 Вовк – невід’ємна складова живої природи. Його існування історично пов’язане з життям і сільськогосподарською діяльністю людини, тому ставлення до нього неоднозначне: одні вважають, що вовка як хижака необхідно всіма методами знищувати, інші переконані, що його присутність в екосистемі доцільна і навіть корисна.
Відносно мирне співіснування людини і вовка зберігалося тисячоліттями. Доти, поки людина не зайнялися тваринництвом і землеробством. На той час ресурси диких ратичних – основної поживи вовка – значно зменшились, але в місцях їхнього проживання з’явилися свійські тварини, на яких вовк почав полювати. Інтереси тварини і людини зіштовхнулися, між ними виникла ворожнеча, що призвело до інтенсивного переслідування, а в деяких регіонах – до винищення звіра.
У Європі найінтенсивніше винищували вовка у Середньовіччі. Спершу хижак зник у найбільш розвинених країнах із високою щільністю населення: в Англії – на початку ХVІ ст., в Ірландії – до початку ХVІІ ст. У Шотландії добуто останнього вовка у 1743 році. У Франції до 1870 року звір став рідкісним у багатьох районах країни, але в деяких місцях траплявся майже до Першої світової війни. Вовки повернулися у дику природу Франції після 80-літньої відсутності, з’явилися взимку 1992-1993 років у французьких Альпах, перебравшись туди з італійської території.
У 80-х роках ХХ ст. вовк зник майже на всій території Західної Європи. У Португалії, Болгарії, Польщі, Італії, Іспанії нараховувалося не більше 200 особин. Приблизно 2-3 тис. звірів заселяло гори Греції, Румунії, Хорватії, Чорногорії та ін.
У ХХ ст. в Україні було декілька періодів високої чисельності вовка. Перед Другою світовою війною він зберігся у невеликій кількості в північних і західних областях. Після війни, в кінці 40-х – на початку 50-х років минулого століття, внаслідок збільшення чисельності хижак заселив усю територію України, його реєстрували в південних областях, проник він у Крим.
Через інтенсивний відстріл у 60-70-х роках ХХ ст. чисельність вовка в Україні зменшилася, а в кінці 70-х років його було повністю винищено в Херсонській області і Криму.
У цей період інтенсивно добували вовка в угіддях Волинської області. За період 1960-1964 рр. тут було добуто 338 особин. За хижака виплачували премію: за знищення вовчиці – 500 крб, за вовка – 400 крб, таку ж суму виплачували за вовченя. Винагорода – 50% від премії за особину – була передбачена за виявлене лігво. Керівникам колективних господарств, на землях яких добули вовка, рекомендували видавати мисливцеві премію натурою (порося, ягня). З метою зменшення чисельності хижака створювали бригади вовчатників у багатьох областях України. Загалом таких бригад було понад 900. До їхнього складу входили 3-5 досвідчених мисливці. Координували діяльність бригад мисливствознавці та єгері-вовчатники.
Починаючи з 80-х рр. минулого століття, мисливські організації стали менше уваги приділяти регулюванню чисельності хижака. Внаслідок зменшення його відстрілу, охорони та масштабних біотехнічних заходів для звірів, які є кормом для вовка, зареєстровано збільшення чисельності останнього. За 30-річний період (1980-2010 рр.) чисельність вовка в Україні зросла в 2,5 раза (на 61%). Добування за останнє десятиліття коливалося в межах 23-30% від загальної кількості. Однак добування в межах до 30% не призводить до зменшення чисельності. У 80-х роках ХХ ст. в угіддях Волинської області лише добування в межах 70% чисельності вовка призвело до зменшення поголів’я хижака. З 1984 по 1990 рр. в угіддях області добуто 464 особини. Добування значної кількості хижаків призвело до того, що наступного десятиліття (1991-2000 рр.) кількість вовка скоротилась і це призвело до зменшення добування. З 1991 по 2000 рр. добуто 234 вовки, майже вдвічі менше, ніж за попередній семирічний період (1984-1990 рр.). Нині кількість вовка – незначна, середньорічна чисельність поголів’я за період 2000-2011 рр. в мисливських угіддях області становила понад 20 особин. Завдяки інтенсивному добуванню (близько 50% поголів’я) волинським мисливцям вдається утримувати кількість на рівні, за якого вплив хижака на поголів’я мисливських видів є мінімальним.
