Первісна людина, якою керував інстинкт самоорганізації, вела боротьбу за своє існування. Першою її поживою була рослинна і тваринна їжа. Для полювання на тварин людина створювала спочатку примітивні, а пізніше – досконаліші мисливські знаряддя, які допомагали їй добувати тварин на відстані і не наражати себе на небезпеку. Слабшій за тварину людині слід було організовуватися для полювання в громади, на чолі якої стояв найвправніший мисливець, оскільки для добування тварин потрібно було мати гострий розум, силу, відвагу.

У Галичині, і зокрема на Прикарпатті, доказом поширення мисливства стали виявлені стоянки первісних людей, які трапляються у Придністров’ї і Припрутті. На території с. Бу­ківна сучасного Тлумацького р-ну археологи виявили перші сліди перебування людей у найстаршій добі людського розвитку (приблизно 40-38 тис. років тому), які полювали на диких звірів. 
Для добування мисливських тварин необхідні були сплановані дії багатьох мисливців, які сягають ще тих часів, коли первісні люди почали полювати на мамонтів. Та й сама організація мисливського господарства передбачає велику територію для проживання звірів.
З розвитком суспільства все більшої самоорганізації зазнавали його громадяни, об’єд­нуючись у різні спілки: політичні, військові, професійні, громадські. Серед останніх ми знайдемо і мисливські товариства. Судячи з відгуків у мисливській пресі, зі звітів товариств, можна простежити, що мисливські товариства у багатьох країнах спричинилися до піднесення добробуту місцевості через розвиток мисливської галузі, а особливо, коли вона почала приносити великі прибутки від експорту дичини.
Створення мисливських товариств прискорило розвиток мисливства. Вони стали форпостом на шляху дотримання мисливського законодавства та охорони тварин. Заснування мисливського товариства не було складною справою – лише добра воля та солідарність громадян.
Витоки мисливських товариств на Галичині сягають ще 1838 р., часу створення «Міського мисливського товариства» у Львові, яке складалося із купців та промисловців, рідше – представників міської інтелігенції, і мало право на полювання у багатьох маєтках біля Львова.
Перше ідейне мисливське товариство, тобто, яке не займалося напряму веденням мисливського господарства, утворилось у Галичині у 1876 р. Розташовувалося воно у Львові та мало назву «Галицьке мисливське товариство». Перші збори членів товариства з участю 42 осіб, які обрали президію та керівництво, відбулися 24 квітня 1876 року. Абсолютною більшістю голосів головою товариства обрали визначну особистість тих часів – графа Володимира Дідушицького.
Серед багатьох апологетів створення мисливських товариств був Йозеф Ожегальський, який 1879 року висловив свої думки щодо потреби утворення мисливського товариства у Галичині. Він бачив у діяльності такого товариства користь не тільки для мисливців, але й для економіки Галичини: запобігання завдання селянам шкоди хижаками, здешевлення ціни на м’ясо дичини на міських ринках і т.п. Автор, порівнюючи мисливство Галичини з цим промислом у Чехії та Саксонії, був занепокоєний відсутністю тут контролю і суворого мисливського законодавства, крадіжками дичини, а також великою чисельністю хижаків (лисиць, яструбів). Саме товариство компетентних мисливців, на його думку, мало зарадити такому стану речей. Головні завдання діяльності товариства він бачив у наступному: запровадження оплачуваних мисливських квитків, контроль за їх наявністю під час полювання, введення дозволів на право полювання на певній території.
Історія мисливських товариств на Прикарпатті бере свій початок із Лисовицького мисливського товариства. Мисливські угіддя, які розміщувались у передгір’ї Карпат на межі Стрийського та Долинського повітів біля таких гмін, як Тинява, Поляниця, Лисовичі, Піла, Болехів, мали гарні природні умови для організації добротного мисливського господарства. Цими угіддями, що віддавна славилися своїми розкішними полюваннями, керував із 1851 по 1871 рік тодішній воєнний комендант Львова. Тогочасні хроніки повідомляють про полювання у Болехові Франца Йосифа Габсбурга під час відвідин ним Галичини у жовтні 1851 року, на якому він підстрелив дикого кабана, про його ж полювання 30 жовтня 1852 року у ревірі «Єдліна», який був обгороджений трьома тисячами сажнів сіток. За один день полювання було добуто 8 кабанів, 4 лисиці, 18 козуль, 2 зайці і вальдшнеп. Сам цісар добув 2 кабани та 3 козулі.
Стимулюючи розвиток мисливства, Львівський комендант стає ініціатором заснування Лисовицького мисливського товариства, яке згодом у пресі відзначалось як одне з найстаріших не лише в Австрії, але й у Європі.
Утворення Лисовицького мисливського товариства датується 1859 роком. Членами цього товариства були найвидатніші мисливці свого часу. Організатором був відомий орнітолог – граф Казимир Водзіцький, заступником – Вацлав Гудетц. Починаючи з першого дня організації мисливського товариства, велися протоколи, завдяки чому ми можемо відтворити славну історії полювань. Мисливські хроніки Лисовицького товариства за 25-річну діяльність (1871-1895) складались у томі, який містив 909 сторінок із тиражем 100 екземплярів. До них входили спостереження секретаря товариства у письмовій формі.
