Гуманне ставлення до тварин у кінці ХІХ – на початку ХХ ст. - 19 Квітня 2014

З розвитком людської цивілізації більшого значення набувають гуманітарні аспекти ставлення до живої природи. Для впровадження гуманітарних ідей на практиці організовують товариства з метою недопущення жорстокого ставлення до тварин.

Зокрема у Галичині з реєстрацією рескриптом №5832 намісника Галичини статуту 12 лютого 1876 року організовується Галицьке товариство охорони тварин, друкованим органом якого був журнал «Місячник».
Відповідно до затвердженого статуту, головною ціллю товариства була охорона від переслідування і винищення всіх видів тварин, утримання і розмноження яких має господарське, лісове, наукове та інші значення, запобігання будь-якій жорстокості при утриманні тварин узагалі, а особливо тих, які людина використовує для своїх потреб, а також всякого роду подразненням, каліченням, негуманному ставленню при забитті тварин.
Для досягнення цілі товариство поставило собі завдання – пробудити у суспільстві співпереживання до живої природи, раціональне втручання у її надра і поширення розумного співіснування людини і тварини, а особливо –поширювати роботу серед нижчих суспільних соціальних груп для дотримання норм поведінки з тваринами. Засобами для досягнення мети були:
– власний добрий приклад членів товариства;
– нагадування, осуд винуватця;
– поширення закону і повага до нього;
– підтримка влади і її службовців, яким довірено наглядати за виконанням законодавства, що забороняє знущатися над тваринами;
– випуск і розповсюдження преси, яка підтримує цілі товариства;
– поширення природничих знань;
– стимулювання підтримки цілей товариства фінансовими, матеріальними засобами.
Відповідно до статуту, член товариства повинен був дотримуватися громадянських обов’язків і мати добру репутацію. Рішення про прийняття у товариство ухвалювали його керівники після отримання усного або письмового звернення. Кожен член отримував відповідне членське посвідчення, мав право вийти зі складу після письмового або усного звернення. У випадку недотримання статуту або якщо своїми діями член товариства його зганьбив, то його одразу виключали. Офіс товариства був розташований у Львові. У повітах можна було утворювати філії. Для підтвердження підписів передбачалося виготовлення печатки «Галицьке товариство охорони тварин», написане польською та українською (русинською) мовами.
Члени товариства мали право брати участь у зборах: виступати, голосувати, отримувати безплатно журнали, які вони видають. Ті ж, хто не проживав у Львові, мали право направляти свої звернення та побажання, які стосуються їхніх справ. Тут не допускали дебатів на політичні та церковно-релігійні теми.
Члени товариства були зобов’язані підтримувати цілі, викладені у статуті, сплачувати річні внески у сумі 1 злотий. У випадку несплати із товариства виганяли, а попередньо сплачені внески не поверталися.
У склад управління входили: керівник, заступник, секретар, котрий одночасно був скарбником (касиром). Щороку керівник товариства зобов’язаний був скликати загальні збори. Щоб їхні рішення набрали силу, необхідна була присутність половини членів. Філії товариства для участі у зборах направляли своїх представників. Рішення приймали простою більшістю. У випадку, коли член товариства не мав змоги прибути, він свій голос мав право передати іншому, хто брав участь у засіданні. Для закриття товариства потрібне було рішення, за яке проголосувало дві третіх членів.
Діяльність Галицького товариства охорони тварин співпрацювало з іншими. Зокрема у 1912 році з Галицьким мисливським товариством воно уклало угоду, згідно з якою кожен член залишився записаним до Галицького товариства охорони тварин. Отримане посвідчення давало повноваження для втручання при порушенні положень закону про охорону тварин.
Питання співпраці з Галицьким товариством охорони тварин розглядалося на ХІІІ з’їзді Галицького мисливського товариства, який відбувся 4 червня 1909 року. Відзначалося, що Галицьке мисливське товариство тісно співпрацює з Галицьким товариством охорони тварин, так як ці дві братні організації мають багато спільного, а головне – співпрацюють у сфері подолання недозволеної торгівлі дичиною під час охоронного часу, браконьєрства, боротьби із сказом.
