Уже перші дні осені здивували і, як то кажуть, «розклеїли» одночасно. Здавалося, іще треба було б погрітися на сонечку, потрохи відвикаючи від літа, а тут – аномальний холод. Синоптики стверджують: востаннє в Україні таке було 1901-го року, коли у перші дні вересня температура знизилася до 9 градусів тепла. Така холоднеча для початку першого місяця осені абсолютно нетипова. Осінь настала явно не за календарем. Синоптики просто вражені, кажуть, що це – майже рекорд. До того ж, пророкують неймовірно холодну зиму. Попри все, цей рік, здається, буде й рекордним за кількістю грибів у лісі. І хоча погода мінлива, але таки тішить людей своєю щедрістю. 

Початок жовтня також здивував боротьбою стихій: то інеєм покриє, то сонце визирне і дасть надію, то дощ так ушкварить, що де хочеш, там і ховайся. Але вибравши день, таки рушаємо до лісу. Кажуть, грибів багато. От тільки ж їх треба вміти збирати. Тут уже природа не допоможе. Або видющий, або… Як на диво, день радує сонцем і навіть вітру немає. Коли опиняєшся такої пори у лісі після метушні міста, хочеться залишитися у цій казці якомога довше.
Лісівники розповідають про особливості цьогорічного сезону. Інженер із охорони та захисту лісу Маневицького лісгоспу Іван Пацаманюк посміхається: «Є прикмета: як картопля не вродить, то грибів має бути багато».
І дійсно: цього року врожаї бульби не такі вже й щедрі. А природна комора має здатність допомагати людині. Якщо одним обділить, то другим однозначно обдарує.
Кажу: то ж коли знаєш, де ростуть гриби, можна спочатку підгледіти, а тоді прийти, як попідростають. Нащо ж малюсінькими збирати?! У відповідь головний лісничий Олександр Чернишин відповідає: «Перевіряли. Гриб, як ти його побачив, рости вже не буде. Зачервивіє, але не виросте ні на міліметр! Отака загадка».
А які смачнючі гриби морозної зими на святковому різдвяному столі!
От тільки сьогодні не так багато консервованих продуктів, які без остраху купив би. Навіть соки інколи лякають своїм вмістом та «рекламою»: коли директор виробництва не хоче скуштувати напою, який виробляє, чи ж варто його пити нам.
…Досі пам’ятаю запах щойно приготовленого джему, дівчат, які консервують грибочки, ящики із плодами полуниці, котрі допомагала перебирати. І як радісно ставало на душі, коли пальці забарвлювалися у червонуватий відтінок. Гордість розривала груди. Бо ж то – сліди праці. І всі бачили, що я самостійно заробляю гроші! Й донині маю глибоку повагу до струджених рук. І людей, які вміють і люблять працювати.
Колись консервний цех при заводі, де трудилася головним економістом моя бабуся, був потужною складовою економіки держави. Величезне виробництво, чималі оберти й можливості. З часом все розвалилося. Сьогодні це – більше приватний бізнес, без особливих амбіцій та з невеликим виходом продукції. І якість тут контролюється совістю господаря, а не держстандартами, як це було колись і мало би бути сьогодні. Дуже приємно, що волинські держлісгоспи не стали на стежку спрощеного розвитку і зберегли переробку недеревних лісових ресурсів.
Ми у консервному цеху ДП «Маневицьке ЛГ». Чисто, охайно. А запах який! Розумієш, що тут готують смакоту. Дівчата у білих халатах перебирають гриби, готують банки для закруток. Процес іде. У великій нержавіючій посудині – перетерті ягоди. То – журавлина, королева поліських ягід. По неї сюди приїздять навіть з-за кордону. Загалом же консервний цех виробляє понад п’ятдесят найменувань консервної продукції – від березового соку різних марок до салатів, джемів і варень із врожаю лісів, садів і городу. Продукція – цілюща та екологічно чиста. Замовляють Рівне, Суми, Вінниця, Черкаси, а також торгова група «Там-Там». Консервації маневицького цеху їдуть і далеко за межі України: до Польщі, Панами, Ізраїлю, Литви. Знаючи, що працюють лісові цехи ще за радянськими стандартами (без жодних консервантів, згущувачів, барвників), споживачами цієї продукції стають ліцеї, школи, заклади дитячого харчування.
– Ми працюємо зараз на журавлині, ще консервуємо зелені помідори. Не так давно завершили сезон кабачків. Гриби – фактично в резерві. Це той продукт, із яким, як кажуть, можна погратися. Головне – запастися, а переробляти їх можна й пізніше, коли вже ягоди відходять, – чесно зізнається начальник консервного цеху ДП «Маневицьке ЛГ» Галина Зінич. – Загалом же консервуємо білі, опеньки, маслюки, польські, моховики, лисички. Сьогодні ми вже спрацювали, виробивши продукції більше, ніж на мільйон гривень, – 25 тисяч баночок по 13 гривень кожна. Це – маслючки, моховики, опеньки. Ціна на білі гриби залежатиме від собівартості.
Тільки маневицький консервний цього року запланував переробити 10 т грибів. Приблизно такі ж плани – в інших чотирьох лісових консервних цехів Волині. Приміром, минулого року у підвідомчих управлінню лісах було заготовлено понад 30 т грибів білих, більше 87 т лисичок. Звісно, все залежить від погоди, але цей рік прогнозують напрочуд грибним, тож усі сподіваються, що плани можна буде втілити в життя, а то й перевиконати.
– Маємо реалізацію близько 2 мільйонів гривень цілорічно, – каже директор Маневицького лісгоспу Володимир Радіон. – Плануємо нарощувати виробництво. Нині у Маневицькому консервному цеху вже заготовили та переробили 350 кілограмів маслюків.
На Волині досить плідно займаються заготівлею ягід і грибів поляки. Приміром, за кілограм білих пропонують 25 грн. Лісові консервні цехи таку ціну поставити не можуть, проте місцеве населення (хто через близькість до обійстя, хто з патріотичних міркувань) здають гриби і за пропонованою ціною (близько 20 грн за кілограм білих).

На трасі, у пунктах, облаштованих для продажу дарів лісу за кілограм білих просять приблизно 50 грн. Зупиняємося, торгуємося. Жіночки тільки сміються. А чоловіки ще й на глум беруть: мовляв – то продукт, котрий якщо не продаси зараз, то поторгуєш потім (сушеними), але вже дорожче.
...Завершуючи розповідь, повернуся до того, з чого почала. Знаєте, кажуть, якщо грибів уродило багато – зима буде тепла. Може, метеорологи таки помиляються. Поживемо – побачимо…

Оксана ЧУРИЛО
Фото автора
та Валерія ПНЕВСЬКОГО