Молоді гілки жовтуваті або жовтувато-оранжеві. Листки чергові, тонкі, обернено-яйцеподібні або овальні. Квітки дрібні жовтого кольору з незвичним, певною мірою неприємним запахом, який здалека відчувається. Плід – яскраво-червона ягода з кількома коричневими насінинами. Росте барбарис у сонячних місцях.

Деревина барбарису має своєрідний жовтий колір і декоративну текстуру. В різних частинах цієї рослини виявлено біля 40 алкалоїдів. В культивуванні барбарису не зацікавлені виробники сільськогосподарської продукції, тому що на листках відбувається весняне плодоношення іржастого гриба (Puccinia graminis Pers.), який пошкоджує хлібні злаки в культурі.
Дуже гарні розлогі кущі барбарису звичайного з яскраво-червоними плодами, які ніби переливаються на сонці, добре тримаються на гіллях аж до весни, кислуваті і на смак приємні, давно привертали увагу людей.
Древні вавилоняни та індуси свого часу широко використовували барбарис як лікарську рослину. 650 років до нашої ери на глиняних дощечках «Ассурбаніпалової бібліотеки» невідомий автор писав про ягоди барбарису як лікувальний засіб, що очищає кров.
Дуже популярною ця рослина була у лікарів Арабського халіфату.
Вже в ХІ ст. відомий учений-медик Костянтинус Африканус, вивчаючи в Індії та Африці медицину, описав дані про лікувальні властивості барбарису. В Європі барбарис користувався популярністю як декоративна рослина у XIV ст., де прикрашав сади і парки. Вже у XVII ст. її широко використовували у всій Європі.
Наявність у плодах барбарису цукрів, кислот, вітамінів, ароматичних речовин дає йому оригінальний смак. Основні цукри барбарису – глюкоза, фруктоза, рамноза і ксилоза.
Також багато в плодах пектину. Серед усіх плодових і ягідних рослин України найвища кислотність плодів – у барбарису, у ньому найбільше яблучної кислоти, трохи менше лимонної та кофейної, хлорагенової та хінної. Кількість аскорбінової кислоти (вітаміну С) в стиглих плодах – 25-35 мг/%. Листя містить аскорбінової кислоти в 2-5 разів більше, ніж плоди, тому його треба вживати як продукт харчування для перших страв та салатів.
Вміст каротину (провітаміну А) більший у стиглих плодах, але в загальному невисокий.
Коріння, кора, а також плоди, містять у собі алкалоїди, найголовніший з яких – берберин, гіркий на смак. Він володіє спазматичним і жовчогінним впливом, як берберин сульфат використовується для лікування печінки. Для харчування і профілактики захворювань печінки треба споживати плоди барбарису звичайного. Найбільше алкалоїдів містить насіння барбарису, яке легко пережовується і приємне на смак.
У плодах є багато речовин фенольних груп, які дають високі Р-активні дії флавонолів, що відіграють важливу капіляроскріплюючу і судиннорегулювальну дію.
У народній медицині відвар кори барбарису звичайного та його коренів застосовують при ревматизмі, нирковокам’яній хворобі, захворюваннях печінки, що супроводжується жовтяницею. Ягоди – сечогінний, жовчогінний та депуративний засіб. Вони виявляють лікувальний ефект при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, діареї, геморої, авітамінозі С та неврастенії.
Лікувальні властивості цієї рослини в науковій і народній медицині мають велике значення, тому на присадибних ділянках барбарис слід використовувати. При запаленні легенів, гарячці, кашлі треба вживати сік ягід барбарису. Він знижує температуру тіла, тамує спрагу. Норма – дві столові ложки на добу.
У сусідів-поляків листя барбарису – один з найулюбленіших лікувальних засобів, який застосовують при захворюваннях, що супроводжуються кровотечами, також для лікування хвороб печінки, шлунка, і у боротьбі з недугами, пов’язаними із нестачею вмісту в організмі вітаміну С.

Валерій ПНЕВСЬКИЙ
Фото автора