Коли блиснуло сонце і траву покрило відтінком смарагду, покинула я сіру буденність. Втекла до джерела натхнення. Туди, де природи багато, де кисень є киснем, а звуки всі – істинні, не подібні до шуму автівок і викриків перманентних людських різнобарвних емоцій. Втекла – і принишкла. Вичікувала прозріння, очищення і заспокоєння. Їх дарував мені новоспечений квітень і всі його можливі барви та шуми. Капотіння струмка, ляскіт квітневого дощу об засмучену землю, монолог невідомого пернатого, що засів на гілці ще сонного каштана… Кожен такий момент ловлю безбарвним оком своїх відчуттів. Вдихаю-видихаю. Приходить спокій. Тепер починаю чітко й усвідомлено чути звуки природи. Вони нашіптують свою квітневу казку. Багату природними кольорами. Ш-ш-ш. Послухайте і ви… Квітень колихав квітневу кампанію. Китицями кидалися корали крижаного кожуха. Коли кінець?.. Коли крадькома кинеться краща квітучість?! Колиска квітня колише криві канони – картаті кайдани колишньої кризи. Криниця криє криштали крапель. Кожен каже, клекоче, кумкає, квакає, кукурікає, кувікає, колотить, кульгає. Кажан карколомно кричить. Круки кружляють краєм. Кріт крокує каналом. Крізь колючий каштановий корінь крадеться куниця-кокетка. Кремезний клен ковтає кисень. Калина кличе. Кого? Конвалії квітнуть, криваві канни користуються кліше-коштовностями. Краса… Квітень… Кидає комусь карусель квітневої кармен-королеви – квітки – колиски кохання.
заспокоєння. Їх дарував мені новоспечений квітень і всі його можливі барви та шуми.
