Весна активно набирає обертів. Упереміш з очікуваннями оновлених життів, хочеться зачерпнути трішки яскравих барв. Можна гайнути до лісу, підгледівши пробудження природи. У кого інші можливості чи бажання – раді вітати вас на сторінках «Лісового вісника».
У свіжому номері запрошуємо читачів до незабутньої подорожі благословенним островом Шрі-Ланка. Слухаючи враження рівненчанки Ірени Слутої від побаченого, хотілося максимально відчути та передати таємниці того яскравого сонячного світу.

Свого часу засновниця тренінгової компанії «Guru center», а також колега по перу Ірена Слута мала можливість із сім’єю відвідати унікальну Шрі-Ланку. На моє захопливе – «Ну яка ж вона, та далека земля?» – співрозмовниця загадково усміхнулася:
– Зі сприйняттям та розумінням звичного для нас простору важко пояснити, якою в реаліях є ця благодатна земля. Там усе здається яскравішим. Але не через те, що, як-то кажуть, скрізь добре, де нас немає. Річ навіть не у розташуванні цього острова на планеті. Просто своєрідна сонячна активність обдаровує навколишній простір більш насиченими барвами.
До речі, усього відомо близько 80 назв острова. У колоніальну епоху він був Цейлоном. За часів Олександра Македонського грецькі географи йменували острів Тапробана (під цим ім’ям він фігурував і в Середні віки). Перси назвали острів Серендіп, а стародавня санскритська назва була Сингхал, (англ. Singhala), тобто «острів левів». Таміли величали землю Ланка, (англ. Lanka) – «благословенний». Приставка «шрі» висловлює глибоку повагу. Лишень 1972-го острів отримав сучасну назву.
По приїзді до Шрі-Ланки Ірена з сім’єю вирішили не вдаватися до звичного стилю відпочинку, в меню якого входить набір екскурсій.
– Враховуючи специфіку країни, значно цікавіше нам було її пізнавати за допомогою місцевих жителів, – посміхається співрозмовниця.
Наприклад, приїжджі із задоволенням розділяли процес збору черепашачих яєць із мешканцями Шрі-Ланки. Як це було… захопливо!
– Річ у тім, що черепашат вважають видом, котрий вимирає, їх потрібно охороняти, – пояснює Ірена. – У товаристві з місцевими ми долучилися до так званої акції підвищення їх популяції: ходили на пляж збирати черепашачі яйця. Приблизно через три тижні вони вилупилися – цікаво бути свідками такого процесу. Через тиждень після їхнього народження випускали маленьких істот у море.
Виявляється, у природному середовищі після народження виживає близько 1 відсоток черепашат. Якщо ж їх збирати і зберігати в інкубаторах, результат значно дієвіший – 10 відсотків.
Від катання на слонах і прийому душу з хобота цього величезного ссавця залишилися неабиякі емоції. Звісно, не кожного дня ось так собі сів – і нумо верхи на «великій горі» пізнавати незбагненне.
За словами Ірени, враження колосальні. Для порівняння: якщо їдеш верхи на коні, відчуваєш рух м’язів тварини, навіть якщо вона у сідлі. А тут, на слоні, ніби опинився високо-високо на нерухомій горі.
– Одного разу прогулювалися верхи на слоні вздовж гірської річки. Спека стояла неймовірна, – веде далі Ірена Слута. – Тварині захотілося пити. Стоїть, смакує живильну рідину, і раптом як не обдасть нас тонізуючим душем зі свого хобота!
До речі, про слонячу тематику. У Шрі-Ланці є розплідник для диких слонів, розташований у селі Піннавала. Ця місцина відома у світі завдяки величезній популяції слонів, які живуть не на волі. Притулок нараховує 88 тварин, у тому числі 37 самців і 51 самку з трьох поколінь слонів, котрі живуть у Піннавале.

