Запитання досить складне, адже птахи, крім видимого ззовні оперення, мають ще чимало пір’їн під сподом. Загалом у птахів виділяють три основних типи оперення. Пухові пера, розташовані найближче до шкірного покриву, які утримують тепло організму. Фактично птахи живуть під периною або, якщо згадати, як ми застосовуємо пір’я для власної користі, під пуховою ковдрою. Пухове оперення надзвичайно м’яке й пухнасте. Каченята і пташенята багатьох видів повністю вкриті пушком, а водоплавні птахи, які ведуть водний спосіб життя, утримують більше тепла, ніж будь-які інші групи птахів, ізолюючи його саме пуховим оперенням.

Контурні пера покривають усі зовнішні ділянки тіла, перекриваючи одне одного, і виконують низку важливих функцій. Вони підтримують тепло, забезпечують водонепроникність і надають обтічної форми, необхідної в польоті. Найдовшими, найжорсткішими та найбільш витривалими є пера крил і хвоста, адже вони дозволяють пересуватися в повітрі. Тому говорячи про величезні відстані, які долає птах, замість вислову «легкий, як пір’їна», краще казати – «міцний, як пір’їна». У повітрі більшість поступальних рухів забезпечує основна група пер, що складається лише з 10 довгих, схожих на пальці, пір’їн, які утворюють кінцівку крила.
Звідкіля ж у пера така сила? Типове махове перо складається з довгого конусоподібного стрижня. І тут скрізь помітно ознаки енерго­збереження. Стрижень має порожнину, а опахала поєднує складна структура борідок і ниток, що зчеплені між собою і відходять назовні від стрижня. Така схема будови подібна до застібки «блискавка». Розчісуючи себе, птахи проводять кінчиком дзьоба вздовж пера. Так вони надають перу форму, зчіплюючи кожне відокремлене опахало, переконуючись, чи немає більше отворів або щілин і чи повністю перо придатне до експлуатації.
Деякі види птахів мають куприкову залозу, що розташована в основі хвоста. Оліїстою рідиною залози птахи змащують своє оперення, що робить його водонепроникним або, як у випадку з водоплавними та морськими птахами, дає можливість триматися на воді. Чаплі мають спеціальну «пудру», що утворюється з ламкого й крихкого пуху, який безперервно відростає й скочується на рогову пудру. Втерта в оперення, вона надає чаплям лоску й яскравого блиску, а також робить їхнє вбрання водонепроникним. Особливе шлюбне оперення червоного кольору навколо голови і грудей, у яке вбирається самець коноплянки, з’являється не після линьки, а під час стирання світлих кінцівок пер, на яких проявляються яскраві кольори, що лежать під ним. Деякі інші птахи, котрі живляться насінням, використовують такий же спосіб заміни тьмяного зимового оперення на яскраве літнє.
Для видів, котрі щорічно здійснюють кругосвітню подорож, час і тривалість линьки має дуже важливе значення. Крячки полярні розпочинають свою велику щорічну подорож із берегів Антарктики до полярних широт Північної півкулі на початку нового року й не встигають прибути на гніздові території до пізньої весни. А до кінця літа вони вже мусять відлітати на Південь. Лише повернувшись назад на узбережжя Антарктики, крячки линяють. Процес зміни оперення поступовий, загалом триває близько 60 діб. У цей час птахам потрібно літати і пірнати за рибою, тому вони не можуть дозволити собі жодної хвилини бути позбавленими здатності літати.
Водоплавні є однією з небагатьох груп птахів, у яких линяння всього махового оперення відбувається дуже швидко й одразу. Відповідно під час линьки їхня нездатність літати – небезпечна справа. Галагази надають перевагу безпеці, тому майже вся їх північно-західна європейська популяція мігрує для линьки на приливні ділянки, розташовані в дельті Ельби на південному узбережжі Північного моря. Зграї залишають місця гніздування в липні й прямують, перетинаючи Пеннінські гори в Великобританії на висоті понад 1000 м. Дорослі особини, що піклуються про підростаюче покоління, не мають змоги відлетіти, а тому змушені линяти на місці, навідуючи водночас і малечу в яслах.
Мартинам, щоб змінити крапчасто-коричневе на привабливе чорно-біле оперення дорослої особини, необхідно близько чотирьох років. Сонячне світло згубно впливає на пігмент пера, проте різною мірою, адже воно знебарвлює світле оперення швидше, ніж темне. В молодих мартинів у пері поєднуються світлі й темні кольори, але до середини літа світлі кінчики зношуються так сильно, що можуть повністю вилиняти й залишаються лише темні. Але повернімося до нашого запитання – скільки ж зрештою пер у птаха? Загальна кількість контурних пер залежить від розміру пернатого. Чим більший птах – тим більша кількість пер. У таких великих видів, як лебідь, ця кількість досягає близько 25 тис. окремих пір’їн. А в яких видів найменша кількість пер? У цій категорії «перемагає» колібрі: в деяких із них усього кілька сотень пір’їнок.

Підготував Яків ШТИРЯ
Фото Ганни СНІТКО