На одній із конференцій Волинської обласної організації ВО «Свобода» (квітень 2011 р.) голова облорганізації, депутат обласної ради Анатолій Вітів зауважив (цитую): «В обласній раді нам потрібні не просто солдати, нам потрібні воїни, котрі ніколи не зрадять своїх переконань і принципів, не зрадять виборців, які віддали голос проти неукраїнської влади. Саме такою людиною є мій побратим Валерій Черняков, із яким ми ще в далеких 90-х минулого століття починали розбудовувати «Свободу» на Волині. Сьогодні він – член Політвиконкому ВО «Свобода», в нього достатньо і політичного, і організаційного досвіду, аби ефективно відстоювати інтереси виборців». 
Тоді йшлося про обласну раду. Але згодом прізвище «Черняков» прозвучало серед обранців Верховної Ради. І от зовсім недавно Валерія Чернякова призначено на посаду голови Держлісагентства України. 

«Лісовий вісник» одним із перших отримав можливість поспілкуватися з новим очільником лісової галузі України під час робочого візиту Валерія Чернякова на Волинь.
– Валерію Вікторовичу, сьогодні ви на Волині – представляєте нового начальника обласного управління лісового та мисливського господарства. За яким критерієм обирали кандидатуру на цю посаду? Адже це досить відповідально – бути першим серед призначених у новій команді. 
– Чому почав із Волині? У принципі, ми пропонували писати заяви на звільнення усім керівникам управлінь. До честі Колісника Богдана Івановича – він пішов із посади достойно, без будь-яких втеч на лікарняний. Вчинив по-чоловічому, як і керівники Чернівецького, Харківського та Черкаського управлінь. Отож, сьогодні ми на Волині. Василя Мазурика знаю понад тридцять років. Знаю як професійну, порядну людину. Людину, яка багато років пропрацювала у галузі. Я не чув жодного разу, аби про нього хтось сказав погане слово. І це був один із критеріїв вибору кандидатури на посаду. Впевнений: він зможе навести лад на Волині, спрямувати галузь до кращого. Сподіваюся на це. А я зі свого боку намагатимуся зробити все можливе, аби допомогти у перетвореннях. 
– Зміни у лісовій галузі України розпочалися. Чи будуть значними кадрові ротації? Вони торкнуться тільки начальників управлінь чи все ж і заступників та директорів лісгоспів?
– Загалом в Україні буде звільнено і замінено новими до 90% керівників. Є люди, які пропрацювали по 15-20 років. Чесно кажучи, вони вже  вважають галузь своєю і не дають можливості рости новим кадрам. Працює й багато пенсіонерів, які повинні поступитися робочими місцями молодим. 
– Що потрібно змінити у лісовій галузі насамперед? Із чого почати роботу? На що спрямовуєте нових начальників управлінь? 
– По-перше, має бути законний і прозорий продаж сировини через аукціони. Деревину повинні отримувати наші переробники. Все інше, що залишається і не має попиту на українському ринку, можна відправляти за кордон. Але основне завдання, яке ставлю, це повернення переробки в лісгоспи. Плануємо зробити так, аби лісгоспи збільшували кількість робочих місць. Аби лісівники самі здійснювали рубки, а не винаймали бригади. Пам’ятаю лісгоспи, які колись мали по триста, чотириста працівників! Зараз же вони дуже маленькі і не витягують покладених на них завдань. Маємо повернути честь і гідність професії лісівника. 
З іншого боку, прекрасно розуміємо, що відбувається величезне зростання ціни на газ, тож люди змушені будуть повертатися до лісу. Пробуємо вводити інвестиційні проекти з розробки пелетів. Є пропозиції від німців, італійців. Зрозуміло: вони би хотіли виробляти пелети і возити до себе, але в першу чергу будемо ставити питання забезпечити цим паливом внутрішній ринок. Залишки ж можна експортувати. Зараз люди просто фізично не здатні платити за газ по тисячі гривень і більше. Тому лісівник стає однією з основних професій. Професій, яка буде забезпечувати населення теплом.
– Які країни зараз готові інвестувати у лісову галузь?
– Поки тривають перемовини. Є пропозиції з Китаю, Сінгапуру, Німеччини, Італії. Але інвестори вагаються. Перевіряють, перестраховуються. За попередньої влади вони просто не могли зайти в Україну зі своїми пропозиціями, адже велася політика продажу лісу кругляком. Переробка у лісгоспах фактично знищувалася. Нещодавно мали розмову з однією фірмою, яка працювала на ринку і вивозила за кордон круглий ліс. Ми поставили перед ними умову зробити переробку тут. Це – і робочі місця, і додаткові кошти. Люди зацікавилися. Нехай переробляють, а відходи можуть іти на опалення. 