Варто зазначити, що для охорони тварин від жорстокого поводження існують певні правові норми. Зокрема, відповідно до розпорядження міністра внутрішніх справ Австрії від 15 лютого 1855 р. п.31 визначалося: «Хто публічно дратує, знущається над твариною, повинен бути покараний незалежно від того, чи тварина є його власністю». Покарання порушників покладалося на поліцію за місцем вчинення злочину. Державна влада повинна була стежити за доглядом тварин, які використовуються у промисловості. У всіх країнах Австрії заборонялося експлуатувати покалічених коней. У 1876 році також було видане урядове рішення, згідно з яким телят дозволяється транспортувати лише на возі, вистеленому соломою. Телята не повинні виступати при перевезенні за межі возів. Не дозволялося зв’язувати телятам ноги.
Як свідчить тогочасна статистика, у Львові вживалося чимало заходів щодо виявлення та покарання осіб за жорстоке поводження із тваринами. Як інформувала Львівська дирекція жандармерії, протягом першого кварталу 1884 року Львівська поліція отримала 37 скарг про випадки порушення законодавства щодо жорстокого поводження з тваринами. П’ять заяв надійшло від приватних осіб, чотири – від членів товариства охорони тварин, три – від органів магістрату, інші 25 – від поліційних органів. До розгляду було взято 34 справи, а за трьома прийняли рішення відхилити. Вели статистику порушників: за професіями, видами тварин, типом завданих страждань, статтю порушників та віросповіданням, величиною накладеного покарання. Так, було покарано дев’ятьох власників фіакрів, возів; дев’ятнадцять селян та інших власників коней, четверо м’ясників і торговців телятиною та курми, двох фірманів.
Найбільше випадків жорстокого поводження становить залучення до роботи хворих, скалічених та кульгавих коней (10 випадків). У семи виявлено перевищення ваги возів вантажем, у семи – морення тварин голодом. Безжальне ставлення або побиття тварин зафіксовано у п’яти випадках.
Були покарані всі повнолітні особи, з них: 10 християнського віровизнання та 24 єврейського. Як завжди, найбільше випадків припадало на коней, і лише два – на худобу, один – на птицю.
Найвище покарання було встановлено у сумі 10 злотих, а найменше –півзлотого. Найдовшим був триденний арешт, а найкоротшим – шість годин. У загальному порушники відбули 28 днів арешту та сплатили 32 злотих штрафу.
Практично аналогічна кількість порушень тодішнього законодавства щодо негуманного ставлення до тварин у Львові спостерігалась і в четвертому кварталі 1883 року, де було зареєстровано 34 звернення. Десять заяв було отримано від товариства охорони тварин, одна – від магістрату міста, 23 – від поліцейських. Як видно з цих звернень, трьох осіб було оправдано. Покарано – 8 власників возів та фіакрів, 4 селян та інших власників коней, 2 фірманів, 3 приватних фірманів, 1 помічника фірмана, 1 власника омнібуса, 1 добувача піску, 1 торгового експедитора.
Жорстоке поводження в одинадцяти випадках виявлено у ставленні до коней, у трьох – через перевантаження возів, у чотирьох – через безжальне катування тварин, в одному випадку – через вкладання 16 курей до одного мішка, ще один – удушення коня в публічному місці, а також один випадок використання у роботі не підкутих коней. Покарано євреїв – 9 осіб, одну жінку, 5 малолітніх осіб.
Товариство вживало чимало заходів щодо пропаганди культури гуманного ставлення до тварин. У своєму зверненні (1909) до суспільства вони звертали увагу, що діяльність через брак цивілізації і моралі серед широких мас населення Галичини на низькому рівні залишається як економічний, так і етичний та гуманітарний розвиток суспільства.
Для виконання своїх статутних вимог товариство охорони тварин тісно співпрацювало із Галицьким мисливським, з яким у багатьох випадках перехрещувалися цілі в частині охорони мисливських видів тварин і, зокрема, в охороні пернатої дичини та при контролі продажу її на ринках, у боротьбі з браконьєрством та захворюванням тварин на сказ. У зверненні до читачів «Ловця» та членів Галицького мисливського товариства пропагувався вступ у Галицьке товариство охорони тварин. Річний членський внесок становив 2, 40 крони. Сплативши ці внески, член товариства отримував ще й часопис «Місячник».
