень подавали скоромні (не пісні) страви. Паски, ікони, Великодній стіл – все прикрашали саморобними квітами з різнокольорового паперу. У будинках запалювали всі свічки і світильники, у селах палили Великодні багаття. Трапези починалася з битви на яйцях: у кого шкаралупа не трісне, у того й бажання здійсниться. Крашанки і писанки дарували рідним і близьким, брали з собою у гості, роздавали жебракам. За даруванням пасхальних яєць слідувало христосування – Великоднє вітання…
Колись у нашій культурі був звичай розкладати вогні у Великодню ніч, щоб привітати весну й весняне сонце. За християнською релігією вони були символом вогнів, що їх розкладали жовніри, які стерегли Божий гріб, та символом привітання Сонця Правди – Воскреслого Христа.
Христос Воскрес! Воістину Воскрес!
А разом із такою світлою новиною квітне весна, і благодать сходить з небес. Нехай же цей прояв Божої милості скріпить нашу віру на мир і злагоду – для всієї єдиної української родини.

Підготувала Тетяна САСЮК
Фото автора та Ганни СНІТКО