Поряд із наметом стояла скринька для пожертв – матері бійців збирали кошти для синів, які боронять нині Україну. Вже звичні речі. Звичні й трагічні. Однак цього разу все було дещо інакше.

Солом’яне плетиво виблискувало під сонячним промінням, наче шматочки золота. Фігурки янголів-охоронців, троянди, козак верхи на коні, дівчина з коромислом стояли поміж малих дідухів, букетиків із польовою травою, домашніх оберегів, дзвоників та підковок, котрі можна було придбати за символічні суми, кожна з яких – на підтримку бійців. Вправні руки майстрині перетворювали смужки соломи на дивні вироби.
Художниця за освітою, Олена Капустинська розповіла, що вже понад 10 літ займається такою цікавою та складною справою, як плетіння із соломи. Причому робить вона це не лише для себе або на продаж, а й навчає діток, працюючи в Рожищенському будинку дитячої творчості, що на Волині. З 2-го класу приходять до неї на заняття – і груп таких, кількістю 15-18 дітей, декілька. Майстриня розповіла, що перейняла основи соломоплетіння від керівника такого ж гуртка – турійчанки Марії Кравчук, яку тепер щиро може назвати своєю справжньою Вчителькою. А далі, зацікавившись, стала вдосконалюватися сама – практикувала на простеньких виробах, шукала літературу, спілкувалась із сільськими майстрами. Допомагали й учні: хтось своїм зацікавленням змушував краще зрозуміти нюанси роботи, хтось знаходив в Інтернеті корисні матеріали.
На початку нашої розмови майстриня скромно відмовчувалась, однак коли побачила щире зацікавлення, потрохи розговорилася та поділилася секретами технології.
Тож у роботі вона використовує житню солому, яку збирає сама ще недостиглою, а потім сушить і зберігає на горищі. Соломину Олена Капустинська добряче розминає пальцями, трішки зволожує, а тоді до справи долучаються фантазія, нитки, ножиці, голка та (зрідка) клей. Майстриня продовжує розповідати, не відриваючись від плетива. Пальці її зосереджено створюють пелюстки солом’яної троянди. Як пояснила нам, робота над образом не викликає особливих труднощів – хоча малює Олена Володимирівна зрідка, як сама каже, для душі, фахові навички допомагають правильно зобразити пропорції та деталі витвору. Загалом кожен виріб несе в собі частинку серця майстрині. Більшість плетив створює, навчаючи дітей, однак є й особливі – навіяні думками та переживаннями. Згадавши про них, Олена Володимирівна мрійливо посміхається...
На прощання майстриня дарує мені солом’яний букет із польовою травою та китицями калини, бажає добробуту в родині, злагоди всім нам та миру Україні.

Олександр ДУРМАНЕНКО
Фото автора