 Вовк – один із найдосконаліших хижаків планети. Він має властивість аналізувати, робити певні висновки, прогнозувати ситуацію, легко пристосовується до змін навколишнього середовища. В останній період з’явилося багато нових рис у поведінці звіра. Реєстрували випадки перебування вовків на лежанці неподалік від людей, які проводили рубку лісу. Шум бензопил, присутність людей не призвели до втечі вовків чи зміни місця лежанки. Незважаючи на часті зустрічі з людьми, вовк не змінив властивої для хижака обережності. Він розрізняє небезпечних і безпечних для нього людей. У разі появи озброєної людини – тікає. Практика показує, що немає такого способу боротьби з вовком, якому звір (причому, за достатньо короткий термін) не навчився протидіяти. Навіть до прапорців він не має тепер страху. Були непоодинокі випадки втечі вовка за лінію прапорців під час полювання. Зазвичай це роблять старі досвідчені вовки.
В екосистемах хижак відіграє позитивну роль, але це стосується малопорушеної природи. В добре організованому мисливському господарстві він небажаний: дикі свині, олені, козулі внаслідок біотехнічних заходів, зокрема підгодівлі, набувають тут рис домашніх тварин, а говорити про селективну роль вовка в тваринництві не доводиться. На території з розвиненим веденням мисливського господарства вся система «хижак-жертва» функціонує за умов постійних змін, які вносить господарська діяльність людини. Збільшення або зменшення чисельності ратичних змінює забезпечення вовка природними кормами, що впливає на його чисельність, зокрема через рівень виживання молодняку. Інший, не менш важливий чинник – обсяги добування. Як показав досвід вилову вовка у мисливських угіддях Волинської області, щорічне добування понад 50% поголів’я хижака призводить до зменшення його кількості. За умови вилову 30-40%, чисельність може залишатися відносно стабільною протягом тривалого періоду, а незначне добування (до 30%) за наявності достатньої кількості кормів та території призводить до збільшення чисельності.
Вовк істотно впливає на кількість диких тварин. Мінімальна щоденна потреба звіра в м’ясі – 1,7 кг. Є інформація, що вовчий шлунок вміщує понад 9 кг. Після тижневого голодування вовк з’їдає 4-8 кг м’яса за один прийом. Після повного наповнення шлунку відлежується 2-3 дні. Здатний щорічно знищували до 75-85% приплоду оленя, козулі, дикої свині, зайця. Загалом у живленні вовка можуть займати: козуля – понад 20%, олень – до 16%, дика свиня – 11%, значно менше заєць – 4%.
У ситуації, що склалася в Україні, боротьбу з вовками необхідно вести. Потрібно розробити стратегію, тобто довготермінову, постійно діючу програму регулювання чисельності. Необхідно чітко розрізняти вовків незайманої природи і звірів, які живуть за рахунок домашніх тварин. Адже то – дві різко відмінні екологічні форми. Зусилля необхідно спрямувати на максимальне зменшення чисельності особин, які спеціалізуються на домашніх тваринах і заселяють густонаселені райони з інтенсивним розведенням свійських тварин. У районах, де тваринництво менш розвинене, де достатні ресурси диких ратичних, у системі «хижак-жертва» вовк може виконувати свої санітарні та регуляційні функції, перебуваючи під постійним жорстким контролем та регулюванням чисельності. Якщо в таких районах вовка буде знищено, то екологічну нішу цих звірів займуть не бажані для живої природи бродячі, здичавілі собаки і вовкособаки.
Заступник начальника відділу охорони та захисту лісу Волинського ОУЛМГ
Руслан ЛЮШУК,
доцент кафедри лісівництва Національного лісотехнічного університету України
Павло ХОЄЦЬКИЙ
Фото з архіву редакції
|