У 1876 році у Львові утворюється «Галицьке мисливське товариство», натхненником якого був граф Володимир Дідушицький. «Галицьке мисливське товариство» не мало мисливських угідь, було єдиним ідейним, основна мета якого – контроль за дотриманням мисливського законодавства.
У повітах вони призначали делегатів, які безпосередньо виконували цю роботу. У 1910 році чисельність членів товариства досягла 1240 осіб.
Варто відзначити і діяльність мисливського товариства у Снятині, заснованого 3 січня 1870 року. Саме в цей час К. Вернер, А. Главати, Г. Бек, Ю. Тріхтель, О. Данькевич прийняли рішення про організацію товариства і його статут, який був затверджений рескриптом Галицького намісництва 9 квітня 1870 року L. 4575/70. Відповідно до статуту товариство має складатися не менше як із 5 та не більше 20 членів, а на одного члена товариства повинно припадати не менш 115 га мисливських угідь. Членом товариства міг бути лише мешканець Снятина, який мав позитивну характеристику, вмів поводитися зі зброєю, був ознайомлений теоретично та практично з правилами ведення мисливського господарства і добре знав мисливський закон. Почесним членом товариства міг стати кожен, хто довго входив до його складу, який мав особливі заслуги перед товариством.
Делегатами Галицького мисливського товариства у 1883 р. були Петро Хітш та Станіслав Бричинський, у 1914 р. – Здіслав Чайковський (Заболотів), Міхал Моуса-Росахацький (Рудники), Леон Теодорович (Новоселиця), у 1930 році – доктор Міхал Моуса – Росохацкі, Йозеф Ярузельський, Здіслав Чайковський.
У 1880 році було організоване мисливське товариство у Надвірній. У 1905 році керівником Надвірнянської філії Галицького мисливського товариства обрали Владислава Марка. У 1906 році воно нараховувало 17 осіб, які добули 1 оленя, 1 кабана, 11 козуль (самців), 21 лисицю, 225 зайців, 1 борсука, 23 вальдшнепи, 112 куріпок, 46 перепілок. Вже у 1920 році чисельність членів товариства збільшується до 20.
Членами Галицького мисливського товариства у 1914 році у Надвірнянському повіті були Олександр Бєдерман (Ямна), Тадеуш Петрак (Микуличин), Петро Пєтрушевич (Микуличин), у 1930 – Роман Юркевич, Францішек Кольб, Збігнев Вініярскі. Варто відмітити, що Роман Юркевич брав участь у ювілейній виставці Малопольського мисливського товариства, яка відбулась у Львові 5-30 вересня 1936 року, де представив гарну колекцію оленячих рогів.
У Богородчанському повіті перше мисливське товариство було організоване у Солотвино 1879 року. Керівником був Адольф Фабріцег. Товариство отримало на аукціоні 2 квітня 1879 року право орендувати за 32 злоті угіддя Солотвино, Дзвиняч, Зарічче, Яблунька, Кричка, Кривець, Раковець, Пороги і Бугрівка, за 54 злоті – Битків, Манява, Монастирчани, Маркова, Бабче, Глибока, Хмелівка, Розсільна і Космач, Жураки, за 10 злотих – Старуня.
Членами та делегатами Галицького мисливського товариства у Богородчанському повіті у різні роки були: Гжегож Глуховський (1887р.), Антоній Гроєдлер (Солотвино), Зиґмунд Кінчик (Богородчани), Антоній Моравіцкий (Богородчани), Людвік Радванський (Богородчани), Едвард Схупік (Солотвино), Томаш Сейнер (Лисець) (1914р.), Владислав Доманський, Зигмунт Кужвеіл, Єжи Фабрици (1930 р.), Владислав Доманський, Єжи Фабрици, Зигмунт Кужвеіл (1934 р.).
У 1880 році мисливці Станіславова на чолі з Яном Маєром організували мисливське товариство. Галицьке намісництво рескриптом від 9 вересня 1880 року №14514 затвердило його статут. Спочатку товариство налічувало 15 членів. Членські внески становили 0,8 австрійських крон на місяць. Для своїх мисливських угідь у 1899 році для відсвіжування крові було закуплено 45 живих зайців вагою більш як 100 кг на площу 12 тис. моргів. У середньому добрий мисливець за день міг вполювати 6-8 зайців. Мисливським досягненням могли б позаздрити сучасні полювальники. Зокрема один із членів товариства – Адам Горецький – поставив своєрідний рекорд за день: 36 зайців (при чому 10 – з одного номера), 5 козуль (3 – з одного номера) та дві лисиці.
Товариство діяло навіть у період Першої світової війни, а припинило свою діяльність у вересні 1939 року. 1901-го у Станіславові було зареєстровано також мисливське товариство «Кнея», керівником якого у 1932 році був М. Ан­кута, секретарем – М. Вебер, а у 1925 – мисливське товариство «Ватра». Станіславівський воєвода затвердив його статут 17 квітня 1925 р.

Олег ПРОЦІВ
(Закінчення у наступному номері)