Люди часто приурочують традиції до свят. Зокрема в Україні, за повір’ями, до свята Благовіщення не дозволяється працювати на землі. Але країна складається із багатьох кліматичних зон та й погода вносить корективи у початок обробітку землі. До релігійних свят були також прив’язані терміни полювання. Тобто релігійні свята використовувались у звичаєвому праві як точки відліку початку та завершення термінів. 

Варто зазначити, що звичаєве право визначало ці терміни до моменту прийняття мисливського законодавства, яке керувалося не релігійними святами, а конкретно визначало терміни полювання кожного з видів дичини. Зокрема у Польщі за панування Владислава Ягайла (1351-1434) визначалося, що полювати на зайців на чужій землі можна від дня святого Войцеха (23 квітня) і до збору урожаю, що збігалося з днем святого Бартоломея (24 серпня). Звичаєве право і тут вносило корективи – дозволяло переносити полювання до повного збору врожаю, але не пізніше 1 вересня. Хоча пізніше полювання стало дозволеним іще винятково тиждень після свята Бартоломея. За невиконання цієї вимоги передбачався штраф. Крім того, конфісковували зброю.
У середині ХІХ ст. право визначало, що полювання вночі та у свята вважалось обтяжуючою обставиною. Тож до звичайного штрафу за полювання у релігійні свята додавалася ще третина цієї суми.
Традиція розпочинати полювання на свято Петра і Павла й завершувати 1 березня зберігалася до 1892 р. на територіях поблизу Вільнюса. Але навіть ці правила не були постійними. Погодні умови також корегували терміни полювання. Зокрема у роки, коли весна була рання, то й ловецтво розпочиналося ще до свята Петра і Павла, а коли зима була сніжною і довгою, то полювання тривало і після 1 березня.
Винятки з правил були і в звичаєвому праві Сілезії, де дозволялося вполювати у недозволений час одну особину дичини для відзначення свята, як, наприклад, весілля, хрестин і т. п.
На законодавчому рівні, починаючи з мисливського закону Галичини 1897 р., ст. 41 забороняла ловецтво у неділю та великі свята. Аналогічні вимоги щодо заборони полювання у святкові дні були прописані і в мисливському законі Другої речі Посполитої, прийнятому 3 грудня 1927 р. Проте цей закон був лояльнішим у трактуванні заборони мисливства у неділю і свята. На відміну від повної заборони, у цьому законі була визначена лише відстань для полювання – не менше двох кілометрів від церкви, причому це порушення з-поміж інших у мисливському законодавстві вважалося найлегшим.
Варто зазначити, що не лише у Галичині кінця ХІХ – початку ХХ ст. мисливське законодавство забороняло полювання у вихідні. Зокрема не дозволялося полювати у релігійні свята і в інших країнах: Данії, Німеччині (у 1899 р. закон забороняв полювання з використанням гончаків лише під час Святої Літургії, в той же час не заборонялося ловецтво у релігійні свята лише у великих мисливських угіддях – лісах, подалі від населених пунктів).
Звісно, питання полювання у релігійні свята не могло залишитися поза увагою громадських мисливських організацій Галичини, які відстоювали та лобіювали інтереси мисливців. Враховуючи тодішню ментальність у Галичині, полювальники не змогли прямо виступити проти ловецтва у великі релігійні свята, а шукали різних правових колізій, щоб усе ж проводити полювання у такі дні. Чи не найкраще у цьому випадку до дій мисливців підходять слова Святого апостола Павла «До Римлян» (7 19-22): «Бо не роблю я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню. Коли ж я роблю те, чого не хочу, то вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені. Тож знаходжу закон, коли хочу робити добро, що зло лежить у мені. Бо маю задоволення в Законі Божому за внутрішнім чоловіком, та бачу інший закон у членах своїх, що воює проти закону мого розуму, і полонить мене законом гріховним, що знаходиться в членах моїх».
Щоб заплутати справу, товариство вказувало, що законодавство не дає чіткого визначення «релігійного свята». Ще одне: Галичина була багатонаціональною (поляки, українці, євреї, вірмени) і відповідно – практично кожна нація дотримувалася різної віри. Особливо за національними ознаками поділена східна та західна частини Галичини, де Схід в основному заселяли християни грецько-католицького обряду, а Захід – римсько-католицького. Більше того, вказувалося, що для євреїв взагалі такого свята, як неділя, не існує. Для більш наочного підтвердження було складено таблицю із визначенням свят у грудні 1898 р. Доводилося: якщо точно виконувати мисливський закон і не полювати у всі вихідні різних релігій, то залишається лише 14 дозволених до полювання днів. Крім того, цей закон викорінював таку мисливську традицію, як полювання перед Різдвом.
