Кожен хороший хазяїн знає: як ти ставишся до свого господарства, так воно тобі й віддячить. Здавалося б, складно застосувати це правило до бджіл, але не все у цій справі так просто, як здається на перший погляд...

Коли батько сказав, що у суботу буде робити «ревізію вуликів», я подумав, що це жарт. Однак усе виглядало досить серйозно: біля хати стояв великий дерев’яний ящик з оберемком гусячого пір’я, дивного вигляду ніж та виделка, «димар» (як пояснив батько, для диму, що захистить нас від бджіл) та 3 капелюхи з сітками – для мене, батька та дідуся. Одразу уточню: дід Іван займається бджільництвом понад 20 років, тому й показував нам, що і як потрібно робити.
Все починається з того, що в димар кладуть трішки «трухляку» та розпалюють його. Міхами роздмухують жарини – і з’являється білий солодкувато-терпкий густий дим. Ми в захисних капелюхах із сітками коло вуликів. Світить сонечко, вітру нема – дим ліниво піднімається до неба, а промені проходять крізь нього, утворюючи смуги світла. Ось батько піднімає кришку вулика – одразу відчувається дивна суміш: запахи меду, воску, прополісу, гудіння бджіл та їхнє тепло, яке, здається, випромінюється деревом, створюють атмосферу, котру словами не передати. 
Вулик обкурюється зсередини. Гудіння потурбованих бджіл стає тихішим. 
– Ці взагалі спокійні, – усміхаючись, каже дід у відповідь на моє запитання, чому не опустив захисну сітку. – Бували такі, що й не підійдеш. 
– Ага, – каже батько, – спокійні: позавчора погнали мене, що аж мусив у теплиці ховатися. 
Його слова змушують натягнути сітку до самої шиї. Обережно нахиляюся над відкритим вуликом. Перед очима – рядок дерев’яних рамок, на яких і проходить бджолине життя. Саме на цих рамках матка – бджолина королева – відкладає потомство – робочих бджіл, вік яких недовгий (улітку лише 35 днів), але насичений. На цих рамках зберігається й мед, що так любимо ми, і який для самих бджіл є запасом їжі на довгу зиму. Ось тепер нарешті починаю розуміти, що ми робимо й для чого.
У середньому у вулику живе від 60 до 80 тис. бджіл. Поки на вулиці тепло та є багато квіток, насичених пилком, вони забезпечені харчами. А що робити, коли поряд не дуже багато медоносів або ж бджоли лінувалися? Як зараз кажуть, оптимізувати витрати та економити! Саме ревізія вулика й допомагає побачити, чи оптимально використовується життєвий простір бджолиної сім’ї та наскільки вона готова до зими.
Батько обережно дістає рамку та розглядає її на просвіт. 
– Розплоду (майбутніх бджілок) нема, – каже дід. – Але запечатана. Меду не дуже багато, але згодиться – переставляй її (порядок розміщення рамок у вулику також має значення!). Ось – наступна. 
– Важка, – радіє батько. 
І справді – вся покрита густим шаром бджіл, на сонячному світлі рамка наче вилискує вогнем: є мед! 
– Це кормова, – зауважує дід. – На ній має бути від 3 до 4 кілограмів меду. І таких рамок повинно бути не менше 10. 
– А якщо нема? – запитую.
– Тоді будемо підгодовувати сиропом – для того й дивимося, – коротко пояснює.
У вулик знову пускається трохи диму. Ось іще одна рамка, на ній острівець запечатаного меду та трішки бджіл. 
– Цю будемо забирати, – авторитетно дає вказівку дід. 
Спеціальною виделкою батько обережно зішкрябує мед із воском у миску, яку я тримаю. Далі він бере оберемок пір’я та починає зганяти бджіл, котрих таке обходження починає дратувати. За секунду все змінюється – увесь вулик починає зло густи, над ним піднімаються бджоли, і я згадую слова батька про мінливість їхнього характеру. Ситуацію рятує дід, який димарем накурює клуби густого білого диму. Вже порожня рамка ховається у ящик із бджолярським реманентом. Таке ж повторюється ще декілька разів, і кожного разу все це змушує мене добряче похвилюватися.
Нарешті рамки накриваються спеціальним матрацом та зовнішнім дашком – вулик оглянуто. Залишається ще чотири. Батько з дідом перекидаються бджолярським сленгом (частину слів не розумію), обговорюють стан вулика та результати ревізії: з 12 рамок, що в ньому було, залишили 9. Ще 2-3 потребують огляду за декілька тижнів, тому що зараз на них розплід. Загалом усе добре, але бджолину сім’ю доведеться підгодовувати сиропом – якраз до зими встигне переробити на мед. Батько зовсім не засмучений – це лише його перші кроки в бджолярстві, а сьогодні він отримав безцінний досвід. Разом зібралося три покоління родини, а найголовніше – наступного року недалеко від хати буде ціле поле ріпаку – ось тоді буде мед і для бджіл, і для нас.
Олександр ДУРМАНЕНКО
Фото автора