Перегортаю портфоліо співрозмовника. Серед зображень впізнаю обличчя всесвітньо відомих зірок, не знайомі, але привабливі і глибинні контури жіночих рис, елементи природи, філософські образи. За кожним малюнком прихована своя історія, емоції, враження, а ще – авторська майстерність і харизма. 

Лучанин Микола Муравський майже сім років мешкає у Чехії, в містечку Хоцень (Choceň). Свого часу навчився спілкуватися з деревом на «ти», ставши майстром з виготовлення меблів. Робота, яка близько межує з творчістю, де вмілість рук і фантазія – важливі, дещо має зв’язок із хобі художника-аматора. 
А починалося все з дитинства, точніше – з розповідей дідуся й бабусі, які дали поштовх до розкриття Миколиного таланту. Останнє слово вживаю від свого імені, оскільки скромність співрозмовника не співпадали з моїм захопленням, коли переглядала його роботи. Зрештою, ви теж маєте нагоду переконатися у красі й глибині побаченого.
Ще в дитинстві Микола Муравський з особливим трепетом любив слухати розповіді дідуся про тодішніх так званих «фоторепортерів». Адже колись за відсутності техніки для відображення місця події чи певного портрета залучали… олівець, умілість рук і гострий зір. Так, це були малюнки, які майже не відрізнялися від реальності.
– Тоді в мене виникала думка, що теж так хочу і буду малювати, – каже Микола. – Вчився самотужки. Правда, спочатку відображав у роботах картини природи, оскільки від неї завжди випромінюється тільки позитивна енергія. Тому це дарує натхнення, окриленість.
У зв’язку з певними обставинами часу для активної творчості не вистачало. І тільки близько півроку тому Микола став приділяти більше уваги своєму захопленню.
Серед робіт художника-аматора – портрети, пейзажі, точні копії фотографій на папері та дереві. Працює з допомогою звичайного графітового олівця або вуглини. Микола також творить різні зображення, випалюючи на дереві. Тоді інструментом слугує спеціальний випалювач, який нагрівають до певної температури. Потім підносять до деревини, де попередньо вже є накиданий графітовим олівцем малюнок.
– Коли випалюю портрети, то інструментом самого дерева не торкаюся, – продовжує співрозмовник. – Надто тонка робота. В такому випадку воджу випалювачем по зображенню на відстані 3-4 міліметри.
До речі, матеріал відіграє неабияку роль. Микола пояснює, що найчастіше використовує сосну, ялину, березу.
– Наприклад, цей орел (на фото, – авт.) мені легко випалився на сухій березі, – зазначає художник-аматор. – Впорався за півгодини.
Найлегше випалювати на павловнії. Її деревина легка та м’яка. До речі, у Китаї та Японії її використовують для виготовлення музичних інструментів, меблів і навіть гірських лиж, сноубордів.
– А ось на дубові важко працювати, – зізнається співрозмовник. – Його деревина не така гладенька, і в процесі нанесення малюнка лінії не завжди виходять рівними.
Портрет індіанця (на фото) був першим малюнком на дереві.
– Побачивши фото із його зображен­ням, мене дуже вразили очі – була у них якась надзвичайна глибина, дивний смуток, – підкреслює Микола. – Недаремно кажуть: очі – дзеркало душі. Через них цікаво пізнавати справжню сутність людини, відчувати її. Певно, таке відкриття підштовхнуло мене до написання портретів.
Щодо останнього, Микола пише їх на папері та дереві, або ж випалює – як у своє задоволення, так і на замовлення.
За допомогою мережі Інтернет є можливість черпати ідеї, вдосконалюватися. У цьому допомагають різні відеоуроки, майстер-класи професійних митців.
– Люблю творити під музику, повністю розчинятися в процесі роботи, – зізнається співрозмовник. – Хобі подобається тим, що є хорошим каталізатором для натхнення, креативного мислення. Воно окриляє, підносить і є чудовим відпочинком для душі.
До речі, про натхнення та ідеї. Траплялося й таке, що вони приходили до Миколи навіть… уві сні. Саме так і було: приснилося дивне видіння. Його зі своєї пам’яті художник-аматор не стер, а вирішив з точністю передати у реальність. Так з’явилася філософська чорно-біла картина під назвою «Сон» (на фото).
Від картин перенеслися у ту дійсність, де мешкає співрозмовник. Цікаво було почути, як і чим живе чеське містечко Хоцень, розташоване у мальовничій долині по обидва боки річки Тиха-Орліце (Tichá Orlice).
– Особисто у мене місто асоціюється з якісно розвиненою інфраструктурою, чистими охайними вулицями, багатством зелених насаджень, – ділиться враженнями Микола. – Йому властива простота і приємний спокій.
Також Хоценю притаманний образ здорового способу життя його мешканців. Про це свідчать наявність бейсбольного, а також хокейного полів, футбольного стадіону, тенісних кортів, басейнів. Місцеві жителі активно послуговуються велотранспортом.
Цікава традиція Хоценя: щоосені проводити так звану грибну виставку. За словами Миколи, любителі тихого полювання під час грибного сезону ідуть у ліс по трофеї. Далі, узгодивши місце проведення заходу з місцевим урядом, організовують ярмарку. Крім купівлі смачних грибних уловів, відвідувачі можуть ще й наслухатися анекдотів та різних курйозних історій за відповідною тематикою.
– У місті розкинувся дуже гарний парк, – продовжує співрозмовник. – Там особливі пейзажі. Природа так надихає! До речі, у грудні мав нагоду побувати там на фотополюванні. Щоправда, знімки вийшли далеко не зимового забарвлення. Таке враження, що то осінь. Але краса ж яка! Також недалеко є ліс із охайними заасфальтованими доріжками для велосипедистів. Доріжки «оздоблені» табличками, на яких міститься вичерпна інформація про наявних у лісі представників тваринного світу.

Тетяна САСЮК
Фото з архіву
Миколи МУРАВСЬКОГО