44-річний янишівчанин Сергій Курдванівський, місцевий єгер мисливсько-рибальсько­го торговельно-виробничого підприємства Любашівської організації УТМР Одеської області, за свою любов до природи і тваринного світу давно відомий за межами країни. Його мисливські угіддя є показовими, через нього щороку проходить більше  тисячі шанувальників полювання і єгерів-початківців. Таких людей, як він, в Україні одиниці. Його поважають за правильну поведінку і принци­пове ставлення до будь-якого прояву браконьєрства.

Хтось подумає: який із єгеря-мисливця захисник диких тварин? Мовляв, нічого особливого тут немає. Ну охороняє мисливські угіддя чоловік, організовує полювання. То й що?! Однак все це далеко не так.
– Цього року виповнюється двадцять літ, як займаю­ся єгерством на цій території, – розповідає Сергій Олександрович. – Спо­чатку було ой як важко. Закони та правила не писані ні для кого. Тобто придбали мисливці відстрільні картки на пернату дичину, а йдуть стріляти зайців, козуль, диких кабанів. Бардак був такий, що передати важко. Сварки, протиріччя, погрози. Та це я вже пройшов. Сьогодні наша територія охоплює 12 тисяч гектарів угідь і об’єднує 100 місцевих мисливців. Більш-менш є що по­казати людям, колегам та гостям. Скількох браконьєрів переловив – навіть підрахувати важко. Були серед них і керівники району – заставав їх із рушницею у відтворювальних ділянках у районі села Степанівка, де по­лювання абсолютно заборонено. Тягне браконьєрів туди, немов магнітом. Я живу за п’ять кілометрів від тієї території і у випадку пострілу відразу сідаю в «Ниву» – й через п’ять-десять хвилин уже на тому місці…
Єгер Курдванівський за мисливський сезон гасить сотні пожеж. Згорить очерет – не буде фазана. А це основна дичина в нашій місцевості. Що казати, коли в тих угіддях щосезону відстрілюється близько однієї тисячі півнів (самців фазана, на курок полювання заборонене). Для нього не має значення, де гасити пожежу: в Ананьївському чи Любашівському р-нах. Побачив влітку у степу полум’я – потрібно його знешкодити. Сергій Олександрович не­дарма вважає: якщо хтось із мисливців, побачивши пожежу, не подбав про те, аби її загасити, то не варто й думати про полювання в майбутньому.
– Ми зараз під’їжджаємо до відтворювальних ділянок угідь для розведення дичини в Кричунівському яру, – продовжує Сергій Олексан­дрович. – Років десять тому тут восени горів очерет. Загорівся після бенкетування мисливців, які полювали й не загасили вогнище як слід. Дичина зникла майже повністю. Одна самиця фазана там за­лишилася – від неї потім і збільшилося поголів’я.
Були торік у нас гості з Республіки Казахстан, цікавилися правильним веден­ням мисливського господарства в нашій місцевості. Сюди я їх привіз для показу чи демонстрації (сміється). Щоправ­да, прихопив добрий десяток власних російських гончих псів. Ширина яру тут, як бачите, трохи більше п’ятдесяти метрів, і він майже весь вкритий очеретом. Як забігли собаки в очерет, звідти почали вистрибувати зайці, козулі, вилітала сила-силенна фазанів, більше півтори сотні птиці. Гості були вражені побаченим, вони вважали, що в них кращі умови та угіддя для полювання, а тут скільки різноманітної дичини! Я вже мовчу про лисиць: вони теж втікали з оче­рету, як ті миші.
Ближче до Янишівки є місце, куди на солонці навідується благородний олень, поблизу Степанівки зараз – понад сто особин козулі. Ми спробуємо сьогодні їх побачи­ти. Чимало мешкає там байбаків і кілька виводків уже місцевих диких свиней. І це при тому, що в угіддях (лісів же немає, переважно кущі) чи не постійно бувають люди. Збирають паливо, шипшину, є такі, котрі шукають металобрухт. Це все фактор неспокою. Та кількість дичини тільки збільшується, вона розбігається і перелітає в іншу місцевість. Саме так підгодовуються живністю інші угіддя району. Маю за мету розвинути популяцію копитних, яка на сьогодні становить понад 100 особин. Сподіваюся, що приріст поголів’я козулі в районі буде істотним, і знищення їм точно не загрожуватиме.
