З ким не трапляється в житті пригод! А в мене була, може, й не пригода, а незабутня зустріч.
Одного разу я гуляв вулицею. Раптом біля мене спинився автомобіль. Він був розмальований так, що не можна було не звернути на нього уваги. Зверху великими буквами виділявся напис – «Солодощі». Зацікавило ще більше. Поки я роздивлявся, почув біля себе якийсь шурхіт. Глянув униз. Що це?
На траві біля дороги лежала маленька пташка. Вона не могла літати. Придивився ближче – на ніжці виднілася ранка. Напевно, прибула сюди на цій машині – подумалося. Я взяв пташечку в руки і пішов додому. Дорогою роздивлявся її. Незнайомка була схожа на веселку: жовтий, коричневий, блакитний, білий, зелений кольори заховалися в м’якому пір’ячку. А через око наче хтось простягнув чорну мотузочку. Стільки кольорів я ще не бачив у пташок.
Цей незнайомець пробув у мене декілька днів. Мені дуже хотілося дізнатися, як звуть пташину, тому вирішив заглянути в комп’ютер. І знайшов відповідь! Виявилося, що знайдена пташка – бджолоїдка.
Із бджолоїдкою я подружився. Посадив її у клітку (колись мав папугу). Птах прожив у нас деякий час. Його ми годували зерном, крихтами хліба. Але він сумував. Я знав, чим розвеселити пернатого. Звичайно, комашками! Побіг до старої сосни і назбирав їх під корою. Якби ви бачили, як смакувала ними бджолоїдка!
А було ще й таке. Якось виніс клітку на вулицю. Поставив її на траві біля квітника. І те, що побачив, мене дуже здивувало. Із квітника на клітку вилетіла бджола. Пташка миттю зірвалася з місця і проковтнула комаху.
«Оце так! Ось звідки її назва», – подумав.
Одного разу ми пішли з бджолоїдкою гуляти. Я ніс її в руці. А вона своїми маленькими оченятами роздивлялася все навкруги.
«Випущу її на волю», – враз промайнула думка.
Для цього поставив її вільно на долоні. Бджолоїдка майнула в кущі. Подивився їй услід і пішов додому.
Наступного ранку хтось легенько постукав у моє вікно. Я піднявся з ліжка і приємно здивувався. Бджолоїдка сиділа на підвіконні і дзьобиком чистила своє пір’ячко. Я відчинив вікно. Пташка витьохкувала, махала крилами, неначе хотіла промовити: «Доброго ранку, мій друже!». А я привітно простягнув до неї руку.
Відтоді птаха поселилася у нашому дворі. Кожного дня вона ласувала комахами, які вишукувала у старому пеньку, гонилася за бабками та бджолами. А мій песик Полкан підстрибував за нею, намагався схопити. Він не розумів, що сил наздогнати пташку у нього немає. Коли наставав холод, бджолоїдку я забирав у дім. Тоді ми разом проводили час, чекали яскравої і теплої весни.
Роман ШАДУРА,
10 років (смт Маневичі)
|
