От і дочекався Василько того дня, коли тато назвав його дорослим та запропонував поїхати разом у мандрівочку. Він у Василька не абищо, а справжній Володар. Це його так називає мама. А справжня мрія хлопця – побувати у лісі. Бажання починає здійснюватися!

Солодкий сон. Несподівано почувся голос:
– Сину, ти часом не бажаєш зі мною помандрувати лісовими володіннями?
Звичайно ж, це питання було зайвим. Здається, лише мить, а сон минув – хлопець наче й не спав. Ще трішки часу – і він у повній бойовій готовності: вмитий, одягнутий та взутий.
– Е ні, так не годиться, – промовив, усміхаючись, тато. – Спочатку треба добре поснідати, щоб сил вистачило для подорожі. Ходити у лісі будемо довго.
Так смачно та швидко Василько ще ніколи не їв.
– Ти диви, за дві щоки одразу уминає, – сміючись, промовила мама. – Їж, їж. Напевно, довго будете мандрувати.
– Угу, – тільки й вимовив син.
І ось вона – довгоочікувана мить. Василько зі своїм Володарем лісу в дорозі. Під’їжджають до одного з урочищ. Тато розповідає синові про його походження та цікаві історії, які траплялися з ним.
Машина зупинилася. Тато витягнув із багажника корм, як він сказав, і обоє попрямували втоптаною стежкою. Раптом прямо над головою, на одній із гілок сосни татусь запримітив білку.
– Диви, яка гарна рудохвоста тваринка. Це – білочка. У своїх лапках тримає горішок. Десь роздобула та несе у кубельце. Запаслива, як наша мама. А це – ялина, сосна, горобина, дуб, – продовжував повчати тато. – Бачиш, вони зовсім не схожі один на одного. Кожне з них – неповторний витвір матінки-природи. А разом узяті – заводи, які дають життя не лише нам, людям, а й тваринам, іншим рослинам… Без них усе живе – мертве. Відчуваєш, як тут легко дихається? Запам’ятай це, сину, на все своє життя. А зараз я покажу тобі, де люблять рости гриби: підосичники, підберезники, білі, маслята, сироїжки. Ти ж любиш їх їсти? Знай, що кожен із них росте у певний період та на своєму місці.
Тато розповідав, показував, повчав, а уважний слухач мовчки дивився та гордився своїм татусем. Тепер і в його очах він – Володар лісу. Дорогою хлопчику впала в око вирита глибока ямка.
– Тату, а що, наші люди і у лісі закопують картоплю? – здивовано запитав.
– Та ні, синку, – щиро усміхаючись промовив тато, – це лисячі нори. Їх тут багато. Живуть у лісі такі звірятка. Пам’ятаєш, я тобі показував їх на фотографіях? Їхніх лап робота. От підростеш іще трішки – розкажу про них більше. А зараз хочу показати тобі щось цікаве.
Через декілька хвилин вони зайшли у густий ліс. Неподалік красувалася квітуча поляна. Татусь якось кумедно свиснув і наказав Василькові тихенько сидіти. Через деякий час почулося глухе потріскування сухих гілок. На галявину вийшов олень. Хлопець спочатку подумав, що то корова, але тато розвіяв здогадки та розповів про цих тварин цікаві факти.
Довго ще обоє ходили лісовими угіддями. Бачили зайця, вужів, мишей, чули співи птахів. А ще тато показав місця, де мама любить збирати чорниці, ожину, малину, де ростуть рідкісні чорні берези та квіти сон-трави.
Ближче до обіду Василько втомився. Тому, їдучи у машині додому, заснув. І приснився йому сон.
Із гарного-прегарного дерева летить маленька насінинка. За нею – друга, третя… Пустун-вітерець весело підхоплює їх та розносить у різні боки. Побавившись, кладе у різні місця та присипає піском. Хмаринка-веселунка пришиває їх своїми дощовими ниточками, а грайливе ласкаве сонечко пригріває, щоби швидше пустили корінці та прижилися.
Деревця швидко ростуть, тягнуться своїми голівками до сонця. Ось і виросли. Навколо з’явилися гриби, ягоди; птахи в’ють гнізда, звірі дупла роблять. Навколо цвітуть квіти. Дерева своїми пишними кронами захищають все це і від великої спеки, і від сильних дощів.
Раптом почувся шум. Під’їхала велика машина. З неї вийшли люди, завели пилки і стали безжально вирізати дерево за деревом. Прямо на очах утворювалася пустка. Черга дійшла й до дерева, що дало насіння. У голові Василька майнуло: якщо зріжуть і його, то зникне все прекрасне на світі.
– Не дам! Не дам! – кричав уві сні. – Не дам знищити! Не пущу! Не чіпайте!.. Нехай росте! Нехай ростуть ліси!..
– Тихо, тихо, – заспокоював тато. – Усе добре. Заспокойся.
Хлопчик прокинувся. Перед його очима – прекрасний краєвид. Це заспокоїло.
– Тату, а давай посадимо на місці зрізаних дерев нові, молоденькі. Так хочеться бачити красу, а не пустку, – запропонував Василько.
– Це ми з тобою обов’язково зробимо найближчим часом, – радо запевнив тато. – Виходить, недаремною була наша з тобою мандрівка. З тебе виросте хороша людина.
Минуть роки. Син обере професію свого тата. Так, як і він, буде берегти та примножувати багатства своїх володінь: рослинний та тваринний світ.

Костянтин ТОКАР, 6 клас
(с. Березна Воля, Любешівський р-н), переможець обласного етапу конкурсу «Людина і ліс», ІІІ місце