Більше ніж меч, і огонь, і стріла, і коса,
Небезпечне оружжя – жіноча краса.
Іван Франко.
 До яких тільки методів не вдаються жінки, щоб подобатися чоловікам. І допомагають їм у цьому прикраси. З давніх часів чоловіки знали, що, даруючи жінкам прикраси, вони самі можуть перетворитись у чарівників, здатних запалити вогник радості в очах коханої.
Особливо це стосується українських жінок, адже прагнення до краси, вміння надавати простим речам естетичної цінності закладено у них на глибинному генетичному рівні.
Заможною чи бідною була жінка, компоненти костюма старалася підбирати зі смаком, надаючи важливого значення, інколи символічного, кожній деталі, вносячи розміреність у композицію. Кожен костюм був справжнім неповторним витвором мистецтва. Завершальна нота будь-якого костюма – прикраси.
Прикраси чола та волосся були обов’язковими. У волосся часто вплітали вовняні нитки. Не менш цінувалися оздоби із унікальних порід дерев.
У ХVI-XVIII ст. жіночі прикраси мали не тільки естетичне значення, а й відігравали роль капіталу та соціального престижу. Інколи шийні оздоби простих селянок коштували більше, ніж увесь дім. Жіночі прикраси займали перше місце серед тих матеріальних цінностей, в які вкладали гроші, котрі передавали із покоління в покоління.
У XIX-XX ст. велику кількість жіночих прикрас виготовляли власноруч вдома з природних матеріалів – живих або штучних квітів, мушель, плодів та листя рослин, пір’я, вовняних ниток. Часто використовували дикорослі та садові квіти – мальви, чорнобривці, рожі, волошки, барвінок, які закріплювали на волоссі, втикали в косу, під стрічку, пов’язку. Так, із листя барвінку робили вушні оздоби; з горіхів, ліщини, гороху, шипшини збирали намисто.
Серед престижних та недешевих прикрас – коралове намисто. Кількість низок, а інколи їх було 10-15, означала певний соціальний стан власниці. Вартість найбільш цінного намиста з коралів інтенсивного червоного забарвлення подекуди сягала вартості пари волів. Як оберіг носили намисто з бурштину. Бурштин не тільки відтіняє лице, а й робить його матовим, чистим, здоровим.
У XIX-XX ст. були поширені прикраси з бісеру, в яких найчастіше зустрічався геометричний орнамент. Носили бісерні комірці – кризи.
Використовували для виготовлення прикрас золото, срібло, мідь, бронзу. Популярними були дукачі – підвіски з металу. Часто на них зображали Параскеву-П’ятницю як символ плодючості, покровительку шлюбів. Дукач ніс магічне значення, пов’язане із сім’єю, домашнім вогнищем. Кожна дівчина намагалася мати цю прикрасу, берегла її для майбутньої доньки.
Оздоби із монет у вигляді нагрудника овальної або трикутної форми називали салби. З латуні виготовляли згарди – намисто із металевих частин.
Вуха майже завжди прикрашали сережками. Інколи від однієї сережки до другої протягували рядок намиста, що проходив біля підборіддя. В піст і траурні дні не носили яскравих прикрас, а сережки одягали без підвісок та орнаменту.
Найгарнішими вважалися стрічки, квіти, намисто червоного кольору. Вірили, що червоний та рожевий кольори оберігають від злого ока, мають лікувальні властивості. Про дівчину, яка вийшла гуляти в голубих або зелених стрічках, могли сказати: «Яка прісна дівка вийшла гулять».
Зі звичаями та обрядами українського народу пов’язані персні. Коли дівчина приймала в дарунок від хлопця перстень, він міг розраховувати на її прихильність. Але інколи і жартували: «Пішло ж моє милування в поле за овцями, приніс мені срібний перстень з трьома оконцями. Приніс мені срібний перстень із червоним оком, ой він мене справді любить, а я його нароком».
Молода підносила нареченому чарку горілки, в якій лежав перстень. На Волині молода дарувала перстень із хусткою.
І раніше, і тепер жіночі прикраси – демонстрація смаку. Тому важливо одягати їх вчасно та відповідно до ситуації чи події.
Оксана ГАВРИЛЮК,
старший науковий співробітник відділу природи Волинського краєзнавчого музею
Фото з архіву
|