В іншому зверненні, яке розповсюджувалося товариством 1884-го, звертали увагу на психологічні особливості людини і її вплив на гуманне ставлення до тварин: «Найновіші судові справи над вбивцями доводять, що теперішні вбивці у молодості погано ставилися до тварин. Взагалі неприятелі тварин це – люди деморалізовані, які піддаються лише найбруднішим інстинктам, кожного разу вони наносять шкоду гуманізму, якого ніколи не можуть зрозуміти. Звертаємось до всіх наших друзів, щоб до нас долучались і про всі злочини, які трапляються супроти тварин, повідомляли. Наш обов’язок полягає в тому, щоб кожна людина, яка негуманно ставиться до тварин, була покарана. Адреса товариства охорони тварин: м. Львів, вул. Театинська, №23 (сучасна Максима Кривоноса)».
Також у зверненні до членів товариства пропонувалося зважати на те, аби в зимовий час собаки, які утримуються на прив’язі, мали добротні буди, хоча б один раз на день їли теплу їжу і у мисках мали незамерзлу свіжу воду. Коней під час великих холодів пропонували накривати, а птахів – підгодовувати. Вимагали, аби про виявлені порушення члени товариства негайно повідомляли керівництво.
Старанням товариства у Львові на базарі спеціально для телят зроблено накриття, щоб під час дощу вони не мокли, а в сонячні дні не страждали від спеки.
Всього у 1883 році у Галицькому товаристві охорони тварин нараховувалося 1102 члени, в тому числі у Львові – 226, у провінції – 511, у філіях товариства – 365. За рік вони подали 57 звернень: до намісництва Галичини, магістратів, дирекції поліції, старост, ветеринарної школи, судів. Надрукували і розіслали 5 тис. екземплярів «Рибальського закону».
Були і практичні заходи, а саме: підгодовувалися птахи на Високому замку, у міських парках. Для цього гміна Львова виділила 60 злотих, а за допомогою звернення до органів державної влади вдалося домогтися, щоб худобу таврували не на шкірі, а на рогах. У Львові вдалося запровадити порядок, щоб у возах, які тягне один кінь, було два дишла, а не одне, як до цього часу. Також товариство взяло участь у міжнародному конгресі з охорони тварин у Відні. Річний дохід у 1883 році становив 769 злотих, а видатки – 822 злотих. Дефіцит бюджету, який становив 53 злотих, покрито як дар пана Ріхтмана.
На зборах товариства, які відбулися 15 липня 1884 року у Львові, було ухвалено рішення звернутися до Галицького сейму, щоб він видав розпорядження для дирекції ветеринарної школи – приймати до своєї клініки хворих або покалічених коней, а кошти на заходи покривали з міського бюджету Львова. Крім того, вимагалося, щоб всі вози, які використовували підприємці у місті, мали номери, що дозволило би простежити, як візники ставляться до коней. Також підняли питання ухвалення закону, щоб власники всіх собак, незалежно від статі, сплачували по 3 злотих податку. На цих зборах переобрали керівництво товариства. Зокрема головним призначили Бенедикта Дибовського, який у 1883 році займав посаду завідувача кафедри зоології при Львівському університеті. До кінця життя він займався науковою діяльністю і помер у віці 97 років 1 січня 1930 р. Заступником голови товариства обрали депутата Галицького сейму – Фелікса Плавіцького. Також до складу керівництва входив Ісидор Шараневич – відомий галицький історик, почесний член Просвіти з 1871 року, громадський діяч москвофільського напрямку.
