Обійстя квіткарки Галини Усійчук із с. Милуші, що неподалік обласного центру Волині, прикрашає унікальна колекція із тисяч не схожих одна на одну квіток. Значна частина оригінальних сортів, котрі є перлиною дивовижної колекції, належать авторству волинської селекціонерки.

Завдяки неймовірній любові до квітів та невтомній і наполегливій праці селекційний доробок пані Галини сягає кількох сотень сортів, котрі відбираються та вдосконалюються із року в рік.
Подвір’я Галини Усійчук схоже на лабіринт, опинившись у якому, потрапляєш у дивовижний світ. Казвовий рукотворний ландшафт, збудований зусиллями її коханого чоловіка, зливається з безліччю плес чарівних квіток, плавно переходить у долину та гармонійно зливається з річкою, котра змійкою протікає повз усю цю красу та живить маленький шматочок раю.
Будинок Усійчуків, спроектований архітектором-мрійником на замовлення романтичного подружжя, своєю оригінальністю підкреслює усю ту красу, що навколо нього.
Тяжко повірити, що раніше на цьому місці стояла стара сільська хата, обабіч якої на звичайнісіньких грядках росла картопля з буряками, а під вікнами цвіло декілька традиційних для волинського села квіток.
Лікарські рослини та… помідори
Галина Усійчук, закінчивши природничий факультет Кременецького педінституту, все життя потому пропрацювала вчителем хімії у Нововолинську. Її робочий кабінет завжди прикрашали живі квіти. Без них пані Галина не уявляла свого життя. А у міському будинку ще у ті часи мала величезну колекцію кактусів. Однак умови міста та щоденна учительська праця не давали можливості для повної реалізації мрій.
Лише вийшовши на пенсію, жінка отримала можливість втілити у життя свої нереалізовані бажання та знайти застосування отриманим ще в інституті природничим знанням.
Придбавши у Милушах стару хатину, разом із чоловіком Андрієм Петровичем почали розбудовувати все на свій лад.
– Коли виходиш на пенсію, то надзвичайно тяжко адаптуватися. Потрібно перелаштовувати себе зі звичного бурхливого способу життя до тихого та майже самотнього, – каже пані Галина. – Найбільше гнітить те, що вийшовши з колії, не маєш до чого прикластися. Я ще довго так мучилася, доки зрозуміла: необхідно шукати якесь заняття.
Спочатку жінка вирішила зайнятися вирощуванням рідкісних лікарських рослин. Діставала та купувала насіння, висівала у себе на грядках, заготовляла цілющі трави.
– Однак досить швидко зрозуміла, що нікому, окрім мене, все це не потрібно, – пригадує квітникарка. – Тоді взялася за колекціонування помідорів. Зібрала та вирощувала одночасно біля двохсот п’ятдесяти сортів. Проте і це захоплення було недовготривалим. Виявилося, що майже нікого не цікавить, чому, наприклад, в одному кошику кілька помідорів синюватих, кілька жовтих, деякі з них у смужку, одні круглі, а інші довгасті. Через це інтерес до колекціонування помідорів також швидко минув.
Галина Кирилівна наголошує, що в усіх її захопленнях не було ніякої практичної мети – лише бажання зайнятися чимось цікавим, аби постійно тримати себе у формі.
– Саме колекціонування тримає твій мозок у постійній спортивній формі, – підкреслює пенсіонерка. – Потрібно щось вивчати, запам’ятовувати, пригадувати призабуту інформацію.
Колекція ірисів
– Одного разу десь із дач принесла звичайні півники. Роздивилась їх і зрозуміла, що з усіх квіток саме ця – найгарніша. Вона така тендітна… А коли почала вирощувати, то зрозуміла, що ці квіти ще й розумні. Кілька квіток мають спільний корінець, але поживні речовини з цієї «комори» між собою ділять по-різному. Старі квіти фактично не живляться з загального кореневища, хоча роблять свій вклад до цієї копилки поживних речовин, щоб дати можливість розвиватися молодим. Подібно до бджолиної сім’ї, іриси живуть своєрідним суспільним життям, – ділиться спостереженнями квітникарка.
 За три-чотири роки Галині Кирилівні вдалося зібрати колекцію з п’ятдесяти місцевих сортів. Згодом, знайшовши однодумців, почала діставати закордонні авторські сорти. Стару квіткову збірку передала сусідці для організації власного бізнесу, а сама розпочала створювати нову оригінальну колекцію ірисів. Її пані Галина постійно оновлює, тож тепер має близько двохсот відбірних сортів.
