Пригадується молоде, таке ж мужнє й усміхнене обличчя з густими чорними бровами та темно-русявим чубом. Пам’ять блискавично перебрала сотні чоловічих облич, і врешті я запитав:
– Миколо Наумовичу, а ким вам доводиться старшокласник Флоринської ЗОШ Бершадського району, лісничий учнівського лісництва «Зелений світ» Мазур Микола?
– Це – мій найстарший онук, десятикласник Флоринської ЗОШ. У 5 та 4 класах тут іще навчаються внуки Сашко і Таня, а 5-річний Павлик – у дитсадку. Так що, спасибі дочкам Валентині, Наталії, зятям Олегові й Сергієві, що зробили мене щасливим і багатим дідусем. Дійсно, у Миколі бачу себе у 1968 році, коли закінчив восьмирічну школу в рідному селі Ненадиха Тетіївського району Київської області, середню освіту здобув у п’ятигорській школі. Я серйозно займався спортом, приємно, що і Микола без спорту не може жити.
Видно, що співрозмовник стрункий, підтягнутий, зі спортивною статурою, зі спортом дружив і дружить. І як добре, що дідусь є прикладом для своїх онуків. І не лише в спорті.
Микола Наумович – сьома дитина в сім’ї колгоспників, де народилося восьмеро. Як для мене, то цим про людину сказано все. Все найкраще! Адже в таких сім’ях виростають самостійні, працелюбні, товариські, надійні люди. Саме таких українських хлопців у часи Радянського Союзу брали на військову службу в найвідповідальніші і найважчі місця: флот, ракетні, десантні війська... Микола Лошак служив на Кубі! Це було почесно – служити за кордоном, ще й у такій гарячій точці. Туди могли потрапити тільки такі, як Микола: хлопці морально стійкі, фізично підготовлені, освічені.
Коли у 1974 році з незрозумілих причин не пройшов медкомісії на факультет фізичної культури педінституту, пішов навчатися до Малинського лісотехнічного технікуму за фахом «Технологія лісозаготівель». У групі навчалося вісім хлопців після армії. Вони були справжнім ядром, на них можна було покластися в будь-якій справі.
У 24 роки дипломований і одружений Микола Лошак із дружиною Тамарою, також випускницею Малинського технікуму, приїхав за направленням працювати в системі Вінницького обласного управління лісового господарства. З легкої руки тодішнього начальника управління Павла Твердохліба молоде подружжя відправили в Бершадський лісгоспзаг. І з 14 квітня 1977 р. Микола Наумович розпочав свій трудовий шлях на посаді майстра цеху переробки Бершадського лісництва (нині – майстер виробничої дільниці з переробки деревини Бершадського лісництва ДП «Бершадський лісгосп»).
Уявіть собі: більше 36 років незмінної роботи на одному місці! Ті риси характеру, котрі дали батьки, вигартувані самим життям, компетентність, порядність, вимогливість у першу чергу до себе, обов’язковість, уміння працювати з людьми стали запорукою успішної роботи цього трудового колективу. І хлопці у виробничому підрозділі, як на підбір, мають золоті руки, надійні, знаючі, працьовиті. Це – Олег Мазур, Павло Синявський, Сергій Гонтар, Сергій Чорнокульський, Олег Гоцуленко, Юрій Миколенко, Віктор Садовий. Всі 5 верстатників і 2 укладальники на чолі з Миколою Наумовичем планові завдання виконують якісно і вчасно. За перше півріччя 2013-го дільниця переробила 585 кубометрів деревини, випустила заготовок пиляних на експорт 45 кубометрів на суму 99 тис. грн, на внутрішній ринок 93 кубометри на суму 214 тис. грн, 69 кубометрів дощок обрізних і необрізних на суму 51 тис. грн, 20 куб. м штахет на суму 13,7 тис. грн, 351 складометр паливної цурки на суму 26,3 тис. грн. Середньомісячна зарплата працівників становить 2590 грн.
Микола Наумович пригадує, що в часи радянського промислового буму в Бершаді неможливо було знайти кваліфікованих працівників для роботи в деревопереробному цеху. А зараз тут стабільний колектив працює у дві зміни. Робітники цеху для потреб держлісгоспу виготовляють віконні блоки, облицювальну дошку, штапик, плінтус. Тут – просторі виробничі приміщення, начинені необхідною технікою. 36 років тому на цьому місці стояла маленька хатинка з гордою назвою «цех». А планові завдання ставили чималенькі. Тому Микола Наумович все робив для будівництва сучасного цеху, наполегливо збирав матеріали, складував їх. І за першої ж нагоди розпочали у 1996 р. будівництво.
Пригадує, що якось приїхав до них начальник управління Анатолій Бондар, побачив розпочате будівництво, розпитав усе і підтримав: «Будівництво – це добре. Молодці!». Річ у тім, що були у бершадців перед приїздом начальника певні причини для хвилювань через цей об’єкт. Підтримані Анатолієм Омеляновичем, вони так запалилися, що 25 листопада 1997 р. здали цех площею 432 кв. м в експлуатацію, облаштували 3525 кв. м загальної території.
Різні вітри в певні часи приносили різну політику щодо таких деревопереробних цехів. Але вдалося зберегти людей, техніку, приміщення. Сьогодні керівництво Держлісагентства має тверду й однозначну політику: цехам бути і працювати на повну потужність! Бо підприємству потрібно заробляти кошти! А були ж такі часи, що цех, виконуючи солідні замовлення для виноградарів Криму, в прямому розумінні слова рятував фінансову ситуацію на підприємстві.
...Душею колективу в усі часи був і є Микола Наумович Лошак. Усім шести директорам, які керували підприємством за ці 36 років, працювалося з ним добре. І йому також! Бо роботу знає, любить. Найскладніші завдання вміє вирішувати спокійно, виважено. Глибоко поважає людину праці. У будь-якій справі, у будь-якій ситуації для нього головне – людина! Ні на хвилину не забуває батьківської мудрої науки, принциповості і людської гордості батька, який важкою фізичною працею заробляв на сім’ю, на старість, але на приниження ніколи не йшов. Тому до стареньких у Миколи Наумовича особливе ставлення. Коли вони потребують допомоги, зробить усе. Бо перед очима завжди стоять уже покійні тато й мама. І найбільшою нагородою в житті для нього є щирі слова вдячності бабусі з натрудженими, вузлуватими руками: «Спасибі тобі, Миколо. Буду в церкві – помолюся за тебе...»

Станіслав ВОВК, Вінницька область
Фото автора