– Які області, на вашу думку, сьогодні найбільш проблемні у плані розвитку лісового господарства?
– У принципі, за цей квартал усі області спрацювали нормально – із плюсом. Є збільшення реалізації. Проблемними залишаються східні регіони, де лісу немає. Воли живуть фактично на дотації, а вирізують навіть той мізер, який є. 
– Щодо незаконного вирубування лісу… Будете ставити питання стосовно збільшення штрафів за лісокрадство? 
– Однозначно. Будемо ставити не тільки питання про збільшення штрафів за незаконну вирубку лісу, а й формувати закон, згідно з яким будуть збільшені штрафи за браконьєрство. Бо звіра вибивають просто нещадно. 
– Вже багато років дискутують щодо надання в оренду мисливських угідь. Яка ваша позиція у цьому питанні?
 – Я проти створення приватних мисливських господарств. Був у деяких областях, де місцевим мисливцям узагалі немає місця для полювання, бо все розібрали: поставили камери, людей беруть із собою хіба як загоничів. Такого не повинно бути. 
– Звідки залучатимете кошти на розвиток мисливського господарства? Адже потрібно чимало вливань…
– У нас є спецфонд. На ведення мисливського господарства зарезервовано 11 мільйонів гривень. Із них 8 мільйонів минулого року надійшло від продажу ліцензій. Зараз думаємо, на що краще їх спрямувати: закупівлю спецтехніки  чи на транспорт для єгерів. Будемо вирішувати.
– Вже кілька років лісову галузь України спрямовують у напрямку впровадження електронного обліку деревини, будівництва лісових доріг, меліоративних робіт у лісі. І далі будете рухатися цими шляхами чи маєте своє бачення щодо таких позицій?
– Ми все це переглядаємо. Є така сумнозвісна фірма «Консалтинг», яка викручувала руки лісгоспам і примушувала купувати все за завищеними цінами. Зараз ми призначили нового директора цієї структури. Щодо електронного обліку, то, звісно, цей напрямок роботи буде. Але потрібно шукати інші фірми, які б могли виробляти бирки, бо монополія на ринку призводить тільки до завищення цін. Треба шукати максимально дешевші варіанти. З іншого боку – не варто позначати кожне дерево. Вирішуємо, що, можливо, одна бирка буде битися на цілу машину товарної деревини, звісно, з фіксацією певних параметрів. 
Учора їхав із Києва, бачив дорогою лісовоз із дубом – на жодній деревині бирки не було. Такого не може бути, облік потрібен. За крадіжки треба дуже жорстко карати. 
– Скільки часу ще будуть використовуватися товарні накладні – доки повністю не перейдемо на електронний облік?
– Чесно скажу: люди не хочуть цього робити. Багато хто просто боїться працювати із новітньою технікою, але з часом мають навчитися. Проводитимемо семінари, ламатимемо психологію. Мусимо повністю перейти на електронний облік деревини.
– Повернімося трохи до питання Волині. Це єдина область, де збережені державні консервні цехи лісового господарства. Чи плануєте їх і далі розвивати? І ще: чи маєте на меті розширення мережі магазинів «Лісовичок»?
– Це дуже добре. Думаю, цей напрямок треба розширювати. Щодо «Лісовичків», то їх закривати вже ніхто не стане – нехай працюють. От тільки коли вони відпрацюють кошти, витрачені на їхнє будівництво, – питання. Тут теж «Консалтинг» постарався. Все покаже час і економіка. Рентабельні – будуть працювати. Бо якщо на Волині є лісова продукція, то деякі області чипсами торгують. Який то «Лісовичок»? 
– Сьогодні досить складні часи, тож очолювати будь-яку ділянку роботи – величезна відповідальність. І в першу чергу – перед людьми, які вирішили переламати суспільство і будувати нову Україну. Чи будете переймати досвід роботи лісової галузі інших держав? Чий приклад господарювання братимете за основу? Бо, так би мовити, забрати сокиру у лісівника – це досвід Литви, який свого часу привіз в Україну тогочасний Надзвичайний і Повноважний Посол України у Литві, а згодом голова Волинської облдерж­адміністрації Борис Клімчук. Я так розумію, ви вважаєте, що цей метод не став дієвим. То кого наслідуватимете тепер?
