Втім кожен куточок України характерний певними багатствами, неповторністю. Щодо Волині, то однією з таких родзинок є Черемський заповідник, що на Маневиччині. Його унікальність полягає не лише в тому, що тут зосереджено 25% рідкісних зникаючих видів рослин українського Полісся. На його території розташувалося декілька екосистем: лісові, водні, лучні, водно-болотні…

Не так давно, 19 грудня 2013-го, Черемському заповіднику «виповнилося» 12 років. Порівняно молодий, однак єдиний і наймолодший на Волині заповідник сягає своїм корінням глибокої давнини.
Урочище заповідника вабило красотами людей не одне століття. Значно раніше на сході від Черемського болота було поселення. Наразі на його місці – археологічна пам’ятка під назвою «Урочище Гороховища». Згодом, за польської доби, цим краєм зацікавилися польські пани. Незважаючи на неякісні дороги, непрохідні болота та відсутність поблизу населених пунктів, гості з Варшави приїздили на відвідини Черемського. А всьому виною – первозданної краси навколишні місця. Тому заможних людей вабило тут не тільки полювання на дикого кабана, лося, глухаря чи рябчика.
До речі, згідно з легендами, володарем лісів був Ох (від озера Охнич), а володарем боліт – Чірмус, Чіремис, Чірем. Можливо, й назва болота – Чірмуське – теж міфічного походження.
За оповідями старожилів, поляки дбайливо ставилися до природи. Відтак вони спорудили перші будиночки лісників для охорони лісових масивів на Куховому Груді та Сузанці. В урочищі Заболоття вони звели будинок для відпочинку. Тут збережені донині більш ніж столітні дерева.
Особливою є також історія Черемського болота, яке наприкінці ХІХ ст. планували осушити. Тоді навіть поляки встигли зробити кілька меліоративних каналів, встановили реперний знак (він зберігся донині) та інші помітки для підтвердження планів щодо меліоративних робіт регіону.
– Проте у зв’язку з відсутністю нормального доступу до болота – не було залізничних доріг та нормальної ґрунтової дороги – полякам так і не вдалося провести меліорацію, – пояснює директор заповідника Степан Пащук. – За радянських часів також пробували здійснити меліоративні роботи, оскільки глибина торфу тут сягає близько десяти метрів! Та природа ніби сама не пускала порушувати свої володіння. На щастя, сьогодні збереглося первозданне Черемське болото.
До речі, цінність торфових боліт полягає у тому, що саме ці екосистеми у своєму природному стані можуть поглинати близько 15 т вуглекислого газу з 1 га на рік. Це призводить до зменшення викидів парникових газів в атмосферу і пом’якшення наслідків зміни клімату. Власне, Черемське болото протягом року поглинає приблизно 17 т вуглекислого газу.
Степан Іванович пригадує слова професора Інституту ботаніки імені М. Г. Холодного НАН України Якова Дідуха: «Об’їздивши всю Європу, з упевненістю можу сказати, що більше ніде не збереглося подібного недоторканого болота. Та й в Україні немає».
Черемське болото існує ще з часів льодовикового періоду! З тієї давнини донині на його території збереглася реліктова рослина – шейхцерія болотна. Свого часу ботаніки дослідили таку унікальність цього болотного масиву, у зв’язку з чим і вирішили присвоїти Черемському статус заповідника. Однак причина не лише в цьому. Ще, звісно, в первозданності.
Тому науковці Інституту ботаніки та Інституту зоології НАН України разом із фахівцями заповідника провели наукове обґрунтування про внесення Черемського болота до водно-болотного угіддя міжнародного значення (Рамсарська конвенція).
Під час розмови Степан Іванович демонструє розпорядження Кабінету Міністрів України від жовтня 2012 року, у якому йдеться про погодження надання водно-болотному угіддю статусу водно-болотного угіддя міжнародного значення.
Не можна оминути такого важливого факту, що Черемський болотний масив має велике наукове значення, адже тут зростає понад 800 видів вищих судинних рослин. Серед них 3 види занесені до Європейського червоного списку: глід український, смілка литовська, козельці українські.
– На території болотного масиву росте 3 види рослин, які занесені до Додатку І Бернської конвенції, – продовжує директор заповідника. – Це – зозулині черевички справжні, жировик Льозеля, дикран зелений. А ще на території заповідника зростає 62 червонокнижних види рослин.
Багатою є і фауна Черемського заповідника. Приміром, на сьогодні тут достовірно встановлено 194 види хребетних видів: черепаха болотна, ящірка живородна, деркач, видра, норка європейська, вовк, рись.
Досить сприятливими є умови для проживання журавля сірого. Велика площа заповідника «встелена» журавлиною. Тому цим птахам є чим ласувати.
– У мисливський угіддях Черемського заповідника, де полювання не ведеться, налічується до 20 одиниць лося, козулі – близько 36 одиниць, кабана маємо до 40, – зазначає Степан Пащук. – У зимовий період на території заповідника активно чергує лісова охорона: кожного дня на зміну виходить три працівники. Таким чином активно ведеться спостереження за можливим браконьєрством. Хоча, на щастя, за час існування заповідника нам не доводилося натрапляти на подібні випадки.
За словами Степана Івановича, вже на початку зими були збудовані годівнички для підгодівлі копитних, а також солонці із заготовленими сіном та сіллю…
У фойє центрального приміщення Черемського заповідника розгорнулася своєрідна виставка світлин відвідувачів цієї унікальної місцини. Привертає увагу. Хочеться дочекатися теплих весняних, а то й спекотних літніх днів, щоби самому, на власні очі побувати серед цих красот, відчути неповторність місця.
Фоторепортажі передають яскраві враження туристів. Так, до заповідника не вперше наві­дувалися іноземні гості від французької компанії Regard Nature, La Balaguer, Bastina, Objectif Nature та інші відвідувачі з-за кордону.
– Гостей дуже вразила велика кількість птахів, з яких чимало занесені до Червоної книги України, – каже науковий співробітник Черемського заповідника Лариса Шевчук. – Часто влаштовуємо різноманітні цікаві й захопливі походи для дітей та дорослих, котрі прагнуть пізнавати природу цього особливого краю. Дивлюся на фото і думаю, що теж хочу наяву опинитися у подібній казці.

Тетяна САСЮК
Фото з архіву Черемського заповідника