На широкій лісовій галявині, на високому крислатому дубі облаштувала своє житло бджолина сім’я. Дружна й працьовита була родина: кожного ранку всі вилітали із вулика і вирушали збирати квітковий пилок.

Одна молода Бджілка не знала, куди їй прямувати, бо ж уперше вилетіла з вулика. Вона піднялася високо над землею і побачила незвичайну красу... Внизу простягнувся ліс, крони дерев якого грали на сонці зеленими відтінками, що переходили від світло-зеленого до темного, майже чорного. Між деревами було видно декілька галявин. На одній вигрівала на сонечку свої ягідки малинка, на іншій – уже достигали сунички. За лісом лежало поле, на якому з одного боку переливалися колоссям жито і пшениця, а з іншого – буяли літні польові квіти: жовті, червоні, блакитні... Маленька бджілка ніколи не бачила такого розмаїття кольорів.
Вона полетіла у поле, літала від квіточки до квіточки, збирала пилок, а коли її відерця наповнювалися по вінця, поверталася до свого будиночка.
Одного погожого літнього дня наша Бджілка, як і всі інші, полетіла трудитися на Малинову галявину. Вона захоплено збирала нектар із квітів, перелітала з пелюсточки на пелюстку, допомагала своїм сестрам. Та раптом на блакитному ясному небі почали з’являтися сірі дощові хмари... Вони заховали лагідне сонечко, а тоді затягнули і все небо. Пішов дощик, він усе дужчав і дужчав... Вітер ставав сильнішим... Почалася гроза. Усі бджілки поспішали залетіти до вулика, сховатися від дощу, а наша невтомна трудівниця, захопившись пра­цею, навіть не помітила, як опинилася далеко від своєї домівки. Вона направилася додому, та раптом її підхопив сильний вітер, закружляв і відніс іще далі. Не встигла отямитися, як на неї почали летіти величезні дощові краплини. Одна з них впала прямо на її крильця, від чого ті стали мокрими. Бджілка злякалася – вона падала додолу і не могла злетіти!
Того дня у ліс прийшов Хлопчик. Прийшов він не просто так: не гратися і не веселитися, а по цілющі ягідки малини для своєї молодшої сестрички, яка дуже хворіла. Коли ж почалася гроза, Хлопчик заховався під невисоким деревом. Та раптом побачив, як на листочку борсається маленьке золотисто-чорненьке створіння (це була наша Бджілка!). Він підійшов, підняв і зігрів її теплом своїх долоньок. Бджілка ожила, але полетіти не змогла. У Хлопчика виникла думка: «А що, коли я заберу її додому і покажу Сестричці?». Забувши про дощ, він чимдуж помчав додому.
Побачивши маленьку беззахисну істоту, дівчинка одразу її полюбила. Від тепла і турботи, яку подарували діти, Бджілці стало затишно і добре. Вона вирішила віддячити їм. Що ж вона могла зробити? Ну звісно ж, це буде її медок! І сталося диво! Завдяки цілющому запашному меду від маленької дівчинки відступила хвороба! Вона стала веселою, життєрадісною та щасливою.
Побачивши живий вогник в очах дітей, Бджілка зрозуміла, яку велику користь може приносити людям. Вона вирішила полетіти до сестричок і розповісти їм про свою пригоду та переконати їх поселитися біля людей.
Уся родина підтримала Бджілку! Вони зібрали свої пожитки – і полетіли...
Так дикі бджоли і досі живуть біля нас.
Золотий бджолиний рій
Поселився в вулик мій.
Носить діткам він медок –
Ліки від усіх хвороб!

Анатолій ЧИГРИН, учень 5 класу
(с. Ставки, Турійський р-н)