Спека неймовірна. Ще досить рано, а температура, напевно, перетнула поділку 30. Дорога до Тустані неблизька. Проте долаючи чималий шлях, люди поспішають на дійство. З першого по третє серпня тут відбувається зустріч у фортеці «Ту Стань!». Тепер – 2014.    Уже вдев’яте біля підніжжя скель кожен охочий може долучитися до звитяги української середньовічної культури.

…Минаємо Східницю, Борислав Львівської області. Аж ось – вказівник: «Тустань». Дорога тягнеться угору – звивиста, але не стрімка. Та й гори тут невисокі. Але вже є. Сама Тустань розташована поблизу с. Урич Сколівського р-ну. Найближче до неї їхати зі Львова – всього 120 км, із Києва – 660. Із Півдня України, наприклад, Одеси – майже 850. Якщо ж ви живете у Донецьку, подолати доведеться понад 1200 км. Окрім українців, на дійство приїхали подивитися та взяти активну участь й іноземці. Бо ж цікаво, бо ж дійсно… цікаво!
Але поки – бездоріжжя. Вибоїстий шлях, по обидва боки якого височіють ялини, один за одним крокують подорожні. Ось невелика компанія із рюкзаками. Он сім’я: завантажені тато і мама, а поряд – два зовсім малих хлопчики місять куряву своїми ніжками, не нарікаючи, що вже геть потомилися. А дорога до призначення ще досить далека. Пішки йдуть зазвичай відчайдухи з тутешніх, бо місце досить глибинне.
Тустань – унікальна пам’ятка історії та архітектури ІХ-ХІІІ ст., аналогів якої немає в Європі. Це – місце, де втрачається відлік часу, а історія наче стає дійсністю. І кожен, хто сюди приїздить, відчуває себе частинкою культури Українського Середньовіччя. Це – неймовірне відчуття.
Нас зустрічає дерев’яна брама. Проходимо мостом над річечкою та потрапляємо всередину містечка. Кожен із відвідувачів отримує картку з короткою легендою про те, ким він буде протягом цих днів: чи воїном-русичем, чи татарином, скоморохом, а чи ремісником.
Поринаємо у неймовірну атмосферу. Все рухається, слух вабить ледве чутна мелодія. То тут, то там ходять люди у полотняних сорочках. Мимоволі відчуваю себе так само вбраною, на душі стає легко та піднесено. Немає криків, не гамірно, хоча люду стає все більше і більше. Та місце – наче зачароване.

Дивовижна фортеця
Фортецю було видно ще здалека. А ось вона – у всій красі. Піднімаю голову, а там – дійсно дивовижа. Унікальність цієї древньої фортеці полягає у можливості точного відтворення дерев’яної забудови, що існувала на скелях. Споруджуючи неприступну дерев’яну фортецю, будівничі довбали в камені пази для закріплення дерев’яних конструкцій. Дерева давно немає, а от сліди збереглися. До сьогодні таких залишилося близько 4000. Саме завдяки роботам художника та археолога Михайла Рожка, який розпочинав дослідження ще у 1971 р., можна уявити, як виглядала руська твердиня.
Піднімаюся вгору вправно викладеними дошками. Загалом Урицькі скелі – не тільки визначна природна, але й археологічна пам’ятка. Вони охороняються законом – входять до історико-ландшафтного комплексу «Тустань», що у складі природного національного парку «Сколівські Бескиди». Тут знайдені рештки стін та будівельних конструкцій, які є залишками давньоруської фортеці. Захисники Тустані протягом довгого часу чинили опір татаро-монгольським завойовникам. У скелях вирубані гроти, підземні ходи, колодязі. Підходжу до колодязя. Зазираю всередину. А там – темінь. Вода надто глибоко, її не видно зовсім. Аж моторошно якось стало.
Дослідники стверджують, що сама дерев’яна споруда стояла на трьох скельних групах: Камені, Малій Скелі та Острому Камені. За весь свій час існування фортеця пережила п’ять будівельних періодів дерев’яної забудови.
Кажуть, завдяки вдалому розміщенню вона стала одним із центрів торгових зв’язків. Повз Тустань у ІХ ст. проходив Соляний шлях, яким перевозили сіль із Галичини в країни Центральної Європи. Цей відрізок також був частиною трансконтинентального шляху торгівлі шовком, що проходив із Китаю до Португалії. Крім цього, град був головним прикордонним та митним центром між Галицько-Волинським князівством і Угорщиною. Тустань була важливим стратегічним пунктом і входила до єдиної системи Карпатської лінії оборони південно-західних рубежів Київської Русі, а згодом і Галицько-Волинського князівства.
В історичних джерелах уперше Тустань згадується у літописі, датованому 1333-1384 рр., підканцлера короля Казимира Янка з Чарнкова та у польського історика Яна Длугоша (1340 р.). Згодом її захопив польський король Казимир Великий і наново відбудував. На той час фортеця була досить відомою і стояла поруч із такими містами, як Львів, Сянок, Перемишль, Кросно, градами Любачів, Теребовля, Галич.
Про те, що Тустань була центром волості, свідчить Королівська дарча грамота на с. Крушельницю від 4 листопада 1395 р. Згодом місто-фортеця переходить під владу польських магнатів та шляхти. У 1539 р. король дарує Тустань панові Блізинському, а останній продає її у 1541 р. Янові із Тарнова. Ця грамота свідчить, що фортеця перебувала у занедбаному стані. У приписі пан Блізинський та його спадкоємці зобов’язувалися власним коштом і заходами відновити замок і підтримувати в належному стані. Фортеця Тустань проіснувала включно до XVI ст. А вже починаючи з XVIII ст., залишки замку-фортеці стали об’єктом для вивчення, привертали увагу етнографів, істориків, численних подорожніх, туристів.
З ХХ ст. Тустань набуває патріотичного значення. Тут відбуваються мітинги української молоді (1912, 1914 рр.), відзначають роковини з дня народження Кобзаря, у 1918 р. на честь проголошення ЗУНР на камені вигравірували лілію з тризубом усередині. Щоправда, польська пропаганда після падіння ЗУНР на місці тризуба вибила орла. Зараз немає ні того, ні іншого – лише згадка у розповідях екскурсоводів.
У 1940-1950 рр. поблизу скель були криївки куреня УПА «Бойки», тут вели бої хлопці з куреня «Підкарпатського».
Досить цікавим є й те, що на цій території зосереджена найбільша у всіх Карпатах кількість наскельних зображень-петрогліфів. В основному це – символи Сонця, подібні до яких знаходять по цілому світу, і тим не менше їх призначення досі не розгадане. Вони зображені у вигляді кіл, дисків, спарених і концентричних кіл загальною кількістю близько 270 і належать до ранньозалізного віку. Одним із найцікавіших і найбільш вражаючих є 2-метрове зображення людського обличчя, викуте на скелі. Округле, а риси передані місяцеподібними заглибленнями так, що повіки прикриті. Гра світла і тіні надає йому виразу спокою й умиротворення. Припускають, що цей комплекс є святилищем астрономічно-календарного типу, пов’язаного з рухом Cонця. Є й зображення вершника на коні, вовка і лося, виконані однаковою технікою. Дослідники кажуть, що вони подібні до пам’яток мистецтва кочових племен ранньоскіфського часу у так званому «звіриному стилі». Цікавими є зображення «танцюючих чоловічків», «рогу достатку», «колеса Юпітера». Давньоруським часом датують і зображення тут хрестів та сокир.