Сергій Курдванівський та мисливці приділяють серйозну увагу годівлі дичини. На їхній території обладнано 140 великих і малих годівниць, у яких – сіно, кукурудза та інше. Поблизу годівниць особисто бачив фазанів та сліди диких кабанів. Для косулі та оленя є спеціальні солонці із сіллю.
Сергій Олександрович – гарний мис­ливець, бере до рук двоствольну рушницю ІЖ-26 (переважно на вовків та лисів). За цей мисливський сезон у його активі вже 5 вовків і 70 лисиць, мисливський колектив на радість дичині та людям загалом вполював 328 лисів за сезон. Фазанів та зайців єгер стріляє рідко – дає змогу навчитися полю­вати молодим чи приїжджим. Якщо мисливці здійснили багато промахів, рушниця янишівчанина починає виправля­ти ситуацію – не їхати ж людям додому з порожніми руками. Бувають і підранки. Їх легко ловлять і приносять господареві породисті мисливські собаки. У героя нашої публікації відмінні собаки з усім родово­дом і документами. В принципі, у Сергія Курдванівського сконцентрована певна еліта мисливських собак країни. Йому можуть позаздрити багато професійних собаководів і мисливців.
– Зараз я випущу в очерети пару чудових собак породи епаньол бре­тон, – каже єгер і чіпляє одному із псів якийсь пристрій на шию. – Це чудові собаки лягавої породи, які дуже популярні в Європі та США. В Україні їх не дуже багато. Вони енергійні, рухливі, трудолюбиві. Дуже полюбляють по­лювання і підлаштовуються навіть під настрій господаря. З ними можна полювати на всі види пернатих. Їх іще називають підрушничними (російською – подружейные) собака­ми. Вони від господаря дуже далеко не відходять і не тікають, аби відшукати дичину. На шию собаки прикріплюють електронний пристрій – «біпер», який сигналом сповіщає, коли пес зробив стійку, знайшовши дичину, і мисливець уже повинен бути готовий до зльоту птиці, тримаючи зброю наготові. Осо­бливо це важливо, коли на місцевості пере­важають густі зарості та очерети.
Гарний пес той, котрий слухається господаря і полює тільки з ним, а не самостійно. Він підганяє дичину до мисливця і не розлякує її. Мені мисливці до початку сезону привозять молодих собак для на­таскування до полювання. Я їх вчу, треную – жити з чогось потрібно. Це нелегка праця, відверто скажу. Годую собак практично лише м’ясом, доглядаю, лікую за необхідності. Коли ж щось станеться із собакою, то фінансово буду відповідати перед госпо­дарем тільки я. От і виходить, що люди їздять в Італію чи Португалію доглядати чужих дітей, щоб заробити, а я бавлю їхніх собак, правильно готую до полювання. Хороший пес – це той, який не реагує на домашню птицю і тварин.
От приїхав із заробітків господар і йде зі мною перевіряти навики власної собаки, котру віддав на навчання. Дивимося, як вона «працює» в мисливському середовищі на дичині. Ходимо цілий день, перевіряємо її на все. Крім того, маю сто вуликів і тридцять гектарів землі в обробітку, з цього живу і вкладаю чимало зусиль і коштів у розвиток мисливського господарства, аби щось залишити нащад­кам. Як бачите, недарма.

Ми під’їхали до будинку Сергія Олек­сандровича. Кожен мисливський пес у вольєрі – охайний і нагодований. Їх тут близько тридцяти. Є англійські пойнтери, лайки, курцхаари, такси та російські гончі. Стосовно останніх, то їх шістнадцять: гарні, слухняні, немалі собачки. З ними добре полювати на лиси­цю та вовка. Одна вже двічі ставала чемпіонкою країни, має численні дипломи.
Ось що означає бути справжньою людиною та щиро любити свою справу.

Ігор ОЛІЙНИК
Фото автора