Про жінку-лісівничку в різні часи написано чимало гарного. Прийнято вважати, що професія лісівника – це заняття мужньої людини. А хто у нас мужній? Чоловік, вважають усі.
У жінці-лісівничці природа, життя, професія органічно поєднали і явну мужність, і виняково жіночу ніжність. А в лісі – у чоловічому колективі – працювати нелегко. Тим паче на керівній посаді...

У кожної з цих жінок, працівників ДП «Тульчинське лісомисливське господарство», – своя дорога до лісу. У кожної – своя лісова доля. Але їх поєднує одне: поклик лісу, на який вони вчасно відгукнулися. Про кожну з них можна чимало написати. Сьогодні ж розповімо про Галину Кілимник – головного лісничого ДП «Тульчинське ЛМГ», Юлію Троян – в. о. лісничого Кирнасівського лісництва, Олександру Коршинську – помічника лісничого Орлівського лісництва, Наталію Нижник – майстра лісу Шпиківського лісництва.
Донька Волині 
    та Вінниччини
У Галини Кілимник – прямий шлях до лісівничої професії: школа, Шацький лісовий технікум. Вона – донька Волині, 20-річний технік-лісовод потрапила на роботу в Тульчинський держлісгосп. До 2004 р. трудилася на посаді майстра лісу Журавлівського лісництва, до кінця 2010-го – на посаді помічника лісничого цього ж лісництва, з 2011 р. – головний лісничий держлісгоспу.
Галина Петрівна – єдина жінка-головний лісничий серед 11 головних лісничих держпідприємств лісового господарства Вінниччини. За роки роботи нею створено більше 400 га нових лісів, вирощено до 10 тис. штук декоративного посадкового матеріалу. Сумлінна праця гідно оцінена Іменним годинником Президента України, почесними грамотами облдержадміністрації та обласної ради, обласного управління лісового та мисливського господарства. Скільки лісів ці ніжні жіночі руки подарували майбутнім поколінням! Уміє Галина Петрівна по-жіночому м’яко, коректно управляти людьми. Вимоглива до себе, спокійна, з приємною посмішкою, загадкова донька Волині й Вінниччини...
Справа династії
Юлія Троян продовжує лісову справу свого батька Володимира Боровського, сьогоднішнього головного інженера ДП «Тульчинське ЛМГ», у недалекому минулому – начальника нижнього складу держлісгоспу. За плечима Юлії Володимирівни – дві вищі базові освіти: аграрний і лісотехнічний університети. Вона – бухгалтер-фінансист та інженер лісового господарства, в держлісгоспі – єдина жінка, котра займає посаду в. о. лісничого. А Кирнасівське лісництво – особливе: тут і нижній склад, і пилорама, і розсадник лісових культур, і сховище лісового насіння, і найкращий у системі склад пожежного інвентарю... І все – в полі зору її господарського ока...
Ідейний каталізатор
Олександра Коршинська в жовтні 2014 р. відзначить лише два роки своєї практичної роботи в лісовому господарстві. Закінчила Тульчинську школу №3. У 1996 р. отримала диплом про вищу освіту за спеціальністю «Інженер лісового господарства». 5 років працювала державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища у Києві у головній держекоінспекції України.
Життя диктувало свої умови, тому вимушена була освоїти страховий бізнес, а згодом податися на заробітки до Іспанії. Але ж є поклик лісу, доля, від якої не втечеш. Тому з таким ентузіазмом взялася за роботу в Орлівському лісництві. У помічника лісничого вистачає різної роботи. Але справжньою гордістю Олександри Валеріївни і її працівниць-лісокультурниць є чудовий розсадник декоративного посадкового матеріалу. Ту красу, яку тут створили останнім часом, може придумати лише креативна, думаюча людина, людина зі свіжим поглядом на речі, яка побачила світ. Цим ідейним каталізатором стала Олександра Коршинська.
Це – не просто розсадник, де беруть початок життя рослини. Це – виставковий майданчик зі зразками ландшафтного дизайну: басейн, фонтан, чудернацькі композиції з використанням різного декоративного посадкового матеріалу, лісових культур, матеріалів... Тут і парники і крапельне зрошування, і теплиці, і відкриті короба...
Так, до найкращих зразків таких розсадників, які ми бачили в Україні, ще треба рости. І тульчинські лісівники мають силу росту, бажання й наполегливість. Але в наших мовах – це найкращий зразок позитивної динаміки! І тут добре видно руку, стиль Олександри Валеріївни.
На передовій лісового фронту
Кожна з наших героїнь мене по-своєму приємно вразила. Але найбільше здивувала Наталія Олександрівна! На мою думку, лісівник (сьогодні – майстер лісу) перебуває прямо на передовій лісового фронту. Тут треба все вміти, все робити: і копати, й орати, й садити, рубати, пиляти, культури доглядати... Боже мій, скільки чоловічої господарської роботи! І все це успішно виконує тендітна жінка?!
– Скажу чесно, – розповідає Наталія Нижник, – не думала ставати лісівником: за першою освітою я – закрійник. Виросла в лісі, в сім’ї лісівника Олександра Нижника, який усе життя віддав лісовому господарству, а зараз – на заслуженому відпочинку. Думала: «Все, досить лісу, гайда в місто». Пожила в місті. Попрацювала там і бачу, що не моє все це, не можу комфортно жити серед міського шуму. Душа, серце хочуть природи, рідної стихії...
І у випадку з Наталією Олександрівною знову свою роль відіграв поклик лісу, закодований у генах кількох поколінь. Лісівниками також були її прадідусь, дідусь і бабуся! А тепер батько став учителем, наставником, помічником та порадником для своєї доньки-лісівнички, єдиної жінки серед 10 майстрів лісу Шпиківського лісництва! З Богом, Наталю!..
...Без сумніву, жінки, які безпосередньо працюють у лісі: чи у державній лісовій охороні, чи лісокультурниці, героїчні. Бо їхнє місце роботи, їхній лісовий цех – під відкритим небом! Узимку і влітку, восени й навесні!
Станіслав ВОВК
Фото автора