Воскресле Середньовіччя
і націоналістичний дух
Отож, сьогодні містечко відтворює всі грані життя та побуту епохи розквіту Київської Русі та Європи періоду ІХ-ХІІІ ст. Центральна галявина є лабіринтом середньовічних вуличок, де кожен квартал має свою тематику. На ринку продають овочі, сири, випічку, мед, ягоди. Подвір’я текстилю представляє лляні тканини на будь-який смак. А ось – майстер-класи із пошиття середньовічного одягу, оздоблення його вишивкою, валяння вовни, ткання на п’яльцях та ткацькому верстаті, виготовлення ляльки-мотанки.
Примітно, що тут навіть смітники стилізовані – загорнуті у полотно. Словом, усе зроблено зі смаком.
У керамічній майстерні показують, як крутити на гончарному крузі, ліпити з глини коників та свищики – улюблену забавку малечі. А ось вчать середньовічному розпису, пишуть ікони на дерев’яних дощечках. А там – подвір’я ливарства, соломи та дерева, знахарський куток. Є мило ручної роботи, лікувальні трави. Охочим готові зробити масаж керамічними горщиками. Звісно, чудодійний – знахарський.
Є у містечку й місце пам’яті про героїв, загиблих за Україну. У Тустанській церковці можна запалити свічку, помолитися, послухати духовні бесіди та піснеспіви.
Дітям запропонували підтримати захисників України, які зараз перебувають у зоні бойових дій на Сході, і намалювати їм картини та написати листи. Допомагала малечі творча студія Софії Огородник.
А от Тустанський прапор малювали гуртом. Кожен міг долучитися до справи і залишити частинку своєї душі і любові до України на полотні.
…Ген за деревами у тіні припнули коней. Тварини чекають свого виходу: показових виступів лицарів та змагань на вправність у верховій їзді.
Неподалік вчать стріляти з лука, мистецтву групового бою зі щитами та списами. Охочі можуть позмагатися в обладунках та зі справжньою зброєю, показати свою вправність у киданні та рубанні колод, перетягуванні каната. Влаштовують змагання між командами, визначаючи найкращих, які ввечері штурмуватимуть Фортецю. При штурмі використовують катапульту та таран.
А вечорами – ватра, тихі патріотичні пісні та неймовірно затишна атмосфера.
Це дійсно свято, що дає піднесення, гордість за націю, віру в її щасливе майбутнє, у відродження. Завершилося дійство, як і годиться, службою Божою, молитвою за Україну, наших героїв і перемогу!

Оксана ЧУРИЛО
Фото автора