Лісгосп очолює молодий директор Андрій Любінець. Втім дізнаємося, що майже всі працівники підприємства – молоді і завзяті.
– Оскільки основне завдання лісівників – охорона, догляд та примноження зеленого багатства, – каже Андрій Михайлович, – 2012-го на території ДП «Шацьке УДЛГ» посадили 80 гектарів лісу, з них 60 гектарів – лісовідновлення, на 20 гектарах – лісорозведення, тобто на малопродуктивних сільськогосподарських землях. 55 відсотків молодих культур становить сосна. Цього року посадили 33,5 гектара. Щоправда, виникають певні труднощі із площами під заліснення. У Шацькому курортному краї дорожать землею.
Поновлюємо, доглядаємо та охороняємо лісові насадження. Нині вагомою роботою є будівництво лісової дороги, загальна протяжність якої – 13 кілометрів. Цей шлях має важливе значення для лісогосподарської діяльності, бо створює можливості для кращого догляду за лісом і підвищення виробничих показників, а ще виконуватиме протипожежну функцію. Також ця лісова дорога має соціальне значення, адже слугуватиме сполученням населених пунктів – сіл Кропивники і Гута – двох сусідніх Шацького і Ратнівського районів, до яких добиратися було проблематично. Минулого року збудовано 2,5 кілометра цієї дороги, така робота триває. Поряд із цим у лісових масивах відновлюємо меліоративні канали, на території двох лісництв встановили камери відеоспостереження за лісом у пожежонебезпечний період.
Чимало таємниць, загадок живе у лісах Полісся. Багато місць та урочищ ваблять своєю казковістю, чарують неповторною красою, мають давні легенди. А ще ця незвичність, можливо, через назву тутешнього населеного пункту – Лісова Пісня, що серед озер, боліт та лісових краєвидів, де, як писала Леся Українка, ховаються Русалки, Мавки, живе Лісовик.
Пригадується весняно-зимова прогулянка-екскурсія, коли засніженими лісовими дорогами прямували до віддаленого лісництва – Ростанського.
Зупинилися ми на цікавій ділянці заказника місцевого значення «Ростанський», який охороняється законом.
– Ми в унікальному урочищі географічних культур, – розповідає Андрій Любінець. – Його площа – 14,5 гектара. Створене воно близько півстоліття назад, а називається так тому, що тут представлена сосна з усіх куточків колишнього Радянського Союзу – Прибалтики, Молдови, Білорусі, Росії, Далекого Сходу, регіонів усієї України. Всього – понад 70 культур. Завдання цього урочища – виявити і показати, як себе поводитиме сосна в умовах Полісся. Тобто є таке поняття, як районування, але воно на цій сосні, що й бачимо, не відчувається.
І справді: вже дорослі сосни-переселенці, котрі прижилися на Волині, вітають нас величчю верхівок, і їх не відрізнити.
У Ростанському лісництві нас зустрічав досвідчений лісничий – Петро Ткачук. У лісовому господарстві Петро Петрович працює 24 роки, на посаді лісничого – 15. Усміхаючись мовить: «У лісі народився і виріс, любив завжди його, тож після школи пішов вчитися, звичайно ж, у наш шацький технікум».
Сьогодні ліс налитий сонцем, а тоді – засніжений – безмовно розповідав свої ще зимові історії. Похитуються таємничі сосни, насичено-зелені пухнасті гілки яких вкриті білими шубками, прохолодною свіжістю віє далеко не весняний березневий морозний вітер. У таку пору природа завмирає, а її мешканці потребують підтримки.
– Взимку ми підгодовуємо диких звірів, – пояснює лісничий, на території якого розміщені мисливські угіддя. – Для цього щоразу заготовляємо близько тонни сіна, вівса, понад тисячу штук кормовіників, по 3 тонни коренеплодів та кукурудзи, 400 кілограмів солі для солонців. Охороняємо від браконьєрів, стежимо за незаконним полюванням.
Із села Ростань до Білорусі – рукою подати. Через ліс усього якихось 4 км. (В інший бік – 7 км до Польщі). Тож частими закордонними гостями у цих лісах є білоруські звірі.
Лісові масиви цього лісгоспу займають території прикордоння – деякі лісництва підходять до меж двох сусідніх держав – Польщі та Білорусі. Таке розташування має свої нюанси у веденні лісового господарювання.
Щоб потрапити туди, від прикордонників чекають відповідного дозволу. Проте, як запевняють працівники, охоронці державних меж завжди йдуть лісівникам назустріч. Хороші взаємини і з сусідами-колегами – працівниками білоруського лісництва. Часто спілкуються, діляться досвідом. Не секрет, що свого часу багато жителів прикордонних сіл знайшли роботу, а згодом і виїхали на постійне проживання до сусідньої країни. Тому і в Білорусі є багато вихідців із Шацького технікуму та лісгоспу.
– А ліс для нас один, – каже Петро Ткачук. – Він живий, і берегти його потрібно скрізь, у кожній державі. І я, безсумнівно, допомагаю білорусам у випадку виникнення пожежі в їхніх лісах, що не раз траплялося.
До речі, минулого року у Ростанському лісництві встановили відеокамеру для спостереження за лісовими масивами у літній період. Радіус її кругозору дозволяє бачити не тільки наші зелені насадження, а й білоруські, тож українські лісівники активно допомагали, сповіщали сусідів, побачивши дим над верхів’ям дерев.
На календарі – літо. Ліс у цю пору вабить своєю зеленолистою розкішшю, різноманіттям корисних дарів, запашними травами. І саме в таку пору у лісових масивах необхідна найбільша пильність лісників. Як відомо, Шацький край – чарівний куточок курортного сезону. Величезна кількість заїжджих гостей з усіх регіонів країни хоче поніжитися на берегах тихих блакитнооких Шацьких озер та оздоровитися, досхочу наситившись чистим лікувальним ароматом соснового лісу.

– У ці дні у працівників лісової охорони – підвищена увага до лісових насаджень, – коментує Андрій Любінець, – адже на часі – пожежонебезпечний період. Тож ведеться масово-роз’яснювальна робота серед відпочивальників, щоб дотримувалися правил пожежної безпеки та культури на природі, бо сміття – це теж проблема. Ведеться облік автомобілів, які в’їжджають до лісу, щодня патрулюємо, виявляючи порушників. А для хорошого відпочинку, де розміщені спеціальні місця для розведення вогнища, ящики для сміття, встановлено комфортні бесідки, є рекреаційні пункти. Цьогоріч повністю оновлено зручний придорожній пункт «Венське», що обабіч Брестської траси. Хочеться лише звернутися до людей, аби берегли ліс, дбаючи про майбутнє, поводилися достойно і відповідально.

Любов ХВАС
Фото автора та Ганни СНІТКО