Давно минули буремні і трагічні часи І та ІІ Світових воєн, ініціаторами яких були держави з потужними економіками та арміями, керовані занадто впевненими у собі політиками і воєначальниками. В цих війнах, як і в усіх інших, найбільше гинули та потерпали солдати-вихідці з народу і сам народ. Друга світова війна перевершила всі за кількістю загиблих людей і знищених матеріальних цінностей, а також масових убивств ні в чому не винних жителів у концентраційних таборах фашистської Німеччини, сталінських таборах та голодоморах під час війни та у міжвоєнний період.
Закінчилася ІІ Світова війна атомним бомбардуванням мирних жителів японських міст Хіросіма та Нагасакі. Жорстокість цих фактів із застосуванням надпотужної рушійної сили сколихнула весь світ.

Начебто на війнах поставлено крапку. Але лозунг: «Якщо хочеш миру – готуйся до війни», – став актуальним і у післявоєнний час. Розпочалася гонитва озброєнь між супердержавами та військовими блоками, тобто СРСР і США, та країнами-учасниками Варшавського договору і країнами-членами Північно-Атлантичного блоку НАТО.
СРСР, США та інші держави, які освоїли виробництво атомної зброї, взяли за основу оснащення своїх армій спочатку ядерною, а потім термоядерною – надпотужної сили зброєю та засобами її переміщення на територію противника з допомогою літаків і ракет.
Вже у ті часи були серйозні міждержавні конфлікти навіть всередині країн-членів Варшавського договору, але тільки Карибська криза, під час якої СРСР розмістив стратегічні ракети середньої дальності з термоядерними боєголовками потужністю одна мегатонна (в еквіваленті до тротилового заряду) кожна, привівши їх у стан повної бойової готовності, дала можливість зрозуміти людству, що саме атомна зброя є стримуючим фактором у недопущенні розв’язання ІІІ Світової війни.
Розміщені на Кубі надійні радянські ракети, конструкції академіка Михайла Янгеля, виготовлені на Дніпропетровському виробничому об’єднанні «Південьмаш», примусили президента США підняти питання перед конгресом США про початок атомної війни з СРСР. Після тривалих консультацій із ведучими вченими та політиками конгресмени зробили висновки, що у випадку застосування США проти СРСР атомної зброї перемоги не буде, а постраждає все людство і в цілому планета Земля.
Але керівник СРСР Микита Хрущов, окрилений винаходом ведучого вченого у галузі ядерної фізики академіка Андрія Сахарова – створенням термоядерної зброї – одноосібно прийняв рішення провести вибух на острові Нова Земля найпотужнішої за всю історію цивілізації термоядерної бомби – 50 мегатонн в еквіваленті до тротилового заряду!
Цей вибух сколихнув світ, усі сейсмічні станції зафіксували поштовх надпотужної сили.
Запрацювала дипломатія. Велися переговори на найвищому рівні. Прийняли рішення – заборонити випробовування та розповсюдження ядерної зброї.
…Закінчилися часи холодної війни. Вже Михайло Горбачов проявив ряд мирних ініціатив щодо скорочення стратегічних наступальних озброєнь. Настав час прийняття декларації про незалежність України – 23-тю річницю якої ми будемо відзначати найближчим часом.
Треба нагадати, що на час розпаду СРСР уже незалежна Україна за потужністю ядерного потенціалу була третьою державою у світі після Росії та США.
У засобах масової інформації будували плани щасливого майбутнього українського народу. Тим часом усе гучніше звучали вимоги, зокрема таких держав, як США та Росія, про відмову України від статусу ядерної держави під гарантії світової спільноти. Договір підписали. Ракети з термоядерними боєголовками після зняття з бойового чергування відправили в Росію, а надзвичайно агресивні (отруйні) компоненти ракетного палива до цього часу здають на переробку з метою знешкодження отруйних властивостей.
Українську армію, що призначена захищати інтереси народу, за цей час довели до жалюгідного стану, деморалізували.
І ось – анексія Криму... Прикордонники на пункті пропуску зупинили злочинців і доповіли своїм начальникам. Але зверху наказали: «Пропустити».
Згідно зі статутами ЗС України, особовий склад наряду на пункті пропуску мав право не виконувати злочинний наказ... Але його таки виконали. Ворог потрапив на нашу територію і зробив свою справу.
…Нинішні події у Донецькій та Луганській областях України свідчать про одне: це – війна.  Але Україна сьогодні інша. Вона повстала. Священний обов’язок – захистити Батьківщину – взяли на себе солдати – вихідці з народу. Ті, хто зі зброєю в руках, від рядового до генерала, у складі підрозділів Збройних сил, Служби безпеки, Національної гвардії, міліції, державної прикордонної служби та інших спецпідрозділів захищають громадян України, інтереси та цілісність держави.
Щодня ми втрачаємо кращих синів держави та мирне населення, яке не бажає покидати свої домівки, чекаючи дива.
Так, запізнилися ми із забезпеченням та підготовкою своїх солдатів до війни. Думали, що українському народові ніхто і ніщо не загрожує. Але слова, які стали крилатими, – «Народ, який не хоче годувати свою армію, годуватиме чужу» – були і будуть актуальними, напевно, завжди.

Валерій ПНЕВСЬКИЙ,
ветеран військової служби,
майор у відставці
Колаж Миколи ВОЛОШИНА