(легенда)
Міфи є у греків давніх
Про чарівну Персефону,
Що живе в підземнім царстві
Й повертається додому
Лиш на весну, щоб укрити
Усю землю зелен-цвітом,
Щоб родили щедро ниви,
Щоб раділи люди літу.
А як осінь наступає
Кожен рік у давніх греків,
Злий Аїд її чекає
У Тартарі – царстві мертвих.
І сумує на Олімпі
Рідна матінка Деметра,
Та не може полетіти
До доньки у царство мертвих.
Як надумала Деметра
Викуп за доньку віддати,
Наказала в царстві грецькім
Всі коштовності зібрати.
І послухались елліни,
Бо хотіли, щоб богиня
Дарувала вічне літо
І плодів повні корзини.
Вибрала собі Деметра
Найвродливішу еллінку,
Щоб коштовності занесла
В царство мертвих до Аїда,
Щоб залишилась при ньому,
За дружину йому стала,
А прекрасна Персефона
Щоб додому поверталась.
Зі своїм життям прощалась,
Гірко плакала дівчина,
Рідну землю покидала,
Та богині покорилась.
І коштовності поклали
На розкішную тарелю,
І пішло дівча нещасне
До страшного підземелля.
Поливалася сльозами
Та останняя дорога,
Що вела дівча від мами
До смертельного порога.
Раптом вгледіла дівчина
Біля річки гарні квіти,
Підійшла помилуватись,
Попрощатись з білим світом.
В пелюстках бджола сиділа –
І красуню ту вкусила,
Аж дівчина затремтіла
І тарелю упустила.
Розлетілись діаманти
І смарагди в різні боки.
Не дістати їх із річки,
Не знайти в траві високій.
Як розгнівалась Деметра,
До дівчини закричала:
– Вже не будеш
в царстві мертвих
Ти царицею Тартару,
Перетворишся на пташку,
Полетиш по всьому світу,
Будеш їсти ти комашок,
Назовешся Бджолоїдка.
В висоту знялася пташка,
В небі крильцями тріпоче:
– Я тепер навіки вільна
І літаю, куди хочу.
А річкова Нереїда
Діаманти позбирала
І малесенькій пташині
Убрання подарувала,
Зелень узяла в смарагдів,
Блиску в бронзи і золота,
І вже пір’я повне барвів –
Не вдалась Деметрі помста.
І тепер по всьому світу
Розлетілись, наче квітки,
Корисні і працелюбні
Гарні пташки – бджолоїдки,
Що їдять не тільки бджілок,
А й комах усіх шкідливих.
Майорить на сонці пір’я,
Грає райдуга на крилах.
Марія САПОЖНИК,
6 клас
(с. Промінь, Луцький р-н)
|
