Вовк заслужено носить звання найрозумнішого хижака – навряд чи знайдеться рівний йому серед інших представників тваринного світу. Він наділений неабиякою силою як фізичною, так і психологічною. Спритний, підступний, жорстокий та зухвалий – вовк безжалісно нападає на дичину та свійську живність, а іноді – й на людину. Його велич, могутня статура, гордість погляду та всім добре відоме пронизливе виття викликають у нашій свідомості неоднозначні емоції та почуття. З одного боку – страх, від якого кров холоне в жилах, з іншого – повагу і захоплення цим диким звіром.

Незважаючи на всі накопичені знання та попри тривалі спостереження, феномен вовка до цього часу недостатньо вивчений. То чи знаємо ми, який він, вовк? Як живе і чим харчується?
Трішки піднімемо завісу над таємницями його життя, торкнемося аспектів психології вовків, а також дізнаємося більше про їхні інстинкти та звички.
Вовк може пристосуватися до будь-яких умов. Його можна зустріти у всіх типах життєвого простору: від арктичної тундри й просторих степів до високих гір і лісів. Але де б він не мешкав, йому завжди необхідні вода та м’ясо диких або домашніх тварин. Тому в окремих районах, де відсутня живність, що слугує кормом, вовки не вживаються. І навпаки – місця, переповнені дичиною, найбільш заселені цими хижаками.
Вважають, що предком вовка був хижак міоцит, який жив близько шістдесяти мільйонів років тому. А як вид вони з’явилися приблизно мільйон років тому.
Ще кілька століть назад ці сірі мисливці були поширені практично всюди на території Європи, Азії і Північної Америки. Сьогодні ж під впливом людини їх чисельність неухильно скорочується, вовків безжалісно винищують, захищаючи стада домашніх тварин. Так, їх уже не залишилося на Британських островах, у Франції, Данії, Бельгії, Швейцарії та Японії.
Рід вовків включає вовків, койотів, диких та домашніх собак. Крім того, до цього сімейства також належать лисиці, песці та єнотовидна собака. Найбільший представник родини – полярний вовк.
У сіроманців діє чітка система законів, яких вони сумлінно дотримуються.
Як тварини соціальні – живуть сім’ями, котрі налічують від 2 до 15 представників, зазвичай – 4-8. Виводком жити простіше. Вони можуть попередити один одного про можливу небезпеку, швидше знаходять і наздоганяють здобич. Разом їм вдається вполювати велику дичину: лосів, биків та коней, з якими вовку-одинаку не впоратися. 
Зграя складається з тварин різного віку. Керують сильні та агресивні, а решта їм підпорядковується. Очолює зграю найсильніший характером вовк, допомагає верховодити йому подруга-вовчиця. Крім того, до ватаги належать низькорангові вовки різної статі, а також прибулі – щенята з приплоду цього року і переярки, народжені минулоріч.
Лідери підтримують порядок, постійно нагадуючи своїм «підлеглим», хто головний. Усіляко демонструють свою домінантність: ричать на них, кусають, збивають із ніг. Переважно вистачає одного суворого погляду вожака або його самки, щоб присмирити інших членів зграї. Вовки, котрі провинилися, при цьому падають на землю та крадучись утікають. Іноді на знак покори лягають на спину.
Своєю поведінкою вовки засвідчують любов та повагу до ватажка, до котрого наближаються плазуючи, з притиснутими вухами та пригладженою шерстю.
Статус вовка можна визначити за положенням хвоста. У вожака він високо піднятий, тоді як у їхніх «підлеглих» – опущений. Хвіст вовкові також потрібен, щоб виявляти свої почуття. Якщо хвіст стирчить догори, це означає, що вовк упевнений у собі. Дружелюбно налаштований звір опускає хвіст, але кінчик направлений угору. Вовк із підібраним хвостом або чогось боїться, або повідомляє про свою симпатію. 
Якщо ж із ватажком або його обраницею щось трапляється, їх змінюють наступники – сильні вовки, котрі займають особливе місце між вожаком і низькоранговими самцями. 
Зазвичай вовки поміж собою не б’ються. Але з чужаками, які перетнули кордон і завітали на їхню територію, трапляються сутички. Адже кожна зграя полює на своїй ділянці. Господарі кожної окремої території охороняють та мітять її, цим попереджуючи сусідів про те, що непрохані гості будуть покарані.