Треба зауважити, що товариство проводило роботу не лише у Львові, але й у філіях, які були у багатьох містах Галичини. Зокрема у місті Жешів керівництво філії Галицького товариства охорони тварин 24 листопада 1884 року видало постанову, у якій були такі розпорядження:
Розклеїти плакати, в яких повідомити громаду Жешова про головні цілі товариства охорони тварин;
Повідомити магістрат міста про утворення філії з проханнями про підтримку товариства і навчання місцевої поліції законам, які стосуються охорони тварин;
Повідомити повітове управління шкіл, деканат (церкву) щодо прохання надання підтримки товариства на рівні гмін;
Просити дирекцію гімназії, семінарії щодо підтримки учнів для вступу у товариства та передплату «Місячника»;
Членам товариства повіту організувати у містах повіту філії.
Однак і в інших країнах Європи існували подібні товариства. Зокрема 18 квітня 1891 р. у Познані (Польща) було організовано «Товариство охорони тварин». Головна його ціль – охорона тварин від злісного самовільного і легковажного поводження, жорстокого та негуманного застосування сили до них, жорстокого ставлення при забиванні дичини.
Олег ПРОЦІВ

Основними засобами для досягнення мети були заходи, спрямовані на пробудження у суспільстві співчуття до тваринного світу за допомогою звертання до людського сумління, моралі, навчання, виховання та доброго прикладу самих членів товариства в родині, вдома, школі; залучення для допомоги всіх осіб, які мають вплив на виховання та навчання у суспільстві. Сюди належали також випуск друкованих видань; припинення жорстоких вчинків, якщо такі будуть мати місце; подання для суспільної відомості фактів брутальної поведінки з тваринами у випадку порушення вимог закону, повідомляли про таке в органи влади для переслідування осіб, які вчинили злочин.
Кошти на утримання товариства бралися з членських внесків або дарів прибічників. Членом товариства могла бути кожна доросла особа будь-якого віку та статі. Річні членські внески становили одну марку. Осіб, які мали великі заслуги перед товариством, переводили у ранг почесних членів товариства.
Як бачимо, питання гуманного ставлення до тварин у суспільстві піднімали віддавна. Чи не першим таким товариством на території Польщі була «Варшавська філія Російського товариства опіки над тваринами», організована 18 вересня 1868 року. У час, коли Польща перебувала під протекторатом Російської імперії, товариство намагались отримати самостійність. На подання керівника товариства від 30 січня 1896 року варшавський генерал-губернатор відмовив у реєстрації самостійного товариства. Лише у 1906 році у Петербурзі було прийняте рішення щодо Варшавського відділу товариства, який став самостійним на основі затвердженого статуту. Були організовані філії у містах Радом, Люблін та інших містах Польщі. Хворобливо польське суспільство реагувало на той факт, що вже з отриманням Польщею незалежності після 1918 року у періодичних засобах відзначалося, що хоча й ініціатива утворення товариства і виходила із польського суспільства, але засновниками товариства були росіяни, а саме: генерал Паткул, граф Ровадовський, барон Менгден, віце-губернатор Данілов. Товариство у ті часи мало характер напівурядовий, так як керівника товариства відповідно до статуту призначала влада. З цих причин польське суспільство неохоче вступало у ряди товариства.
Для вирішення свої статутних зобов’язань 19 листопада 1878 року товариство ухвалило рішення про видання польською мовою часопису «Опікун домашніх та корисних тварин» під редакцією п. Грайнерта, а вже 19 грудня 1883 року цей часопис був перейменований на «Приятель тварин».
У 1872 році товариство ставило питання про організацію лікування тварин і 4 вересня 1879 році було ухвалено рішення про відкриття ветеринарної клініки. Перших хворих тварин клініка прийняла 3 червня 1887 року. В першу чергу приймали тварини від бідних власників, а лікування проводили безкоштовно. Інструменти для ветеринарної клініки закупили власним коштом Яна Стопчія. 1 травня 1903 року було ухваленео рішення організувати у Варшаві другу ветеринарну лікарню для бездомних тварин, а у 1909 році відкрили амбулаторію, де можна було безплатно отримати поради спеціалістів.
