Хаяо Міядзакі – художник, режисер сімейних фільмів, один із найвідоміших режисерів в історії анімації. Його захоплення авіацією і літальними апаратами, турбота про екологію і близькість до природи, гуманізм, передчуття майбутніх катастроф через ядерні війни, любов до тварин і велика повага до історії і міфології Японії, – все це знайшло відображення в авторських мультфільмах.

Потужною екологічною стрічкою став фільм Міядзакі «Навсікая з Долини Вітрів» (1984 року). Зображення майбутнього людства, яке століттями експлуатувало природу, та, зрештою, стало жертвою своєї гордині.
Землю спіткала жахлива екологічна катастрофа. Успішні в минулому промислові цивілізації перетворилися у порох, а поверхню планети покрило гігантське море Лісу, що випускає в атмосферу отруйні спори своїх рослин. Людям, котрі вижили, доводиться жити в тіні Лісу та його страхітливих комахоподібних мешканців, намагаючись не допустити розповсюдження шкідливої рослинності.
Мирна Долина Вітрів – одне з царств, що утворилися на руїнах колишніх держав. Її жителі обожнюють свого доброго правителя і його дочку Навсікаю – незвичайну дівчинку, яка знаходить спільну мову з велетенськими комахами Лісу, дивними дітьми порушеної екосистеми. Але безтурботне існування Долини Вітрів порушується, коли маленька країна стає пішаком в іграх великих войовничих сусідів, що б’ються за залишки дорогоцінних природних ресурсів планети.
Сюжетна частина фільму ґрунтується на гуманістичній ідеї Міядзакі, яку він по-різному використовує у творах.
В «Принцесі Мононоке», знятій у 1997 році, екологічна проблема, на перший погляд, стоїть не так гостро. Зображується середньовічна Японія, в якій палає міжусобна війна. Молодий воїн Асітака вирушає до лісу великого божества Сісігамі, щоб очиститися від прокляття, яке перейшло на нього від божевільного Бога Кабанів. Сталося це, коли Асітака для порятунку свого села змушений був його вбити. На межі лісу він знаходить посе­лен­ня сталеварів на чолі з харизматичною Ебосі.
Вирубування лісу для сталеварів – необхідний елемент виробничого циклу. Їм потрібне паливо. Завдяки виробленому ними металу і вогнепальній зброї, яка з нього виготовляється, вони можуть зберегти незалежність від оточуючих феодалів. Поселення Ебосі – пристанище прокажених і втікачів. Людям протистоять розумні тварини, що населяють ліси, і їх божества на чолі з Богинею-вовчицею та її прийомною дочкою Сан, Принцесою Мононоке («мононоке» японською означає «розгніваний дух»). І ті, й інші захищають свої пріоритети. Таким чином проілюстрована екологічна проблема як конфлікт інтересів, котрий дуже складно вирішити мирно.
Майже в кожному творі Хаяо Міядзакі можна помітити пропаганду екологічної свідомості. Ще один цікавий приклад – сімейний фільм Міядзакі «Мій сусід Тоторо» – привернув увагу до насування урбанізації та знищення традиційного японського сільського ландшафту: полів і лісів. До речі, в своєму поетичному і гарному фільмі Міядзакі відтворив традиційний японський будинок 50-х років, в якому, власне, жило добре лісове створіння на ім’я Тоторо.
До речі, спеціально для Всесвітньої виставки Expo-2005, що відбувалася під зеленим девізом охорони природи, був побудований будинок Тоторо, який став її окрасою. Основна ідея Expo Aichi – необхідність прислухатися до Nature’s Wisdom (мудрості природи) і створювати наше майбутнє в гармонії з природою. Фільм «Мій сусід Тоторо» втілює той самий дух, що й основна ідея Expo Aichi.

Підготувала Яна ТЕТ
Фото із сайта kitsuneverse.blogspot.com