Раніше у жінки було ще й чимало гладіолусів, але через травму однієї весни не змогла висіяти нових квіток. А унікальну колекцію дивовижних лілій, яка налічувала аж 180 сортів, якось знищили миші...
– Через образу на мишей я перестала вирощувати лілії, – жартує квіткарка. –Якось знайома розкритикувала мій город, на якому за ліліями не було місця, щоб посадити картоплю. Вона запропонувала частину квіток продати. Але лілії потрібно було продавати разом із мишами, які жили у цих квітах. Коли квіток було дуже багато, то й мишей не було помітно. Лілії продали, а гризуни залишилися і зіпсували всю мою колекцію.
Час для власних експериментів
Скромна учительська пенсія не дозволяла Галині Кирилівні придбати ту кількість сортів, які хотілося б мати. Та якось одна колекціонерка порекомендувала зайнятися вирощуванням на продаж хризантем. Але й для придбання необхідної кількості саджанців бракувало грошей. На щастя, кума також виявила бажання вирощувати хризантеми та погодилась оплатити половину саджанців. Отож, усе почалося з двадцяти п’яти пар пагінців, привезених зі столиці.
– Квіткових колекціонерів у нашій країні багато, а от тих, хто займається селекцією, можна порахувати на пальцях. В Україні я знаю лише трьох таких людей. От і мені захотілося зайнятися селекцією, – розповідає Галина Кирилівна. – На жаль, улюблені іриси для цього не підійшли. У мене вже не той вік, щоб чекати аж чотири роки, аби побачити, який саме з тієї насінини вийде сорт. Коли я зібрала сотню сортів хризантем, вирішила почати селекціонувати саме їх. Селекція хризантем виявилася дуже клопіткою справою. Зате відповідь на свої запитання отримала вже через рік.
Квіткарка розповіла, що хризантему привезли до нас із Японії, тому наші комахи не зовсім підходять для її запилення. Через відсутність нектару до самих квіток байдужі бджоли. Їх приваблює лише аромат, який виділяє вся рослина. Запилювати хризантеми доводиться випадковим комахам, а ймовірність такого запилення – дуже мала.
– Коли настає час цвітіння нових сортів, не можу спати, – зізнається квіткарка. – О сьомій ранку біжу на город та шукаю, чи врешті щось розцвіло.
Кожному сорту пані Галина дає ім’я. Усі назви авторських сортів у селекціонерки – виключно асоціативні.
– От недавно розцвіла низенька рожева квітка. Така ніжна, так акуратно складена. Думаю, на кого ж вона мені схожа? Так, на Барбі! От і отримала квітка ім’я, – пояснює Галина Кирилівна.
Таким чином виникли назви: Капітошка, Світлячок, Медові соти, Рубінові зорі, Перлинове намисто, Волинська рапсодія, Разом нас багато, Рум’яні щічки, Топ-модель, Зимовий ранок, Світязянка, Снігопад, Гуси-лебеді, Попелюшка, Чіо-Чіо Сан, Волинський сувенір та багато інших.
Наразі волинська селекціонерка має півтори сотні авторських сортів хризантем. Радіє, коли результати власної праці знаходить у каталогах інших колекціонерів або на квітникарських інтернет-сайтах. На шпальтах спеціалізованих видань Галина Кирилівна розповідає про свої успіхи, дає практичні рекомендації та ділиться перевіреними на практиці секретами квітківництва. Переписка з іншими селекціонерами приносить пані Галині багато задоволення, завдяки квітам з’являються нові знайомі та друзі.
Як створити новий сорт хризантем
Для того, щоб отримати новий сорт хризантем, потрібно висіяти максимальну кількість сортів на одній невеликій ділянці. Ці квіти в основному запилюються комахами, які не літають, тому вони мають рости так, щоб ця кузька могла перелазити або перестирибувати із квітки на квітку. Перед запиленням однієї комаха має зібрати пилок із багатьох інших квіток – для того, щоб відбулася перекомбінація генів і з’явилася ймовірність появи нових або відновлення якихось дуже древніх ознак. Саме тому успіх залежить від кількості сортів у колекції.
Сухоцвіт на насіння потрібно збирати пізно восени. З відра сухоцвіту можна відділити усього 1-2 г насіння (приблизно 400 насінин). Висівати гібридне насіння на розсаду в наших умовах потрібно на початку березня або й іще раніше – щоб восени дочекатися квітування.
Скільки б насінин не було, кожна квітка буде оригінальною. І лише 1% квіток – махровими. Саме цей 1% особливо тішить селекціонера. Наступного року таку квітку вже можна починати тиражувати.

Андрій ПЕТРИК
Фото автора та
Тетяни САСЮК