Юрій Савка – добре відомий на Волині та далеко за її межами майстер вишивки. Захопившись цим мистецтвом у зрілому віці, ось уже двадцять років вважає вишивку справою всього життя.

Родом – з Івано-Франківщини, із селища Яблунів Косівського р-ну. Юрій Еммануїлович – старший син у багатодітній родині, тож чимало бачив на своєму віку. Каже, що війна забрала два роки навчання у школі. 
− І мій дідусь, і батько були лісничими – розповідає Юрій Емануїлович. − Батько хотів, аби я також вступав у лісовий інститут. Я ж хотів романтики – вибрав гірничу справу. У моїй сім’ї була демократія, тож батько не заперечував. Але після школи мені дали рік відстрочки, тож рік навіть працював у лісовому господарстві десятником. Мав коня, форму. Так що з природою я знайомий. Чесно кажучи, не захопило мене так, щоб я залишився в цій сфері. А ліс любить щирість.
 Потім була служба на Чорноморському флоті, брав участь у розмінуванні вибухонебезпечних місць після війни. Тоді вступив у гірничий технікум, працював на торфорозробках. Згодом закінчив Івано-Франківський інститут нафти та газу.
Свідоцтвом про своє друге народження Юрій Емануїлович вважає пенсійний квиток. Адже саме з виходом на пенсію пов’язане його захоплення вишивкою. Спочатку Юрій Савка вишивав серветки та рушники. Але після знайомства з римським священиком Дмитром Блажейовським та відвідування його виставки теж захотів спробувати вишивати ікони. 

− Знайомство з Дмитром Блажейовським стало поворотом у моїй творчій діяльності, – розповідає митець. – Він відкрив мені очі. Я зрозумів: вишивка – це не тільки орнамент чи задоволення, це не тільки естетика, символіка чи краса. − Вишивку можна використовувати і у більш приземленому значенні, більш практичному. Він привіз свої п’ятдесят-шістдесят робіт. Я коли побачив ті роботи, то, пробачте, шукав, де сісти, – жартує Юрій Емануїлович.
Тож почав вишивати ікони за ескізами отця Дмитра. Так з’явилася на світ ікона Волинської Богоматері. А згодом – і Таємна вечеря. Ескіз до ікони Холмської богоматері зробив уже самостійно.
Після сакральних мотивів перейшов до портретів Тараса Шевченка. 
 − Зробив один портрет, другий, − розповідає Юрій Савка. – Потім кольори забрав, адже один колір більш лаконічний. Я вже тоді відчував, що графіка цікавіша. Меншою кількістю елементів можна більше сказати.
Згодом вишив чимало портретів Лесі Українки, а коли назбиралося півтора десятки робіт, зробив першу виставку. Пізніше, коли з’явилися портрети Тараса Шевченка, Олени Пчілки, Симона Петлюри, В’ячеслава Чорновола, Романа Шухевича, Уласа Самчука та багатьох інших відомих постатей, автор об’єднав їх у колекцію «Штрихи історії України у вишиваному портреті».
Робочий процес починається зі знайомства з особистістю. Юрій Емануїлович читає багато літератури про постать, яку планує зобразити на полотні. Намагається зрозуміти її внутрішній світ. 
 − Треба полюбити героя, − повчає майстер. − Треба захотіти створити полотно, а ще – зрозуміти, для чого ти це робиш. Потім я вже вибираю фотографію і стараюсь, за можливості, зробити її якомога графічнішою, щоб забрати зайві деталі. Аби створити портрет, треба спочатку зрозуміти очі. Існують, звісно, різні комп’ютерні програми, які розкладають зображення на клітинки. Але я все роблю вручну. Спочатку графлю сітку десять на десять хрестиків, беру міліметровку – трошки збільшену на ксероксі, щоб було легше працювати. Починаю переносити контури, очі, губи, ніс, волосся... Головне, аби була схожість. Робота дуже клопітка, адже кожен хрестик, кожна зайва клітинка змінює розмір і форму. Це ще далеко до оригіналу, бо то – лише схема. Потім вирішую, варто чи ні заповнювати півтінями. Можна зробити весь портрет однією ниткою. Я зазвичай використовую не чорний колір, а коричневий. Він тепліший, м’якший. Буває, починаю вишивати, навіть не закінчивши ескіз. Іноді просувається швидко, а інколи триває з перервами місяцями. 
Зараз Юрій Емануїлович усі вечори віддає вишивці. Має задум відтворити у хрестиках портрет Сергія Климчука. У ньому майстер побачив сконцентрований образ Небесної сотні. 
− Він був мужчиною сорока років, серед тих юнаків, – молодих хлопців, які ще не пізнали життя і не уявляли наслідків, це ще більш емоційно його вирізняє, − розповідає вишивальник. − Адже сорок років – це вже зрілий вік. Він уже знав, на що йде і що робить. Я ще не приступив до розробки, але образ постійно стоїть у мене перед очима.
− Я вишиваю портрети лише тих людей, із кого варто брати приклад, − говорить Юрій Савка. − Тих, хто не кривив душею. Хай це буде маленька постать, як мій знайомий Євген, чи велика, як Тарас Шевченко. Нехай ця людина небагато зробила для країни, проте робила вона це щиро, без фальшу, ніколи не тримала каменя за душею. На моїх портретах – лише гідні діти України. Через це в колекції нема й не буде жодного сучасного політика. Боюсь вишити ту людину, за яку потім буде соромно.
Тетяна ГАЛАНІНА
На фото Олександра ДУРМАНЕНКА: Юрій Савка; митця вітає заступник голови Луцької міськради Святослав Кравчук; 
вишивані портрети