В серці товариства у 1891 році був утворений «Комітет жінок», головною ціллю якого було збирання коштів на благодійні цілі і які мали бути спрямовані на покращення долі тварин. Цей комітет зробив багато справ для поліпшення умов життя тварин, зокрема завдяки комітету у школах організовували молодіжні товариства охорони тварин. Потім під керівництвом Ельвіри Коротинської відповідно до ухваленої програми було утворено при товаристві «Лігу милосердної молоді». Існувала Ліга декілька років і без сумніву внесла в серця молоді правдиве співчуття до тварин.
Діяльність товариства також включала й міжнародну співпрацю. У 1885 році спільно з Англійським товариством охорони тварин у Лондоні було написано звернення до Папи Римського у справі поширення ідеї співчуття до тварин та їх охорони. У справі охорони тварин та гуманного до них ставлення були організовані міжнародні конференції у 1891 році у Дрездені, у 1894 році – міжнародний конгрес у Берні, в 1896 році – конгрес у Будапешті.
Товариство намагалось організувати гуманізацію суспільства, покращуючи долю тварин. Зокрема проводився нагляд за ринками, бійнями. У травні 1909 року Ксаверій де Маков-Маковський віддав товариству профінансованих власним коштом 50 собачих будок. Сторожі будинків повинні були утримувати собачі будки у чистоті та наповнювати годівниці водою та кормом, а на поліцію покладався обов′язок контролю за виконанням цих правил сторожами. У 1902 році товариство взялося за справу виловлювання бездомних собак у Варшаві. У 1916 році було організувано конкурс щодо вигляду коней.
Під час Першої світової війни товариство припиняє свою діяльність. Лише 3 березня 1922 року збирається перший раз у повоєнний час. Куратором стає доктор Мечислав Далкєвич, керівником – п. Косовський, заступником – п. Мальц. Товариство поширювало свою діяльність на всю територію Другої Речі Посполитої, до якої входила і сучасна територія Західної України. Зокрема стараннями товариства у Станіславівському воєводстві було утворено два притулки для бродячих тварин, а саме: у Станіславові та Коломиї. З 1928 року у місті Станіславові була організована філія товариства. Всього нараховувалося 40 членів, а його керівником став Рудольф Вогель, заступниками – Казимир Літинський і Софія Мігоцка. Членами товариства були Т. Бачинський, доктор С. Бергнер, Я. Яворська, Калмукова, С. Кіровський, М. Лісієвич, Е. Шафер, А. Сікорський, М. Соколовська, Цензова, М. Вішньовська.
Товариство обрало своїм гаслом слова: «Старайся, щоб твоєю життєвою метою було стати другом тварин». Іншим гаслом товариства були слова відомого польського письменника Адама Міцкевича: «Хочеш спасти тіло своє, коли настане кінець світу, будь для тварин людиною, а для людей – духом».
1 червня 1927 року від товариства відділилося багато осіб, які організували товариство під назвою «Польська ліга друзів тварин» і видавали часопис «Світ тварин». Для мисливців були розроблені своєрідні правила, дотримання яких запобігало надмірному стражданню дичини під час відстрілу. Тож для зменшення кількості підранків потрібно:
стріляти у зайця на відстані не дальше як 60-80 кроків (рахуючи, що крок має 75 сантиметрів);
не стріляти у чагарниках або інших незручних місцях, які дають мінімальний шанс добування мисливських тварин;
легковажне ставлення до пострілу, тобто постріл навмання, щоб у компанії похвалитися випадково добутою дичиною;
заборонити стріляти у дичину, коли вона стоїть боком, оскільки її площа у 5-6 разів більша, ніж коли вона стоїть до мисливця передом або задом.
Вказувалося, що часто мисливці для полювання на зайця та лисицю використовують дріб великого розміру: «0», «00». Від цього буває дуже багато підранків. Звертали увагу, що негативно впливає на добування дичини дуже грубий дріб під час полювання на зайців та лисиць. Зазвичай мисливці заряджають у такий дріб патрони, щоб якнайдальше дістати дичину, забуваючи, що вони програють в іншому, а саме: зменшується кількість дробу, яка може вбити тварину. Крім того, постріли у дичину на великій відстані – 60-80 кроків – призводять до підранків. Виходячи з принципів гуманізму, стріляти на велику відстань у дичину не потрібно. Тогочасна мисливська культура пропагувала такі принципи:
1. Людині не забороняється користуватися дарами природи. Не заборонено для господарських цілей забивати дичину або її приручати. Але людині не дозволяється знущатися над тваринами. Більше того, вона повинна застосовувати гуманні принципи щодо дичини.
