Невигадане ведмеже життя - 18 Жовтня 2013 - Всеукраїнський журнал «Лісовий вісник»

Чим казки або мультфільми відрізняються від дійсності? Звісно, відмінностей багато. Та, напевно, одна з найголовніших не в тому, що вигадані тварини можуть говорити, а саме у подачі їхніх образів. Наприклад, усім відомий Вінні Пух – такий собі позитивний ведмедик, який полюбляє ласувати медом-варенням, живе мирно, має друзів і нікого не ображає. А зазирніть-но, панове, до реального лісу і познайомтеся зі справжнім бурим ведмедем! Не обіцяю, що таке «побачення» виявиться безпечним і веселим. Хоча – кажу вже без жартів – особливості та стиль життя цього величезного ссавця справді цікаві. Багато нового можна довідатись. Отож…

Бурий ведмідь у фауні України є найбільшим хижим звіром. У Карпатах, приміром, протягом століть сформувалася традиція охорони ведмедя. Його часто зображали – колись і до сьогодні – на виробах із дерева, металу, кераміки, а також рушниках. У Фінляндії цей хижак є національною твариною.
У минулому бурий ведмідь був мешканцем майже всієї Європи. Поступово, внаслідок скорочення лісистості, розвитку сільського господарства і промисловості, безпосереднім знищенням, чисельність скорочувалася.
Наведемо трішки історичних фактів. Колись ареал бурого ведмедя охоплював Європу, північну частину Африки, Азію (до південних схилів Гімалаїв) і Північну Америку. У багатьох країнах Європи тварину знищили ще у середні віки. Так, із території Великобританії ведмідь зник у кінці Х – на початку ХІ ст. У Данії його не стало в ХV ст. Наприкінці ХVІІІ ст. ведмеді поступово стали зникати у більшості країнах Центральної Європи, зокрема Баварії, Чехії; у Швейцарії – на початку 1900-х років, в Альпах – у 1940-х рр.
На південно-західній частині ареалу бурий ведмідь – рідкісний вид. Не залишилося цих хижаків або вони стали дуже рідкісними в горах Північної Африки, в Малій Азії (Туреччині, Лівані, Сирії, Північному Ірані, Афганістані, Пакистані). Значно більше їх – у Північній Індії, Північному Китаї і Північній Кореї, а найбільше, звісно, у Росії (Камчатка, Охотське побережжя, Прибайкалля, Східні Саяни, Алтай, Примор’я, Якутія, Західний Сибір, гори Середньої Азії), а також у США (на Алясці), Канаді, на Кавказі.
Щодо території України, бурого ведмедя можна знайти переважно у Карпатах. Іноді звір трапляється на півночі Сумської та Чернігівської областей. Сюди його «доля заносить» із невеликої популяції Брянських лісів (Росія). Проте постійних популяцій бурого ведмедя в Україні за межами Карпатських гір не існує.
Лишень уявіть, відмінності між бурими ведмедями настільки значні, що колись їх поділяли на безліч самостійних видів (тільки в Північній Америці їх нараховували до 80!). Сьогодні ж усі бурі ведмеді об’єднані в один вид із кількома географічними расами або підвидами. Задля допитливості перерахуємо їх:
– європейський бурий ведмідь (євроазіатський, звичайний);
– сибірський бурий ведмідь;
– каліфорнійський грізлі (вимер до 1922 р.);
– пустельний бурий ведмідь (відомий під монгольською назвою мазаалай);
– грізлі;
– гімалайський бурий ведмідь;
– апеннінський бурий ведмідь;
– аляскський бурий ведмідь (ще називають кадьяк);
– мексиканський бурий ведмідь (вимер у 1960-х рр.);
– тибетський бурий ведмідь (дуже рідкісний підвид);
– сирійський бурий ведмідь;
– японський бурий ведмідь (водиться на Хоккайдо);
– африканський ведмідь (колись водився на території Марокко).
Усі ми приблизно уявляємо, як виглядає зовні цей величезний бурий пан. Та, певно, мало хто мав нагоду познайомитися з ним віч-на-віч серед дикої природи. Отож, бурий ведмідь має кремезний незграбний тулуб, велику голову з широким, помітно підвищеним чолом. Його хутровий покрив довший, ніж у інших видів ведмедів, особливо у зашийку та стегновій частині задніх кінцівок. Колір шерсті тварини залежить від середовища існування і буває від темно-бурого, майже чорного, до світло-сірого і солом’яно-жовтого. У ведмежат на шиї та грудях можливі світлі плями, які часто утворюють своєрідний нашийник, котрий із віком зникає. Але й у дорослих ведмедів інколи буває помітна нечітка світла пляма на грудях. Маса тіла окремих тварин може сягати 450 кг. Та завжди існують винятки з правил. Наприклад, найбільший відомий бурий ведмідь – це самець, спійманий на острові Кадьяк для Берлінського зоопарку, який важив 1134 кг!
