Згідно з українськими народними віруваннями, літо зустрічається з зимою двічі на рік: на Стрітення – 15 лютого – та в день святої Анни – 22 грудня. 

В народі уявляли, що навесні Зима – стара баба, а Літо – вродлива дівчина. На Стрітення Зиму веде попід руки старий дід – Мороз; вона зігнулася, трясеться і ледве йде. Кожух на бабі Зимі полатаний, чоботи подерті, а в хустці на голові миші діри погризли, і з тих дір сиве волосся стирчить. У руках Зима несе надщерблений кошик із льодом, а через плече у неї – порожнісінька торба. У Літа вінок на голові, сорочка, квітами мережена, зелена плахта – весела і чарівна дівчина. Образ Літа доповнений серпом та снопом жита з пшеницею в руках.
Під час зустрічі стара Зима і молоде Літо сперечаються між собою: кому йти, а кому вертатися? Якщо до вечора стане тепліше – Літо перемогло у суперечці Зиму, а якщо холодніше, навпаки – Зима.
Олекса Воропай у книзі «Звичаї нашого народу» так зазначає про цей «інцидент»:
«…Та як би вона (зима) вже там не хвицалась, а як літо посміхнеться, то сонце засяє, вітер повіє і земля проснеться!».
Християни цього дня відзначають Стрітення Господнє як пам’ять про те, що Свята Діва Марія принесла до Єрусалимського Храму Ісу­са Христа на 40-й день після його народження, де відбулася зустріч зі старцем Симеоном.
Цього ж особливого дня в церкві святили воду та свічі. Посвячені на Стрітення свічки звалися громичними, бо їх запалювали і ставили перед образами під час грози, щоб оберегти людей і худобу від грому. Ці ж свічки давали в руки людині, котра помирає, при читанні одхідної молитви.
В день Стрітення, коли приходили з церкви, запалювали громичну свічку. Як казали, «щоб весняна повінь не пошкодила посівам і щоб мороз дерев не побив». Від громичної свічки походить і саме свято. Крім «Стрітення», або «Стрічання», називалося воно ще й «Громиця». Були і такі назви: «Стріщення», «Зимобор».
Протягом року зберігали такі свічки на покуті або вплітали у дідухи. Вони, за повір’ями, мають виняткову силу і оберігають оселю від бурі, зливи чи смерчу, ниву – від бурелому чи граду, а членів родини – від «злого ока» та хвороб.
Запалювали громичну свічку і в таких випадках, коли виникали труднощі при пологах, траплялися пожежі або катаклізми, коли людину хапала «чорна хвороба» (епілепсія).
Коли святили в церкві воду, селяни набирали її в нову, ще не вживану посудину, приносили додому і пильно берегли. Цій воді приписували магічну силу. За народним уявленням, то була цілюща вода. Нею натирали хворі місця і вірили, що допомагає. Найкраще ця вода рятувала від «пристріту». А ще вважали, що така цілюща рідина лікує рани і внутрішні захворювання. Пасічники окроплювали нею вулики на початку сезону, а господарі – худобу під час першого вигону на пасовисько. Також окроплювали стайні та обори від нечистої сили.
На Стрітення припадає середина астрономічної зими, проте Літо починає потроху нагадувати про себе. До прильоту птахів ще далеко, а саме вони мають принести весну на своїх крилах. Однак перші подихи теплого вітерцю починають гріти зиму.
Також цього дня селяни спостерігали чимало хліборобських прикмет. Приміром, ясна і тиха погода віщувала добрий урожай і роїння бджіл. Якщо вітер – погана ознака. А відлига означала прихід пізньої весни.
На Стрітення ще й ворожили, виставляючи тарілку з зерном на ніч надвір із метою побачити там на ранок росу. Якщо вона (роса) з’являлася, вірили, що врожай вдасться на славу.

Підготувала Яна ТЕТ
Ілюстрації з сайта newzz.in.ua