2. Гуманні принципи повинні знайти своє вираження у мисливському законі та у практиці полювання.
3. Мисливство повинно запобігати легковажному ставленню людини до дичини, неприязні та індиферентності.
4. Мисливська культура повинна нормально сприймати, емоційність мисливських дій – переслідування дичини, вправна стрільба і т.п. та матеріальну сторону мисливства – розведення мисливських тварин.
5. Мисливець повинен мати мисливську кваліфікацію, що має бути передбачено законодавчо. Орган, який повинен оцінювати кваліфікацію, це встановлена владою кваліфікаційна екзаменаційна комісія.
6. Предметом мисливської компетенції є: знання будови зброї; безпека поведінки на полюванні; мисливське законодавство; мисливська етика; догляд за дичиною; влучність стріляння.
7. Невідповідність пострілу з огляду на дистанцію (чагарники, відстань, невідповідністю розміру дробу і т. п.), полювання у нетверезому стані, інші дії, які впливають на калічення дичини, повинні бути покарані штрафом.
8. Під час полювання поранена дичина не повинна загинути, її мають знайтиа за допомогою собаки – апортера. Зверталася увага, що виконання цих зауважень безумовно піднесли б чисельність популяції мисливських тварин.
Правовою підставою регулювання гуманного ставлення до тварин у Другій Речі Посполитій був детальніший механізм впливу, ніж це було визначено у Галичині. Так, відповідно до розпорядження Президента Речі Посполитої від 22.02.1928 року № 332 визначалося, що під дію розпорядження підпадають всі домашні тварини і птахи, дикі тварини та дикі пернаті, а також риби, плазуни, мухи і т. п.».
Пункт другий цього Розпорядження визначав, що агуманіз – це знущання над тваринами. Як знущання над тваринами визначалися й наступні дії людини:
а) змушування до роботи хворих тварин, поранених, кульгавих, а також їх утримання у нехлюйстві;
б) биття тварин по голові, нижній частині живота, нижніх частинах кінцівок;
в) побиття тварин твердими та гострими предметами або такими, що спричинюють специфічний біль;
г) переобтяження гужових тварин багажем, що не відповідає їхній силі, або примушування до бігу цих тварин швидким темпом, який не відповідає їхній силі;
д) перенесення, перевезення або переганяння тварин у спосіб і в позиції, які завдають фізичні незручності;
е) застосування упряжі для тварин, яка завдає їм болю;
є) використання тварин до різного роду експериментів, які спричиняють смерть, тілесні пошкодження або фізичний біль. Використовувати тварин для наукових експериментів дозволялося виключно за спеціальними дозволами;
ж) проведення тваринам операцій без відповідних інструментів та без необхідної безпеки, що може спричинити сильний біль;
з) залякування та дратування тварин;
и) завдавання взагалі без потреби тваринам навіть будь-якого болю.
За невиконання цього розпорядження передбачався штраф у декілька тисяч злотих, а то й ув’язнення.
Підсумовуючи викладене, варто зазначити, що органи державної влади та місцевого самоврядування Галичини у досліджуваний період вживали організаційні, законодавчі, інформаційні заходи, які мали на меті запобігти негуманному ставленню до тварин. Окремий напрямок у недопущенні жорстокого поводження з мисливськими тваринами мала специфічна мисливська культура, яка у своєму загалі базувалася більше на звичаєвому праві, ніж на вимогах тогочасного законодавства. Гуманне ставлення до тварин отримало своє відображення у суспільстві. Було організовано багато громадських організацій із метою подолання у суспільстві жорстокого поводження з тваринами та вплив на органи влади як щодо законодавчого забезпечення подолання у суспільстві жорстокого поводження з тваринами, так і з метою контролю за владою щодо правозастосування.