Кожній людині Господь вручив таланти: комусь – один, а комусь – усі п’ять. Якщо закопувати Божі дари, то життя наше буде порожнім, якщо ж використовувати, розвивати і примножувати їх, то відкриємо для себе дивовижний світ і себе відкриємо для цього світу.

Зустрівшись із Павлом Корнійчуком і познайомившись із його роботами, я подумала: «Ого, він належить до тих небагатьох, кому довірено не один, а кілька талантів».
Павло – цікава і різностороння особистість. Він виготовляє чудові вироби з дерева: від дрібних іграшкових песиків до великих драбин, ліжок, ігрових майданчиків. Кожна річ, зроблена руками луцького майстра, – унікальна і неповторна. Цією справою Павло Олексійович професійно почав займатися три роки тому. Хоча відчувати дерево вчився уже в дитинстві, оскільки покійний тато працював на пилорамі.
– Це – непроста робота, – каже він, – адже дерево – живе, навіть якщо воно зрубане. Коли немає настрою, краще не братися за справу, бо нічого не вийде. Деревина вловлює поганий настрій. Майстер вкладає у виріб частинку себе – тоді дерево починає жити іншим життям.
Першим витвором луцького майстра був млин, зроблений на прохання Павлового племінника, котрий теж професійно займається виготовленням дерев’яних речей. Зізнається: спробувавши, вже не зміг зупинитися. З’являються нові ідеї, творчі задуми, які він обов’язково втілює. Другим виробом був стіл, а далі – найрізноманітніші предмети. Рукам Павла належать гарненькі будиночки-шпаківні, в яких буде приємно і комфортно проживати навіть найвередливішій пташці.
Є серед виробів луцького майстра такі, що мають практичне значення для людини і не будуть зайвими у будь-якому домі. Це – діжка для вичавлювання соку, лавочка, що люб’язно запрошує присісти і забути про щоденну метушню й біганину, стільці й крісла, полички для численних баночок і склянок дбайливої господині, навіть поличка для бутля з водою, який завдяки дерев’яному обрамленню не виглядає зайвим на кухні, а гармонійно вписується в інтер’єр. Одного разу Павлові довелося майструвати гніздо для декоративної сороки, яку придбав його друг.
Свої роботи майстер виконує переважно вручну, без допомоги станків.
– Маленькі за розміром вироби вимагають більше часу, ніж великі, – пояснює він.
Але в середньому на виготовлення дерев’яної речі витрачає до 10 днів.
На моє запитання, чи не мріє про власну фабрику, Павло відповідає:
– Спочатку мріяв, а тепер – ні, тому що розумію: фабричні вироби не дихають таким життям, як ці, зроблені руками.
Павло Олексійович має своїх помічників і друзів – собак. До того, як почав працювати з деревом, розводив цих тварин. Їздив із ними на конкурси, де його породисті пси займали призові місця. Так, його кокер-спаніель зайняв перше місце в конкурсі «Кришталевий кубок України» серед 435 найкращих учасників. Призером був також аргентинський дог.
Переглядаючи світлини з архіву Павла, бачу кущ троянд і здивовано запитую:
– Ви ще й троянди вирощуєте?
– Вирощую, – скромно відповідає співрозмовник..
І знову спадає на думку євангельська притча про таланти.
Повертаючись до основного заняття Павла, хочеться зауважити: найбільше в його колекції – вітряків. Кажуть, що вироби схожі на свого майстра. Вітряк – символ волі, простору, а ще – надзвичайного працелюбства. Таким, власне, є той, хто дарує їм друге життя: вільним у польотах своєї фантазії і наполегливим у реалізації власних мрій.

Вікторія ОСТАПЧУК, Волинська обл.
Фото автора