– Литва трохи інша держава, і культура у людей там інша. У нас переробку забрали у лісгоспів, натомість створили багато фірм, які одну ділянку лісу перепродували кілька разів. Повідкривали величезну кількість пилорам – хаос. У Литві за цим стежить держава. В Україні поки такого немає. Пам’ятаю давні часи, коли в лісгоспах працювали цехи, пилорами. От, приміром, у Сваляві на лісокомбінаті (Закарпаття) працювало до 5 тисяч людей. Зараз усе знищено. Нічого немає! Іноземці викупляють ліс, зрізають його і вивозять. А наші люди – без роботи…
– На Волині є кілька населених пунктів, де просто засилля незаконних пилорам. Із цим явищем і працівники лісової охорони, і правоохоронці борються вже багато років. Що, на вашу думку, може вплинути на викорінення самого явища і легалізацію цих фірм, а відтак – і легалізацію робочих місць?
– Знаю про таке. Оце й стане першим завданням Василя Мазурика: навести там порядок. Якщо не буде подачі «лівого» лісу, то вони самоліквідуються. Забрати у людей пилорами ми не можемо, бо це їхня приватна власність. Але якщо хочуть ліс, то нехай купують його на аукціонах. 
– Валерію Вікторовичу, під час революційних дій Майдану ви були заступником коменданта наметового містечка, а згодом – координатором свободівських сотень самооборони. Розумію, що на Майдан привело бажання змін. Скажіть, що спонукало піти на такі кроки? Як тримали оборону? Адже, напевно, були різні думки, різні стратегії і бачення того, що робити далі.
– На Майдані був практично із самого початку. Лише один раз зміг з’їздити на Різдво додому. Спочатку був заступником Андрія Парубія з охорони наметового містечка. Щоночі – із 1 до 5-6 ранку – чергував. Пригадується страшне 18 лютого. Маріїнський Палац. Коли ми витягували поранених із автозаків. Кров. Люди тільки встигали відправляти смс про те, що втрачають свідомість. Ми зібрали близько сорока чоловік. Були й трупи. Це страшне видовище. Коли дійшли до кінця Маріїнки, нас «Беркут» почав підтискати. Кричали, палицями били, камінням кидали. Здавалося: вже все. Але врятованих вдалося вивести вниз на Грушевського. Тоді – атака на Інститутській. Навіть довелося пролазити крізь барикаду, бо не можна було пройти. Одного депутата скинули у котлован метрів із 8 глибиною. Добре – хоч на штирі не потрапив. Найнебезпечніше було 20-го, коли стріляли. У готель «Україна», де ми проживали, носили поранених хлопців. Чесно кажучи, тоді загинуло 18 побратимів. Не рахуючи поранених. Було дуже боляче, коли втрачали своїх. Направо клали вбитих. Зліва лікарі екстрено оперували, виймали кулі. О 15.00 усі депутати, які були в готелі, зібралися і нам повідомили, аби діставалися Верховної Ради. Інститутською не могли йти, бо там стріляв снайпер, то пішли через Городецьку. Із Бессарабки піднімалися до Верховної Ради. Хтось ішов пішки, хтось шукав авто. Біля Верховної Ради все було оточено «Беркутом». Зараз розуміємо, що нас просто могли покласти в той день. Чоловік із 30 з «Беркута» зайшли до Верховної Ради. Але чи хтось їм дав команду, чи вони зрозуміли, що влада починає втікати, стріляти не стали, почали тікати й собі. Хоча, якщо чесно, якби Янукович дав наказ, нас усіх розстріляли б, не задумуючись. І на тому, може, був би й кінець. 
– Тепер можемо говорити, що тоді Майдан переміг… Хоча важко сказати, що все погане позаду. Але Україна має йти вперед, мусимо будувати плани на майбутнє. Чи можете вже окреслити власне бачення перспектив розвитку лісової галузі? Через півроку, рік, приміром.
– Давайте ми проживемо тих півроку… Максимум – працюватимемо до того часу, поки не відбудуться вибори до Верховної Ради. Бо зміна Президента України не означає зміну Кабміну. Що встигну зробити, те встигну. Я не тримаюся за свою посаду: якщо скажуть піти, то піду. Але за цих півроку постараюся зробити максимум. І на користь. 
– Ми йдемо в Європу. Що, на вашу думку, означає європейський рівень господарювання? І як треба жити, аби наша країна стала дійсно європейською?
– Нам треба спочатку підняти культуру людей, а тоді думати про європейський рівень господарювання. От мене колись запитали про відмінність Майдану-2004, у якому я також брав участь, від Майдану цьогорічного. Знаєте, тоді був романтичний Майдан. А зараз це люди, які приїхали стояти до останнього. Скажу чесно: якщо ця влада буде погано працювати, то Майдан знесе всіх. Потрібно виправдати той вотум довіри, який нам дали, і довести, що хлопці на Майдані поклали свої голови не даремно. 
– Дякую за відвертість.

Розмовляла Оксана ЧУРИЛО
Фото автора