Сіє дрібний дощ. Ми довго йдемо до місця, де сьогодні матиму можливість вполювати (із фотозброєю, звісно) самця козулі. Але це – якщо поталанить, бо ж удача – пані примхлива! Минаємо ліс, виходимо на галявину з прекрасним краєвидом. Вибираємося на оглядову вежу. Слизько і волого. Але погодні умови ні до чого, коли чекаєш дива. Причаїлися. Я, здається, взагалі ледве дихаю. Ну, думаю, навряд мені пощастить. А супроводжуючий ще й доливає олії у вогонь: «Сьогодні погода трохи погана. Може й не вийти. Будемо чекати». Зітхаю. Із моєю вдачею – довге чекання смерті подібне. 

Лісничий за допомогою спеціального пристрою починає свистіти, імітуючи звуки самки. Два рази – гучніше, тоді кілька тихіших свистків. За трохи – ще раз. Аби не сидіти без діла, починаю фотографувати краєвиди. Десь там село, чути гавкіт собак, верхів’я хаток. А он пагорби, розмальовані аграріями. Аж ось помічаю коричнювату постать, що виринає із трави. Лісничий теж помітив і тихенько штовхає мене у бік, мовляв, не проґав. Я наводжу об’єктив. Трави високі та густі, тож самця козулі, який вийшов на поклик самки, не так просто й розгледіти. Але він потрохи починає наближатися. Все ближче, ближче... У мене серце виривається із грудей. Думаю: ото дурна – пошкодувала техніку! Бо ж дощ, то й взяла гіршого і старішого фотоапарата. А які кадри були би! Та будь – що буде: фотографую. Аж мені на заваді стає гілка – і я мушу встати, аби зробити черговий знімок. Це вже сівши розумію, що один необачний крок на розмоклій від води жердині – і я б опинилася внизу. Але що мені та мокра деревина, коли така краса поруч. От тільки мої рухи не залишилися непоміченими. І самець козулі пускається навтьоки.
От я вже чую весь шквал емоцій від бувалого єгеря, а тепер – лісничого Бужанівського лісництва Горохівського лісгоспу Віктора Степанюка: «Красень. Десь років із шість. Цікаві і досить рідкісні роги. Бачили, мають чотири відростки. Зазвичай самець козулі має роги із трьома відростками. А тут… Ото екземпляр!».
До речі, роги мають тільки самці козулі. Характерні роги з трьома відростками з’являються на третьому році життя тварин. Проте тільки на четвертому ріжки досягають повного розвитку.
Молоді роги мають м’яку оксамитову шкіру, пронизану густою мережею кровоносних судин. Навесні костеніють – і самець прагне очистити їх від шкіри, тручи об стовбури і гілки дерев. 
…Я переводжу подих. Дійсно, удача! Співбесідник розповідає, що переважну частину року козулі тримаються поодинці, а вже ближче до холодів збиваються у групи. Коли стає дуже холодно – то й у великі стада. Під час шлюбних ігор самець виконує заведений ритуал, переслідуючи самку, що бігає по колу. Отут його й можна побачити, вистеживши територію, яку він визначив своєю.
Самець мітить межі своєї території сечею. Нерідко між самцям виникають суперечки: вони наближаються один до одного зі схиленими головами і накидаються, виставивши вперед роги. Такі сутички залишають у борців важкі рани. 
Чекання починає набридати, а самець більше не з’являється у полі зору.
– Поряд із нами – найвища точка Волині. Звідти можна весь світ побачити, – тихенько жартує лісничий, аби хоч якось убити час, який тягнеться аж надто довго.
– Ні, напевно, більше не вийде. У нього є самка. Не піде на провокацію, – коментує Віктор Федорович після кількох свистків імітатором. – Можна перейти на іншу спостережну вежу.
Крокуємо, вмиваючись дощем, що стікає із листя, на іншу ділянку. Тут уже – рілля. Вибираємося на вежу. Вмощуюся для чергового чекання. За кілька хвилин чую позад себе неймовірне хвилювання лісу. Притихаю, але згодом розумію, що то – лише вітер вирішив погратися і показати свою могутність. Починає сутеніти – і ми повертаємося.
Пригадую моє перше побачення з самцем козулі. Воно відбулося кілька років тому у маневицьких лісах і не стало надто вражаючим, бо тоді козлик скакав боком. А коли він агресивний, то має страшнуватий оскал.
Сьогодні ж, як на мене, дуже вдалий день. Дійсно цікавий екземпляр вполювала!..

Оксана ЧУРИЛО
Фото автора

Чи знаєте ви, що...
...Під час шлюбної гри самка козулі «втікає» від самця, бігаючи колами, що отримали назву «зачарованих».
...Козуля – єдина копитна тварина, у якої спостерігається затримка в імплантації та розвитку заплідненого яйця. Ембріон починає розвиватися тільки в грудні, а дитинчата з’являються на світ у період між квітнем і червнем, у середньому – через дев’ять місяців після спаровування. 
...Козуля часто стає здобиччю рисі. Хижачка, що вбила козулю, приступає до трапези, спочатку відокремивши голову від тулуба туші. Основний ворог козуль – вовк. Далекосхідні козулі також нерідко стають здобиччю харзи.
...Останні козулі на території Англії і Уельсу були вбиті мисливцями в 1730 р. У 90-х рр. XVIII ст. сюди привезли тварин із Шотландії. Вони незабаром розмножилися і поклали початок новій популяції.