Восени та взимку зграя веде кочовий спосіб життя. Вночі вони мігрують у пошуках їжі. За одне нічне полювання хижак може пройти понад 100 км. У темряві рухаються нечутно, мов тіні. Як правило, під час нічних переходів вовки завжди ідуть ланцюгом, акуратно ступаючи слід у слід. І роблять вони це настільки вправно, що навіть досвідченому мисливцеві буває важко визначити, зі скількох осіб складається зграя. З першими променями сонця вовк зупиняється на відпочинок у безпечній місцині. Вночі ж лови повторюються знову. Хижаки вивчають кожне селище на території свого проживання як потенційне місце для полювання. Зазвичай проходять наміченими стежками від п’ятнадцяти до сорока разів протягом року. Цим користується людина, встановлюючи капкани і засідки. Але насправді вполювати вовка дуже непросто, адже ним керує інстинкт виживання. За допомогою нюху вовк здалека чує мисливця. Він усіляко прагне уникнути зустрічі з людиною, приховуючи своє перебування від наших очей. Одного разу зустрівшись зі зброєю, хижак завжди асоціюватиме її запах із небезпекою. Крім того, вовки полюють за декілька кілометрів від лігвища, щоб не навести на слід мисливців.
У кінці зими – на початку весни у вовків зазвичай починається шлюбний період. Ці представники дикого світу створюють пари на декілька років, тому гін у дорослих вовків, які зберегли свою пару, відбувається мирно. Біля одиноких самок нерідко збирається група самців, між якими відбуваються бійки. Нерідко такі поєдинки закінчуються смертю одного із супротивників.
В очікуванні потомства вагітна вовчиця залишає зграю, щоб знайти собі лігвище. Свої домівки вони облаштовують у затишних і малодоступних місцях. Часто використовують і нори інших тварин. Територія вовчого укриття обов’язково передбачає хороший огляд місцевості та наближеність водойми. 
Відшукати таке місце, яке би відповідало всім вищезазначеним критеріям, важко, а знайшовши його, вовчиця виводить тут потомство із року в рік. Змінює його лише через певні стихійні природні явища поблизу помешкання або ж людське втручання.
Цуценята з’являються на світ через два місяці вагітності (приблизно в травні). Народжуються сліпі, їхні вушні отвори закриті, а самі вони вкриті рідкою бурою шерсткою. Очі в малят розплющуються приблизно через 9-15 днів, тоді ж вони піднімаються на лапи та пробують ходити. Перших 1,5 місяця самка невідступно знаходиться біля цуценят і годує їх молоком. Одночасно вовченят підкормлюють напівпережованим та напівперетравленим м’ясом, яке відригує самець. Весь час протягом вигодовування вовк змушений добувати їжу для самки і цуценят. Коли дітлахи достатньо підростуть, батько і мати приносять їм підбиту, але живу дичину для того, щоб ті вчилися її душити.
Через два-три місяці зміцнілі вовченята залишають лігво і вливаються в зграю, продовжуючи жити разом із батьками ще декілька років до досягнення статевої зрілості, яка настає приблизно на другому році життя. 
Виживання зграї залежить від розмірів її мисливських угідь, тому за збереження їхніх кордонів тварини інколи розплачуються життям. На одній території може мешкати не одне покоління – за умови достатньої кількості їжі.
Існує сувора система ієрархічних взаємин усередині зграї, відповідно до якої кожен її член отримує свою частку здобичі. Ватажок їсть першим. Решта очікують, поки він насититься.
Голодувати вовк може протягом кількох тижнів. За один раз голодний вовк здатен з’їсти до 10 кг м’яса. Крім свіжого, поїдає падаль, плазунів, дрібних пернатих, комах, навіть гриби, ягоди і соковиті плоди.
Мисливські повадки цього звіра дуже відрізняються від поведінки близьких йому хижаків. Вовки використовують різні прийоми полювання, часто комбінуючи декілька способів одночасно. До здобичі вони підкрадаються, наздоганяють її, заманюють в облаву або підстерігають у засідці. В погоні можуть розвивати швидкість до 80 км/год., але попри цей факт, вовк не поспішає витрачати свої сили і намагається уникати тривалих погонь. Під час пошуків їжі хижаки діють чітко й організовано – як злагоджене військо та досвідчені психологи. Вони повністю контролюють поведінку жертви, відстежують її реакцію та розраховують траєкторію пересування. 
Здавалося б, звичайна тварина, яка мешкає в наших лісах, а між тим нам є чому повчитися в цього дикого звіра – мудрий, обачливий та дисциплінований. Він відповідально дотримується правил поведінки, кожна тварина чітко знає своє місце в межах окремої групи і старанно виконує свої функції. Вовки – одні з найвідданіших істот, вони прив’язуються до своїх товаришів по зграї та турботливо піклуються один про одного. Живуть не заради себе, а задля продовження роду і виживання виду. Молоді вовки шанують старших і сильніших індивідів, беззаперечно підкоряючись їм. У свою чергу, сильний ніколи не скривдить слабшого. Панує не той, хто слухається своєї волі і втішається владою, а той, хто дотримується законів і служить іншим, той, хто здатен згуртувати навколо себе команду не заради власних амбіцій, а для того, щоб передати досвід, разом удосконалюватися та рухатися далі.
Тетяна ГАЛАНІНА