Питання полювання у релігійні свята розглядалося на з’їзді Галицького мисливського товариства у 1899 р. Вказувалося, що товариство вживає заходів щодо відміни ст. 41 Мисливського закону, яка забороняє полювання у свята. Це ж питання розглядали на Галицькому сеймі під час зимової сесії 1901 р., але, як відзначав депутат сейму, член Галицького мисливського товариства Владислав Соловій, ця поправка не пройшла, бо було дуже багато противників. Згодом Галицьке мисливське товариство змінило тактику щодо відміни полювання у свята та прагнуло, щоб така заборона стосувалася винятково колективних полювань або ж ловецтва під час ранкової Служби Божої. Як свідчить історія, цю вимогу не врахували у Мисливському законі, який почав діяти у Галичині 1910 р. Деякі мисливські товариства, особливо у сільській місцевості, дотримувалися цієї норми закону, більше того, у правилах полювання та статутах мисливського товариства вона все ж була. Зокрема, відповідно до затверджених правил про заборону полювання у святкові дні Снятинського мисливського товариства, крім покарання, визначеного законодавством за невиконання цієї вимоги, передбачалося внутрішнє покарання: за перше порушення накладався штраф у розмірі 10 злотих, за друге – 20 злотих, за третє – виключали з товариства.
Питання, чи варто полювати мисливцям у релігійні свята, жваво обговорювали у мисливських періодичних виданнях. Зокрема у часописі «Справи мисливські» капітан Кобилянський відстоював заборону полювання у свята, аргументуючи свою позицію двома причинами: важливістю Служби Божої та з огляду на добро дичини. На думку дописувача, римсько-католицька релігія є панівною у державі, тому потрібно зважати лише на їхні свята при визначенні поняття «велике релігійне свято». Хоча мисливство вважається одним із видів спорту (як танці, футбол, кінні або велосипедні перегони), а у релігійні свята закон дозволяє цим займатися, все ж варто усвідомити, що цей особливий спорт пов’язаний із добуванням дичини, а відповідно – із жорстоким ставленням до неї. Прикладом для мисливців повинна стати звичайна польська господиня, яка завжди в суботу різала курку, щоб у неділю приготувати святковий обід. Про традиції не полювати у святкові дні, що сягають корінням у давнину, згадували у своїх працях граф Дунін Борковський у «Літературних працях» (Відень, 1838), А. Маційовський у книзі «Мисливство польське до сімнадцятого століття» та інші.
Противники заборони критикували її адептів. Так, автор під псевдо Недільний Мисливець вказував, що Кобилянський неправильно трактує мисливство – як «панську забаву», що можна відкласти на будні, а не як галузь економіки, що повинна приносити великі кошти. Свої аргументи він підсилював тим, що людина, котра весь тиждень працює, на полюванні відпочиває та забуває про житейські проблеми. Крім того, автор також звертає увагу на те, що у місті найчастіше відпустки надають у літні місяці – травень-серпень, коли полювання заборонене. Варто наголосити, що у ті часи (та й нині), наприклад, у Польщі субота є робочим днем. А на закид Кобилянського щодо польської господині іронічно заявляв: вона не ріже курку в неділю через те, що того дня йде до костелу і відповідно потім не матиме часу, щоб приготувати обід.
Як свідчать тодішні літературні джерела, практично всі урочистості, що відзначали члени Галицького мисливського товариства, не відбувалися без Служби Божої за померлими, а завершувалися не за столом із наїдками, як тепер, а у тирі, де проводили змагання на влучність пострілів. Більше того – з нагоди святкування п’ятдесятилітнього ювілею Галицького (Мало­польського) мисливського товариства 16 червня 1926 р. у костелі Святої Ельжбети у Львові коштом мисливців збудували вівтар Святого Губерта – покровителя мисливців.Під час святкування ювілейних дат у мисливських товариствах практикували відправи подячних Служб Божих. Відомо, що австрійський князь Леопольд Сальватор, який приїжджав у Карпати на ловецтво з 1895 до 1918 р., ніколи не полював у неділю. Традицію святкування релігійних свят своєрідним способом прищеплювали і учням Болехівської нижчої лісової школи. Майбутні організатори полювань були зобов’язані кожного релігійного свята відвідувати Службу Божу.
Із встановленням у вересні 1939 р. на території Галичини радянської влади змінюються і правила полювання. Відмінили мисливське законодавство Польщі і встановили радянське, у якому, виходячи із принципів войовничого атеїзму Комуністичної партії, не було навіть натяку про заборону полювання у неділю, а тим більше – у релігійні свята. У сучасному законодавстві теж не існує заборони полювання у релігійні свята. Більше того, полювання на хутрову дичину та копитних, виходячи з теперішніх правових норм, дозволяється лише у суботу та неділю. З цього приводу жодної дискусії у засобах масової інформації чи на побутовому рівні між мисливцями не ведеться.

Олег ПРОЦІВ