Свого часу розплідник заснували для того, щоб піклуватися і захищати новонароджених диких слонів, виявлених у джунглях Шрі-Ланки. Він був створений у 1975 р. Департаментом охорони дикої природи і спочатку розміщувався на території національного парку Вілпатту. Потім його перемістили в туристичний комплекс у Бентоте, а тоді – у зоопарк Дехівала. Звідти ж перенесли в с. Піннавала на площу у 10 гектарів кокосових плантацій, що прилягають до річки Оя Маха.
До основного комплексу розплідника належить кілька ресторанів, кіосків та адміністративні будівлі (враховуючи ветеринарні установи та хлів). Місце для купання слонів і майданчик, звідки за цим можна спостерігати, розміщений навпроти…
Мандрівники мали можливість познайомитися з унікальним тваринним світом Шрі-Ланки. Так, Ірена Слута розповідає, що разом із сім’єю бачили варанів – ходять собі пляжем. Натрапляли на різних мавп: маленьких, а також величезних горил.
– Місцеві жителі підкреслили, мовляв, ви спостерігаєте рідкісне явище, тобто сезонний перехід горил, – каже співрозмовниця. – І взагалі нам пощастило, що тварини не напали на нас, адже є дуже агресивними.
А як вам потримати в руках маленьких крокодильчиків, поки їхня мама десь відлучилася у своїх крокодилячих справах? Небезпека велика, однак, на щастя, обійшлося без ексцесів.
– Коли їхали до Шрі-Ланки, мені все хотілося придбати сумку з крокодилячої шкіри. Та коли я потримала в руках цих милих тритижневих істот, зрозуміла, що не бажаю ніяких таких сумок, – із ніжністю в голосі пояснює співрозмовниця.
А який Індійський океан… Щоправда, плавати у ньому, як ми звикли уявляти цей процес, не дуже вже й можливо. Там настільки великі хвилі! Ірена описує свої відчуття від гойдання на них так, що мені здається, ніби я теж там була.
– Океан наділений особливою енергією, – підкреслює Ірена. – І коли ти лежиш на тих хвилях, настільки синхронізуєшся зі світом, стаєш світлим, немов дитя. Думки очищуються і зникають. Існує тільки радість, щастя.
До речі, пляжі з унікальними чистими білими або жовтими пісками на Шрі-Ланці державні, тому вільні і відкриті.
Поділилася співрозмовниця ще таким відкриттям. Так, на Шрі-Ланці росте три види кокосів: волохаті коричневі, жовті та червоні. Виявляється, з першого виду кокосів, образ яких став брендом відомої реклами про шоколадну райську насолоду, насправді вживають не молоко (воно там не смачне), а білий м’якіш.
Поживна, корисна для травлення рідина міститься власне у жовтому гладенькому кокосі. Його часто подають як коктейль: зрізують верхівку, вставляють соломинку і – смачного! А ще вони чудово тамують спрагу.
– Коли ми їздили саваною у відкритих джипах, ці кокоси нас рятували. Адже спека неймовірна, страшенно хочеться пити, – каже Ірена. – Тому для порятунку від спраги у нас було кілька пляшок води і… півмашини жовтих кокосів.
За словами співрозмовниці, червоні кокоси достигають на дереві. Коли падають – ще близько тижня лежать на землі. Далі їх розкривають, проціджують – і національний алкогольний напій Шрі-Ланки із назвою арак – готовий до вживання.
– Його смак трішки нагадує віскі, має щось від коньяку та самогонки. Незважаючи на міцність, він смачний, як лікер, – пояснює Ірена. – Загалом у цій країні алкоголем не захоплюються. Рідко можуть куштувати арак і то – маленьку чарочку.
Ще кілька слів про хлібне дерево. Англійський мореплавець Вільям Дампір став першим, хто в кінці XVII ст. повідомив європейців про рослину, чиї плоди замінюють тубільцям хліб. Наприкінці XVIII ст. після голоду на Ямайці виникла ідея розводити тут хлібне дерево як джерело дешевої і калорійної їжі для рабів на плантаціях.
Нині хлібне дерево поширене в багатьох тропічних країнах. За словами Ірени Слутої, шрі-ланкійці називають його Деревом життя. Плоди (їхня другорядна назва – плоди Будди) можна вживати за будь-яких стадій дозрівання.
– Коли вони зелені, їх готують як овочі, – пояснює Ірена. – Коли стають жовтішими, то «перетворюються» на фрукт. Коли споживаєш зрілий плід, здається, ніби смакуєш ніжним м’ясом курки чи білої риби.

Тетяна САСЮК
Фото Ірени СЛУТОЇ