Де найкомфортніше цій тварині? Найтиповішими місцями життя бурого ведмедя є глухі ліси з буреломом, що перемежовуються з болотами, галявинами, водоймами. Під пологом лісу звір знаходить притулок, а відкриті ділянки слугують йому місцями харчування. Також ведмідь може заходити і в тундру та високогірні ліси. У Європі він надає перевагу гірським лісам. У Північній Америці частіше трапляється на відкритій місцевості: в тундрі, на альпійських луках, узбережжі морів та великих озер.
Зазвичай ведмеді – одинаки, можуть захоплювати у свої володіння ділянки землі площею від 50 до 400 кв. км. Межі власної території тварини помічають запаховими відмітками і так званими «задирами», тобто подряпинами на деревах. Так би мовити, через певні життєві обставини ведмеді іноді здійснюють сезонні кочівлі. Наприклад, у горах бурий ведмідь, починаючи з весни, харчується в долинах, де раніше сходить сніг, потім іде на альпійські луки, далі поступово спускається в лісовий пояс, де дозрівають ягоди та горіхи.
Влітку звір влаштовується на відпочинок, лягаючи прямо на землю серед трави, чагарників, у мохові – аби місце було достатньо затишним та відокремленим. Восени ж ведмеді активно дбають про холодне майбутнє, тобто готують барліг для зимування. Але і в цьому випадку вони (особливо у південних частинах ареалу) можуть обмежуватися відкритим лігвом у густому ялиновому молодняку, біля великого дерева або навіть на відкритій галявині, натягавши туди купу моху та ялинових гілок і склавши їх у вигляді велетенського гнізда. Часто барлоги розташовуються в ямах під захистом бурелому або коренів повалених дерев.
У деяких районах звірі риють глибокі барлоги в землі, а в горах займають печери та розщелини скель. Згори барліг заносить снігом. Таким чином лишається невеликий отвір для вентиляції, так зване «чоло». Під час сильних морозів його краї вкриваються інеєм. Для барлогу тварина вибирає найбільш надійні, глухі куточки своєї території: наприклад, на острівці посеред великого болота. Сюди звір іноді приходить за кілька десятків кілометрів і, наближаючись, по-різному плутає сліди. Буває, що у ведмедів трапляються улюблені місця зимівлі, куди вони збираються з великої території. Так, одного разу у Вологодській області (Росія) на ділянці близько 20 га було виявлено 12 барлогів.
Ще восени звір починає запасати жир на зиму, якого потрібно в середньому близько 150 кг. Наперекір стереотипам, ведмеді не залягають у глибоку сплячку. Їхній стан правильніше назвати зимовим сном, який, до речі, є досить чутливим. Якщо хижак не встигає як слід підгодуватися восени, то може прокинутися завчасно у пошуках їжі. Через те його називають «шатуном», який є дуже небезпечним під час зустрічі з людиною.
Незважаючи на те, що бурий ведмідь вважається хижаком, раціон його харчування на 75% складається з їжі рослинного походження: ягоди, горіхи, жолуді. Для різноманіття такого рослинного меню не завадить додати ще дрібних тварин, зокрема мурах, ящірок, ховрахів і, звичайно, рибу (особливо під час масового нересту). Були випадки, коли бурий ведмідь, щоб не полювати самому, забирав здобич у вовків або пум. А ось той стереотип, буцімто ведмеді – ще ті ласуни, таки виправдовує себе. Так, звірі дійсно полюбляють мед. Його вони добувають із гнізд диких бджіл, а також можуть розоряти пасіки. Пригадали актуальну серію із мультфільму «Вінні-Пух» про цей випадок? От тільки ніякі повітряні кульки не зможуть підняти справжнього бурого велетня. Більше того, одним ударом своєї могутньої лапи він може зламати хребет зуброві або бізону!
Звір веде дуже прихований спосіб життя і не має особливого бажання потрапляти на очі людині. Найчастіше про присутність цього ссавця говорять його сліди.
Кігті у ведмедя дуже великі, причому на передніх лапах вони у півтора-два рази довші, ніж на задніх, і сягають 8-10 см. За відбитками передніх кінцівок можна визначити приблизні розміри тварини. Для прикладу: в однорічних ведмежат ширина відбитка 5-7 см, у півторарічних – 8-10 см. У доросліших тварин ширина відбитка 14-17 см, причому, як правило, в самців лапа більша, ніж у самок. Окремі, скажімо, особливі види залишають слід шириною 20 см і більший.
Під час своєї немодельної ходи носки лап ведмедя повернуті в середину, а п’ятки назовні. Якщо тварина йшла повільно, передні і задні відбитки лежать окремо, якщо швидко – тоді задні відбитки перекривають передні.
Маючи не дуже зграбну комплекцію, бурий ведмідь, на диво, хутко бігає: зі швидкістю 55 км/год. А ще він чудово плаває.
Бурий ведмідь занесений до Червоної книги МСОП зі статусом «вид, що перебуває під загрозою», однак його чисельність сильно різниться від популяції до популяції.